25.1

   Продовжили працювати з Лорі. Я періодично перевіряла схованку, але жоден із них не з'являвся. Приблизно на четвертий день прибув Навіріс і одразу попрямував до асистентів із якимись документами. Ми з відьмою затамували подих в очікуванні. Після невеличкої наради ельф підійшов до мене.

   — Крихітко, збирайся. Тебе дозволили забрати на добу. Ілоріна впорається.

   Я навіть підскочила від радощів. Лорі обійняла мене й побажала удачі.

   Навіріс обійняв мене, і за мить ми опинилися в переході. Нахилився ближче до мого вуха.

   — Слухай уважно. Архів некромантів знаходиться на найнижчому й найзахищенішому рівні. Ти там навіть до схованки не дотягнешся. Тож зараз ми з тобою до тебе, підготуєш перекус і необхідні записи. Тобі не дозволять записувати навмання, тільки під наглядом архіваріуса. Ти маєш встигнути впоратися за цей день, на більше мені не вдалося домовитися. Якщо впораєшся раніше, усе одно доведеться чекати або на мене, або на Азраеля.

   Ми опинилися в моїй схованці.

   — Усе зрозуміла?

   Я хитнула головою й швидко склала до сумки свої записи та приблизні ритуали з демонології, які здалися мені подібними. Сподіваюся, цей архіваріус знається не тільки на некромантах. Мені простіше пояснити, що саме я шукаю, на власних прикладах.

   Забігла до комори. Схопила сухпай і коробку цукерок. Раніше навіть не замислювалася, а зараз помітила, що на цих цукерках узагалі можна протягнути без їжі.

   Навіріс перевірив мою сумку, задоволено кивнув мені, обійняв — і ми знову опинилися в переході.

   — Тобі підсилення не потрібне? Ми ж до академії, а це далеко?

   — Не переймайся через мене, — відповів він, а після хитро поглянув на мене. — Тобі й справді цікава відповідь Азраеля на твоє питання?

   Відчула, що відповідь застрягла десь у горлі. Сказати, що я не розумію, про що він, уже пізно, та й нерозумно. Він і так усе побачить. Заспокоїлася й зробила вигляд, що просто підбираю слова.

   — Мабуть, так. Бо він сам згадав про Сорінара, але й через Рейв нервує. Тому й поставила це питання, бо терпіти не можу недомовок і кружляння навколо.

   — Тобто, якщо ти в чомусь невпевнена чи постає некоректне питання, ти не ходитимеш колами? — продовжив він, лише злегка коригуючи напрямок рукою.

   — Спочатку я по максимуму звірю дані, декілька разів перевірю, а вже після запитаю прямо, — відповіла я, намагаючись упіймати його потік під час побудови далекого переходу.

   — Частково я тебе розумію. Але ж іноді бувають обставини, які не дають можливості йти напролом?

   — Зачекай, — відчула я роздратування. — Якщо Азраеля це турбує, може, хай сам краще ставить мені ці питання?

   Він усміхнувся, поплескавши мене по спині.

   — Розумієш, він дорослий і свідомий демон. Кров гніву й хтивості. Ніби все зрозуміло. Але ти тим питанням увігнала його в ступор. І от я намагаюся зрозуміти, що саме на нього так вплинуло.

   — По-перше, ти ельф із клану "Знаючих", тож я впевнена, що відповідь тобі відома. По-друге, що саме його так спантеличило? — Я примружила очі й дуже уважно на нього поглянула.

   — А ти знала, що вмієш ставити правильні питання?

   Не встигла якось зреагувати на його питання, як ми опинилися у вестибюлі академії. Навіріс не зняв із нас закляття відведення очей і повів мене на нижні поверхи. Десь на мінус п'ятому я відчула могильний холод і притиснулася до ельфа. Умить пригадала нашу сутичку з некромантами, і від цієї думки мені стало погано.

   Навіріс розтер мої плечі й підбадьорливо посміхнувся. Ми зупинилися біля важких металевих дверей. Навіть не торкнулися їх, як вони відчинилися, пропускаючи нас усередину.

   — Кого це ти до мене привів? Занадто тепла й юна.

   — Досить уже. Вона не тебе боїться, а пам'яті про минуле знайомство з тобі подібними.

   З темряви вийшов демон — худорлявий, блідий, ніби висушений. Через це його роги здавалися неймовірно великими.

   — Тейро, познайомся: це Аерел Зур’Мак, архіваріус і хранитель темних знань.

   Я хитнула головою, роздивляючись його. А в голові крутилася думка: якщо він демон, то, можливо, мені й справді буде легше пояснити, що саме я шукаю, адже він має знання з демонології.

   Демон підійшов ближче й нахилився, розглядаючи мене.

   — Я не тільки темні знання оберігаю, а ще й знаю багато ритуалів із демонології

   У мене вмить засвітилися очі. Хоч би трохи дозволив торкнутися цих знань! Але я не одразу звернула увагу на те, що він ніби читає мої думки. Зрозуміла це лише тоді, коли він виставив вказівний палець і погрозив ним перед самим моїм обличчям.

   — Ні, дитино, цього я тобі не дозволю.

   — Забув тебе попередити, — несподівано мовив Навіріс. — Він бачить тебе наскрізь.

   — Тобто та… Таелін не могла винести звідси заборонені знання? Тільки якщо вона з ними працювала.

   Аерел із цікавістю поглянув на Навіріса.

   — Залиш нас. Не турбуйся за неї.

   Навіріс хитнув головою у відповідь і поглянув на мене.

   — Увечері я тебе заберу.

   — Постараюся розібратися до твого повернення.

   Навіріс пішов нагору, а демон запросив мене йти за ним. Ми йшли в тиші, а я лише розглядала навколишні полиці, які здавалися нескінченними у світлі тьмяних світильників. Серед них виднілися й металеві двері з магічними замками. І було відчуття, ніби ці двері створені не для того, щоб стримувати відвідувачів, а навпаки — щоб ці знання не вибралися назовні.

   Аерел підвів мене до столу, на якому лежав величезний журнал відвідувань.

   — Запиши своє ім'я.

   Я торкнулася пальцем сторінки й відчула силу, яка ніби чекала, коли я поділюся з нею магією. Взяла до рук перо й, щойно почала вписувати своє ім'я, відчула, ніби підписую якийсь контракт. І що більше я опиралася, то сильніше з мене тягнули магію.

   Завмерла. Азраель і Навіріс переймалися моїми новими знаннями, а не небезпекою для мене.

   Заспокоїлася й продовжила писати. Щойно усвідомила, що відбувається, одразу стало легше й спокійніше. Дописала своє ім'я й поглянула на архіваріуса, який уважно спостерігав за мною.