26.3

   Лайла провела нас коридорами, тримаючи мене за руку. Ми зайшли до кімнати, посеред якої стояв стіл із різними смаколиками та вином. Замість стіни було скло. Я вже розуміла, що саме там побачу, й відчула невпевненість, навіть трохи сповільнила крок.

   Лорі підійшла впритул, приклала пальці до губ і важко вдихнула. Здавалося, вона не знала, куди дивитися, — очі розбігалися від побаченого.

   — Ти була права. Це й справді масштабніше, — тихо мовила вона.

   Я ще трималася подалі, але помітила, що по периметру розташовані такі самі дзеркальні вікна.

   — Я так розумію, ми не єдині спостерігачі? — запитала я, сідаючи за стіл і наливаючи собі вина для хоробрості.

   Лайла сіла поруч.

   — Звичайно. Унизу всі учасники в масках і роблять усе, що забажають, а згори за ними спостерігають ті, кому це до вподоби.

   — Ось чому це Маскарад.

   — У таких розвагах беруть участь поважні люди, тож сама розумієш: хто захоче потім червоніти під час підписання важливих документів? — розсміялася вона й попрямувала до дівчат.

   Ті тим часом жваво щось обговорювали. Лорі ще й безцеремонно намагалася щось показати пальцями. Було цікаво спостерігати за ними, і зрештою я теж наважилася підійти ближче. Лайла сперлася на невисоке перило, що відділяло нас від скла, і помітила моє наближення. Коли я стала поруч, вона трохи нахилилася до мене й прошепотіла:

   — А тепер звільни свою свідомість і хай розум від сорому втрачає цей чурбан! — розсміялася вона.

   Поглянувши вниз, я шоковано розглядала оголених людей, ельфів і демонів. Жодних прикрас, навіть татуювань — лише декоративні. На обличчях були самі маски: різноманітні, гарні, але й за ними неможливо було визначити статус власника. Хтось пив вино, хтось розмовляв, а хтось уже був у самому розпалі. Інші спостерігали за ними, сміялися й змінювали партнерів. І не мало значення, якої статі хто був.

   Я відчула, як мене кинуло в жар. Просто спостерігати за всім цим у мене не виходило, бо перед очима постійно спливав образ Азраеля. Не знаю, наскільки важко буде йому, а от у мене іноді перехоплювало подих.

   Лорі схопила мене за руку й тицьнула пальцем в одного хлопця.

   — Це взагалі можливо? — скрикнула вона.

   Я не одразу зрозуміла, що вона має на увазі, аж поки він не розвернувся до нас передом. Я перелякано поглянула на Лайлу, бо не очікувала побачити такі розміри чоловічої гордості.

   — О! Це гордість мого дому, — простягнула демонеса. — У нього не так багато клієнтів, але вони його обожнюють.

   Рейв теж зацікавилася об’єктом нашого шоку.

   — Ого. Я такого не бачила.

   Мені стало смішно. Як це Рейв, суккуб з досвідом, чогось такого не встигла побачити до одруження?

   — А он той статурою… та й розміром схожий на Азраеля, — безтурботно кинула Лайла.

   Після її слів у мене у вухах зашуміло. Ні, мені краще на це не дивитися. Завдяки Рейв, яка почала обурюватися, я відволіклася.

   — Ти що, взагалі без розуму? Я не хочу бачити такі подробиці про брата!

   Коротше, вечір був веселим. У якийсь момент Лорі попросила нотатник, щоб дещо записати, на що Лайла пообіцяла подарувати їй довідник, за яким тут навчають новеньких.

   — А навіщо тобі нотатник? — поцікавилася Рейв, зазирнувши через плече Лорі.

   — Хочу дещо занотувати, поки не забула.

   — Лорі, твій наречений — інкуб! — нагадала їй Рейв так, наче це мало раз і назавжди розв’язати всі питання.

   — Я знаю, — спокійно відповіла Лорі. — Просто хочу його здивувати.

   Рейв кілька секунд дивилася на неї, явно намагаючись зрозуміти, чи та жартує.

   — Можу дати кілька порад, — втрутилася Лайла. — Але довідник усе одно подарую. Там є речі, про які навіть досвідчені інкуби не завжди здогадуються.

   — О, тоді я точно його прочитаю! — пожвавилася Лорі.

   — Ви двоє мене колись доконаєте, — пробурмотіла Рейв, хитаючи головою.

   Після цього розмова знову звернула на побачене за вечір, і незабаром ми вже перебивали одна одну, пригадуючи найкумедніші моменти.

   Пізньої ночі ми нарешті дісталися кімнати — веселі, розпалені й говіркі. Стільки всього треба було обговорити, що сон ще довго не міг перемогти нашу цікавість. Уже вклавшись, Лорі згадала про гроші.

— До речі, Лайла переказала мені обумовлену суму. І ще зверху накинула за нашу відповідальність.

   Серед ночі відчула, що Азраель викликає мене до моєї схованки. Я не надто хотіла зараз його бачити, але він навіть не просив — вимагав. Вирішила нікого не попереджати й тихенько зникла у своїй схованці.

   Але одразу пошкодувала, що поперлася сама, бо в ту ж мить опинилася притиснутою до стіни сильними руками. Азраель важко дихав і гарячково дивився на мене, наче поранений звір. Він притулився чолом до мого й міцно тримав за талію, так що я навіть не могла поворухнутися.

   Спочатку відчула страх, потім розгубленість, а ще трохи пізніше — перемогу. І старанно стримувала посмішку, розуміючи, що вона може стати для нього останньою краплею.

   — Навіщо? — нарешті хрипко вимовив він.

   — Ти ж сам почав цю гру, — тихенько прошепотіла я, відчуваючи його дихання на своїй шиї. І чомусь це бентежило.

   — Ти розумієш, із ким граєш у такі небезпечні ігри? — Він нарешті поглянув мені в очі, але так і не відступив.

   — Рейв сказала, що ти чемний хлопчик, — відповіла я з легкою посмішкою, хоча відчувала, що він і справді на межі.

   — От стерво! Я їй таке життя влаштую, що вона плакатиме, — мовив він, не відводячи очей від моїх губ.

   — Мені здається, найближчим часом вам обом буде весело. Бо приблизно те саме вона пообіцяла тобі через твою недовіру.

   Ледь чутно промовила я, активувала символи на долоні й торкнулася його губ. Під час підсилення відчула, як його руки, що досі міцно притискали мене до стіни, трохи послабили хватку. Але не для того, щоб відпустити, а, здається, щоб дослідити деякі частини мого тіла, які до цього були недосяжні. І якщо одна рука заплуталася в моєму волоссі, то інша опинилася на сідниці й відчутно стиснула її. І я навіть не відчула обурення.