24.3

   — Досить дивитися так, ніби збираєтеся мене вбити. Якби я могла вирішити це питання без вашої допомоги, то так би й зробила. — Перевела погляд на Азраеля. — І тригером для когось із вас ставати теж не збиралася.

   — А якщо вже стала? — випалив демон і, здається, сам пошкодував про свої слова.

   Я здивовано кліпнула.

   — Розумію, що після того, що вона вчинила, ти тримаєш усіх на відстані. Але я лише намагаюся допомогти демону, який потрапив у пастку.

   — І що вона буде тобі винна за таку допомогу? — усе ще недовірливо запитав він.

   Насправді, окрім грошей, я ні про що не думала. Мені потрібно забезпечити своє майбутнє і не залежати від роду. Але, зустрівшись поглядом з Азраелем, раптом відчула дивне бажання трохи погратися.

   — Лайла влаштує мені незабутній відпочинок у своєму будинку розваг, — відповіла я з невинною посмішкою й навіть злегка закусила нижню губу.

   У тиші пролунав тихий хрускіт. Ніж у руках Азраеля повільно тріснув навпіл. Навіріс закашлявся й миттєво перевів погляд на демона. Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного.

   — А твій наречений як до цього ставиться? — нарешті невпевнено запитав ельф.

   — Хто ж його питатиме? — безтурботно відмахнулася я й задумливо поглянула на залишки ножа. — Мабуть, треба буде замовити столові прибори з драконячої сталі. Вона значно міцніша.

   — Це вона і була, — відповів Азраель, не зводячи з мене очей.

   — Ого… Ти чого такий знервований? — знову посміхнулася я.

    Поки вони відволіклися, вже не відчувалося тієї напруги, яка була до цього.

   — Слухай, може, ти з неї грошей попросиш? — несподівано запитав Навіріс.

   — А як же незабутній досвід? — запитала я.

   — У нас тут є інкуб, який тобі може влаштувати будь-який досвід, — відповів ельф, накриваючи себе захисним щитом.

   Я ледь стримала усмішку. Навіріс чудово знав, що саме зараз робить, і, судячи з його щита, чудово знав, чим це для нього може закінчитися.

   — Ми збиралися говорити про некромантський архів і небезпеку його використання демонологом, — прогарчав розлючено Азраель, дивлячись на свого друга і, здається, готовий прийняти істинну форму.

   Поклала свою руку на його і цим відволікла від убивства недоельфа, який, здається, спеціально вирішив спровокувати безлад у моїй схованці.

   — Хочеш, підсилю тебе? Бо ти якийсь напружений.

   Прикрив очі й почав дихати, заспокоюючись, а потім узяв мою руку.

   — Невже, якщо скажу "хочу", то ти одразу це зробиш?

   — Звичайно. І я не збираюся використовувати заборонені знання. Мені треба знайти протидію, — поплескала вільною рукою по його руці, яка все ще тримала мою. — Ти думаєш, це легко — одразу завчити те, що тобі не підвладне? Тим паче мені демони більше подобаються, ніж мертві.

   Перевів погляд на наші руки й продовжив свої роздуми. Вирішила не заважати, бо є можливість отримати доступ до заборонених знань.

   — А в тебе був досвід із мертвими? — втрутився безсмертний ельф.

   — У північних лісах у нас живуть підняті. Їхнього хазяїна не знайшли, підозрюємо, що він живе на чужих землях. А от дослідити була можливість.

   Навіріс підвівся і почав збирати посуд. Ми з Азраелем продовжили триматися за руки. Він ніби щось прораховував, а я боялася його сполохати. І через це просто сиділа й роздивлялася симпатичного демона.

   — Може, поцілуєш його, і він прийде до тями? — поруч із нами нарешті вмостився Навіріс.

   Після його слів я висмикнула руки. Азраель відкрив очі, налиті кров'ю. Оце виявилося страшно. Навіріс спокійно підпер підборіддя рукою і незворушно запитав:

   — Ну що, вирішив? Бо я взагалі не проти допомогти нашій крихітці, та й Лайла заслуговує на спокійне життя. Звичайно, в її розумінні.

   Азраель перевів погляд на мене й миттєво заспокоїв свою кров.

   — Коли завершується твоє завдання?

   — Приблизно ще тижні два, — задумливо відповіла я. — Взагалі ми з Лорі збиралися на нашому відпочинку з'їздити до Лайли й погостювати на відьомських землях. Тож сподівалася, що ви допоможете мені до відпочинку.

   — Вдвох поїдете? — продовжив допит демон.

   — Втрьох, — відповіла я.

   Взагалі не розумію, до чого це він веде.

   — Тобто втрьох? Сорінар вас супроводжуватиме чи Хештар?

   Оооо, то він намагається з'ясувати, хто буде за нами наглядати. Я посміхнулася дуже хитро й провокаційно. Навіть нахилилася до нього ближче.

   — Нас супроводжуватиме твоя сестра, — майже по складах відповіла я.

   Із насолодою спостерігала за всім спектром емоцій. Це було неймовірно. Здається, там було все: страх, зневіра, гнів, розгубленість.

   — Я не дозволяю.

   Після цих слів я спантеличено відкинулася на спинку стільця й поглянула на Навіріса, який, здається, не менше за мене був шокований.

   — Тобто я мав на увазі, що Рейв із вами не поїде, — почав виправдовуватися демон.

   Я недовірливо схрестила руки на грудях.

   — Якщо накажу — поїде, — твердо мовила я.

   Незадоволено стиснув кулаки.

   — Я думав, ти захочеш більше зблизитися зі своїм нареченим.

   Навіріс раптом почав істерично сміятися, не звертаючи уваги ні на моє нерозуміння, ні на роздратування Азраеля.

   — Що для тебе гірше: моє усамітнення із Сорінаром чи веселощі з Рейв? — несподівано навіть для себе запитала я.

   І одразу запанікувала. Що це взагалі за питання? Дивне. Нелогічне. Ніби я перевіряю, що саме він обере. Навіріс теж миттєво перестав сміятися. Прикрив рот рукою і поглянув на Азраеля. Той мовчки дивився на мене, ніби раптом забув, як розмовляти. Вирішила рятувати ситуацію.

   — Сподіваюся, за ці тижні ви дозволите мені переглянути деякі ритуали некромантів. Поки ви будете отримувати дозвіл, я спробую точніше сформулювати запит, щоб звузити пошук.

   Азраель навіть не поворухнувся. Я перевела погляд на Навіріса, сподіваючись побачити хоч якусь реакцію на свої слова. Він відкашлявся, кинув ще один погляд на друга і знову подивився на мене.