26.1

   Після здачі звітів ми з Лорі швидко зібралися. Рейвіра вже чекала на нас.

   — Ну що, відпочинемо перед сімейним життям? — весело запитала вона.

   — Ага. Спочатку попрацюємо, а потім відпочинемо на повну, — відповіла Лорі, сідаючи в карету.

   Вирішили не витрачати сили Рейв на переходи, адже в разі виснаження мені доведеться її підсилювати. А я й сама маю берегти сили перед ритуалом. Тож їдемо до стаціонарного переходу, а там уже поглянемо, як дістатися далі.

   Дорога була довгою, але сумувати не доводилося. Рейвіра з Лорі постійно вигадували нові розваги та ігри, тож почитати книжку мені так і не вдалося.

   Вийшовши з останнього переходу, я знову відчула солоний запах моря й тепло посміхнулася. Лорі одразу помітила вдалині легку бриж на воді й радісно заплескала в долоні.

   — Я мріяла колись опинитися на березі моря, але мені ніколи не випадало завдань у цих краях.

   — Обов'язково сходимо ближче, якщо захочеш, — торкнулася її плеча я.

   — Доброго дня, господині. Мені наказала зустріти вас леді Таїс. Вона перепрошує, що не змогла зустріти вас особисто, — тихо мовила дівчина, яка стояла поруч із гарно оздобленою каретою.

   Дівчина здавалася легкою й тендітною, але варто було їй поворухнути руками, як ставало зрозуміло: це не просто помічниця, а, найімовірніше, охоронниця.

   Ми привіталися з дівчиною й умостилися в запропонованій кареті. Усередині на нас чекали фрукти, вино та солодощі.

   — Нічого собі вона нас зустрічає, — мовила Рейв, наливаючи собі вина. — Мабуть, дуже сподівається на ваш ритуал.

   Ми з Лорі від вина відмовилися, лише трохи перекусили фруктами й смаколиками. Налаштувалися на роботу, тож затуманювати собі розум було недоречно.

   Заїхали у внутрішній двір якоїсь незрозумілої будівлі. Дівчина супроводила нас до кімнати й запропонувала відпочити після дороги. Ми й вирішили відпочити, тим паче Рейв запевнила, що все гаразд — вона перевірила й не відчула жодної загрози.

   Перевдяглися й зібралися в душ. Як завжди, з Лорі влаштували перегони, хто першим добереться до ванної. Тільки цього разу нас було троє. Перемогла Рейв, хоча й махлювала.

   Якраз коли ми сіли вечеряти, до нас зайшла Лайла й одразу кинулася до мене з обіймами.

   — Я неймовірно рада тебе бачити!

   Відпустивши мене, вона поглянула на дівчат.

   — О, Рейвіро, давно не бачилися. А ти, мабуть, та сама відьмочка, про яку розповідала Тейра?

   Лорі посміхнулася й потиснула руку демонесі.

   — Приємно познайомитися. Я Ілоріна. Давайте одразу розберемося з фінансовою стороною вашого питання.

   Лайла хитнула головою, і вони вдвох узялися обговорювати умови.

   — Чогось я раніше не помічала, що Лорі в нас така вигідлива, — зауважила Рейв, сідаючи поруч зі мною.

   — Я взагалі не вмію продавати свої послуги, — тихо прошепотіла я. — Навіть не уявляю, що б я без своєї відьмочки робила.

   Нарешті вони домовилися, після чого ми за невимушеними розмовами повечеряли. Лайла розповідала цікаві історії, не називаючи імен і не згадуючи ознак рас. Рейв весело намагалася вгадати, про кого саме йдеться. Ми з Лорі періодично червоніли, а іноді сміялися як божевільні. Було очевидно, що ми з Лорі тут найменш досвідчені.

   Після вечері Лайла провела нас до просторої кімнати. І ось тут розпочалася наша робота.

Рейв залишилася в кімнаті, а ми з Лорі почали повзати навколо Лайли. У демонології спочатку треба намалювати пентаграму, а вже потім вкладати жертву. У некромантів усе навпаки: спочатку тіло, а вже після — налаштування магічних потоків під нього.

   Новий і цікавий досвід, але вимотував він добряче. Надто вже незручно було працювати в такому положенні.

   Навколо демонеси я виклала стільки каменів-накопичувачів, що Лорі вирішила, ніби я збираюся викликати верховного некроманта-архонта. Навіть подруга не очікувала, що я настільки прагну перенаситити причепу.

   Перш ніж розпочати ритуал, я почала активувати камені. Лорі відійшла подалі, щоб її не затягнуло. Відчула максимальне насичення — майже як під час відродження. Різко перервала потік і тихим замогильним голосом покликала:

   — Таелін.

   Я сама перелякалася такого звуку, що вирвався з мого горла. Лорі притримувала Лайлу за скроні й старанно не дивилася на мене. Адже в некромантів випадкова душа могла зачепитися й підсилитися. Ми врахували й це, тож, що б не відбувалося, очей не розплющували — працювали лише на відчуттях.

   Мені ніхто не відповів. Навіть майнула думка, що влила замало сили. Я вже збиралася відновити потік, але вчасно зупинилася. Десь за межею кола відчула рух — холодний, темний, голодний.

   — Тейро, мені страшно, — тихенько прошепотіла Лорі.

   — Влізли в це разом, вилазити теж будемо разом, — відповіла я все ще тим голосом, від якого навіть мене пробирало до кісток.

   — Дівчатка, ви не уявляєте, як мені страшно, — озвалася Лайла. — Відчуття, ніби холодна змія повзе десь усередині мене, і...

   Не встигла вона договорити, як навколо повіяв вітер.

   — Хто мене кликав? — нарешті запитала невідома душа.

   — О! А ти нам і була потрібна! — вигукнула я, активуючи коло захвату.

   — Ти готова заради неї пожертвувати власним життям? — запитала вона, наближаючись до мене з-за спини.

   — Звичайно, ні. Для чого б я тоді тебе насичувала?

   Я пустила кров, вбудовуючи її в малюнок, і додала кілька тушок мертвих тварин, щоб фактично створити тіло й прив'язку до душі Таелін.

   Крик був промозглий. Навіть кров у жилах, здавалося, почала стигнути, але тепер дороги назад не було. Тільки вперед.

   Що відбувалося навколо, я не знала. Головне, щоб Лорі не розплющила очей. Лайлі ми їх заздалегідь зав'язали.

   Крики почали стихати, але я попередила свою відьмочку, щоб навіть не ворушилася, доки я не дозволю. Її завданням було притримувати Лайлу й давати їй відчуття, що поруч є хтось живий.