25.3

   Розвернулася до нього, роздивляючись його обличчя.

   — Але тепер я про тебе теж дещо знаю, тож можу й тебе змусити червоніти.

   Він усміхнувся, ковзнув поглядом по моєму обличчю й облизнув губи. Цей жест трохи мене здивував, але він зробив крок назад.

   — Тобі, мабуть, уже час? Стільки інформації, якою хочеться поділитися з подругою, а я тебе тут затримую.

   — Ти мене вже дуже добре знаєш. Тож так, зараз я не спроможна думати про щось інше, окрім ритуалу, який майже розгадала.

   — Я помітив. Ти не сприймаєш мене.

   — Мені приємно проводити з тобою час. Але так, зараз я налаштована розв'язати задачу.

   Відкрив перехід і підхопив мене за талію. В іншій руці вже тримав мою сумку.

   — Тоді зачекаю іншого настрою, — з усмішкою мовив він.

   — А вечеря для Лорі? — згадала я, коли ми вже опинилися десь усередині переходу.

   Зупинився, і ми знову опинилися в кімнаті. Стояли одне навпроти одного, не відводячи поглядів. Я торкнулася пальцями його щоки.

   — Тебе підсилити?

   — Я б не відмовився напряму.

   Він відповів так тихо, що здалося, ніби я просто прочитала це по його губах. Я розгубилася. Дихати раптом стало важче. Але пауза затягнулася, тож він відступив і пішов до столу збирати тарілку для Лорі.  Допомагала йому, а потім він переклав усе до моєї просторової кишені. Після цього знову підійшов до мене.

   — Я прорахую координати, а ти перекинеш нас.

   Я хитнула головою, готуючись до подорожі й налаштовуючись на неї. Знову теплі обійми. І, дивно, здається, мені це почало подобатися. Заплющила очі, щоб не відволікатися на зайві думки, але це виявилося складніше, ніж я очікувала.

   Коли розплющила очі, ми вже стояли в нашій кімнаті, біля мого ліжка. Лорі сиділа на своєму ліжку, перелякано прикриваючись ковдрою.

   — Цікаво, про що ти думала? Бо це ти змінила координати. Я взагалі-то прораховував їх у коридор, — із хитрим поглядом запитав Азраель.

   — Про те, що дуже втомилася й хочу спати, — надто швидко відповіла я.

   — Тоді на добраніч, — з усмішкою відповів він і зник.

   Як тільки ми залишилися з відьмочкою, я дістала з просторової кишені вечерю для неї. Вона зраділа й поки що відмовилася ставити запитання. Я збігала до ванної, а потім умостилася поруч із нею та потроху почала підкрадати в неї салат.

   — Ну що, з'ясувала щось про ритуал?

   Я задоволено хитнула головою.

   — Потрібна буде твоя допомога, — радісно відповіла я.

   — Без питань. Завжди рада. Тим паче нам за це заплатять.

   Я тільки розсміялася.

   — Я впевнена, якби в тобі була демонічна кров, то це була б кров жадібності. Причому найчистіша — до грошей.

   Вона тільки знизала плечима, продовжуючи насолоджуватися вечерею.

   Останні тижні ми виконували основну роботу й водночас перевіряли ритуал, дрібні нюанси контракту та всі символи. Довели все до такого стану, що навіть посеред ночі можна було розбудити будь-кого з нас — і ми розповіли б усе без зупинки.

   Я призвала Рейв, попередила, що вона поїде з нами, і попросила передати повідомлення Лайлі. Нехай підготує приміщення та зведе до мінімуму використання власної магії й хтивої крові. Було б краще, якби вона взагалі присвятила ці дні медитації, але складно уявити суккуба за медитаціями.

   В останній день прибув Древалґ, перевірив нашу роботу, нагадав про звітність щодо останніх записів і переніс нас до академії.

   В академії нас зустріли хлопці. Лорі одразу майнула з Хештаром, а ми із Сорінаром пішли разом.

   — Я вирушаю на місяць із завданням. Коли повернуся, одразу навідаюся на твої землі. Є деякі питання, та й дещо в захисті хочу змінити.

   — Не на мої землі, а на свої — це по-перше, — весело відповіла я. — А по-друге, головне — не ображай сестричок.

   Він розсміявся разом зі мною.

   — Кого не ображай? Сестричок? Я навіть думати про це боюся. Вони ж мені потім помстяться.

   Підійшовши до дверей моєї кімнати, ми побачили напруженого Азраеля. Ми з Сорінаром переглянулися, оскільки було незрозуміло, чого це він тут і чи сам. Сорінар одразу взяв мене за руку, але очей від демона не відвів, ніби з цікавістю його розглядаючи.

   — Привіт. Тільки не кажи, що я маю вирушати на нове завдання, — одразу випалила я.

   — Ні, — відповів Азраель, уважно дивлячись на мене й убивчо — на Сорінара. — Дамірана вимагає тебе до себе на цей відпочинок.

   — А ти можеш сказати, що не встиг мене побачити? — якось грайливо запитала я.

   Азраель навіть здивувався й, здається, розгубився від мого запитання, ще й із такою інтонацією. Але швидко прийшов до тями.

   — Ти ж розумієш, що ні?

   Поставив запитання так, ніби я взагалі не розумілася на контрактах і демонах.

   Незадоволено поглянула на Сорінара.

   — Передай своїй господині, що ми з нареченою маємо триматися якомога ближче одне до одного. Тож на цьому відпочинку я забираю її із собою.

   Азраель хитнув головою, але не зник. Сорінар підвів мене до дверей кімнати, ніжно поцілував у щоку під пильним поглядом демона й дочекався, поки я зачиню за собою двері.

   Залишившись сама, я важко зітхнула. Чекаючи, коли Азраель з'явиться по цей бік дверей, я все більше дратувалася. Але він ніяк не з'являвся. Я вже вирішила, що не прийде, й пішла збирати речі.

   — Ти вважаєш, його слова мене зупинять?

   Почувши голос демона, я навіть сіпнулася від несподіванки. Розвернулася до нього. Він стояв у мене за спиною, роздратований, зі схрещеними на грудях руками.

   — А ти хочеш силою доставити мене до своєї контрактниці? — Попрямувала йому назустріч, упевнена, що він не піде проти мене.

   — Я зобов'язаний виконати наказ, — мовив він трохи спокійніше.

   — Вона не могла наказати силою мене вкрасти. А переказати свою волю — могла. Тож фактично ти отримав відповідь, а я вирушаю до Лайли.

   — Тейро, я розумію, що ти хочеш допомогти, але ж у тих місцях багато спокус.