23.3

   Він хитнув головою.

   — От чогось раніше я не помічав, що ти така стервочка.

   — Так із тобою можна. Ти знаєш, яка я справжня.

   — Я почув тебе, — відклав документи й запечатав їх магічно. — Піду, мабуть, трохи відпочину з твоїми сестрами і прослідкую, щоб батько близько не підходив до мами.

   Я погодилася з ним і швидко пішла до кімнати. Зайшла всередину, накинула захист по периметру й швидко відкрила перехід до схованки.

   Зайшовши до себе, очима пробіглася по поличках, не одразу зрозумівши, що роблю. Трохи згодом прийшло усвідомлення, що я шукаю цукерку. Оце так він мене привчив, швидко.

   Завмерла, постукала до схованки Азраеля й повільно продовжила заглядати по закутках. Майже одразу демон з'явився в моїй схованці й з цікавістю спостерігав за мною. Я тільки кинула на нього короткий погляд. Роздратування складно було не помітити.

   — Ти виглядаєш так, ніби збираєшся когось убити, — мовила я, продовжуючи свій огляд.

   — День ще не закінчився, — відповів він холодно, а після короткої паузи запитав: — Що ти робиш?

   Посміхнулася. І завмерла. На столі поруч із магічним світильником лежала паперова квітка. Схопила її й різко розвернулася до нього. Зазвичай під час розмови він дивився мені в очі. Зараз же погляд на мить ковзнув нижче, після чого він одразу відвернувся, ніби його більше зацікавила стіна за моєю спиною.

   — Щось не так? — запитала я, обережно розгортаючи цукерку.

   Він відкашлявся й відійшов до бар'єра.

   — Ти мене для чогось покликала?

   — А точно. — Доївши цукерку, пішла за ним. — Хотіла дізнатися, Дамірана наказувала тобі під час подорожі зламати мою пастку?

   Поглянув з якоюсь дивною посмішкою на те, як я намагалася скласти квітку назад, але в мене нічого не виходило. На мить його роздратування ніби відступило.

   — Ти це сам робиш? — поглянула йому в очі й простягнула невдало складений папір.

   Важко зітхнув, забрав його з моїх рук і якимось дивом швидко склав так, як було. Простягнув мені назад.

   — А ти як уявляєш? Що я прошу когось це складати для мене?

   Я знизала плечима. Забрала квітку й вкинула її у велику прозору вазу, де вже лежали попередні.

   — Просто не уявляю тебе за цим процесом. І так набагато краще.

   На його губах майнула ледь помітна посмішка.

   — Повір, так для тебе буде краще. 

   Після короткої паузи таки відповів на моє питання, якщо це взагалі можна було вважати відповіддю.

   — Ти ж розумієш, що я не можу відповісти на твоє питання, — сумно мовив він і знову відвернувся до бар'єра.

   — Зроби його прозорим.

   Стала поруч. Чесно кажучи, мені не дуже хотілося демонструвати йому хаос зовні. Я ще не встигла все перевірити. Але відмовлятися теж було б дивно. Торкнулася до бар'єра, і зовнішній світ проявився перед нами. Активність залишалася, але млява. Я навіть з полегшенням видихнула.

   — Мене не стільки цікавить, наказувала вона тобі чи ні, скільки міцність захисту, — мовила незворушно.

   — У такому випадку можеш бути спокійна. Пробити його важко. Звичайно, якби я використав усі сили, можливо, і пробив би. Але не відомо, куди ми потрапили б після цього.

   — Ти розгадав мій захист? — весело запитала я й знову поглянула на нього.

   Демон мовчав довше звичного. Наче взагалі забув, про що ми говорили.

   — Ти сьогодні якийсь задумливий. Щось не так?

   — Просто думаю, що складно підібрати слова, які постійно вислизають.

   — Які слова? Ти про що?

   Його погляд ковзнув по моїй сукні. Лише на мить.

   — Про те, що тобі дивно пасує цей образ.

   Здивовано поглянула на себе. На мить навіть здалося, що він намагався зробити комплімент.

   — Образ дурненької нареченої?

   Кутик його губ ледь сіпнувся.

   — От якраз дурненької нареченої тут немає.

   Я розгублено кліпнула. Тепер уже я втратила нитку розмови. Ще хвилину тому мене цікавила міцність захисту. А зараз я взагалі не розуміла, куди вона звернула.

   — Тоді який?

   Азраель завмер, ніби сам пошкодував, що сказав забагато.

   — Небезпечний, — тихо відповів він.

   І чомусь після цих слів відвів погляд першим. Помітивши мою розгубленість, він сам вирішив змінити тему. Дістав із просторової кишені кілька аркушів і простягнув мені.

  — Це формули, які витягли з ельфів. Їхні прокляття відрізняються від вашого з Лорі. Подивишся, що з ними не так?

   Я взяла папери до рук і все ще не наважувалася дивитися йому в очі.

   — Добре. Перевірю.

   — За кожне врятоване життя гроші надходять на рахунок Ілоріни. Чому не навпіл із тобою?

   Неочікуване питання.

   — Вона віддає мені мою частину готівкою.

   Зробив крок ближче й обережно торкнувся пальцями мого підборіддя, змушуючи підвести погляд. Я зустрілася з його яскравими жовтими очима.

   — Що ти задумала?

   Не відповіла. Лише дивилася на нього, гублячись у знайомому золотавому сяйві.

   — Ти впевнена, що воно того варте? — тихо запитав він. — Проводити цей ритуал.

   Його пальці вже давно відпустили моє підборіддя, але чомусь відступати не поспішав.

   — Ти ж розумієш, що після цього ніколи не зможеш знайти свою пару. Свідомо відмовитися від такої можливості наважуються одиниці.

   Я прикрила очі. Слова були. Багато слів. Але жодне не можна було вимовити вголос.

   — Мені здалося, що ми довіряємо одне одному, — тихо мовив він.

   Від несподіванки я розплющила очі. Лише тепер помітила його руку на своїй талії. Чомусь саме це здивувало мене значно менше, ніж його слова.

   — Але ж у тебе теж є речі, про які ти не можеш говорити. Тож, мабуть, не зовсім чесно змушувати мене.

   Він важко зітхнув і знову поглянув на Безодню за бар'єром.

   — Про це ти теж не можеш говорити?

   — Із цим я ще розбираюся. Вони реагують на сплеск прокинутої крові.

   — Зрозумів.

   Кілька секунд мовчав.