23.2

   Ми із Сорінаром єдині залишилися стояти, ніби й справді тільки-но спустилися з гори.

Відчула роздратовану Дамірану, яка підходила до дверей.

   Повернулася до хлопця, поклала руку йому на шию і притягла до себе, торкаючись його губ своїми. Він одразу прийняв мою гру: однією рукою обійняв мене за талію і притягнув до себе.

   Тітка з лордом так і завмерли на порозі. За їхніми спинами стояв беземоційний Азраель, який, здається, бажав або померти, або когось убити. Я злегка здригнулася, ніби здивувалася їхній появі, й приклала пальці до губ, червоніючи. Сорінар помітив мою реакцію і з такою ненавистю поглянув на незваних гостей, що в їхніх очах помітно майнула думка негайно зникнути. Але вони швидко прийшли до тями.

   — Яких чортів ви не зустрічаєте? — роздратовано запитала Дамірана.

   — Тітонько, а ви вже прибули? Я взагалі чекала, що ви заздалегідь попередите, — зробила крок, виходячи з-за спини Сорінара.

   Здається, мій зовнішній вигляд оцінили всі, навіть батько Сорінара. Хоча Азраель лише на секунду затримав на мені погляд, після чого скептично підняв брову. Ой, відчуваю, вони це з Навірісом обговорять і забути мені не дадуть.

   — Тейро, здається, ти взагалі від рук відбилася? — гаркнула тітка. — І куди поділися мої люди?

   Сорінар знову закрив мене своєю спиною. Я навіть вчепилася в його руку, ніби ледве трималася на ногах. Єдине, сльозу видавити не виходило. Погана я все ж таки актриса. Головне — не дивитися на Азраеля, який ще й схрестив руки на грудях, уважно спостерігаючи за моєю невпевненістю.

   — А от тепер я збираюся задати вам питання.

   Несподівано з-за столу підскочила Юнеліс і попрямувала до нас, явно бажаючи поскандалити з тіткою.

   — Якого темного ваші шпигуни намагалися підкорити Орієнну? Якби я не встигла вчасно, то невідомо, кого мені довелося б називати сестрою.

   Дамірана зблідла і розгублено відкрила рота, щоб щось відповісти, але не встигла.

   — Юнеліс, сядь на місце! — погрозливим тоном мовила леді Ілморас. — Старші самі розберуться.

   Юнеліс зупинилася і, ніби відчуваючи провину, тихенько пискнула:

   — Вибачте.

   І швиденько повернулася на місце.

   Я просто притулилася лобом до спини Сорінара і ледь стримувала посмішку. Коли нарешті опанувала емоції, визирнула і поглянула на гостей. Тітка, здається, забула мову, а лорд Нер'Саель якимось іншим поглядом поглянув на свою все ще дружину. Я старанно продовжила уникати погляду Азраеля, бо чогось саме через нього боялася втратити контроль. І тоді доведеться ридати.

   Сорінар наказав помічникам підготувати прибори для гостей. Азраель незадоволено заніс речі Дамірани. От стерво. Вона його все більше принижує, мабуть, знову збирається подовжити контракт. Бойового, вищого демона змушувати прислужувати собі.

   — Вам окремі кімнати підготувати чи в одну заселити? — спокійно запитав Сорінар, поглядом роблячи отвори у своєму батькові.

   — Звичайно, в різних, — першою не витримала Дамірана.

   — Яке щастя, не доведеться чути, чого не хотілося, — продовжуючи їсти, кинула Юнеліс.

   Леді Ілморас тільки поглянула на неї, і та ніби злякалася. Я спостерігала за їхньою грою із посмішкою. Проходячи повз сестру, тихенько кинула:

   — Не перегравай.

   За стіл я сіла поруч із Сорінаром, але з іншого боку посадили Азраеля. Невже тітка все ще думає, що я відчуваю небезпеку від демона?

   За час сніданку Азраель кілька разів мені допомагав, але, мабуть, Дамірану це розізлило.

   — Азраель, поки можеш бути вільним.

   Якраз він тримав для мене серветку. Прикрив очі, глибоко вдихнув, поклав серветку поруч зі мною і миттєво зник.

   За столом повисла неприємна тиша, а тітка розпливлася в задоволеній усмішці.

   — Дівчатка, запам'ятайте, як не треба поводитися з вищим демоном, — холодно мовила я. — Контракт не вічний, а помста буде жорстокою.

   — Через це ви маєте його послабити до завершення, щоб простіше було знищити, — додала вона, дивлячись на мене впритул. — Чи ти вважаєш, я дурна? Демонів треба використовувати. У тебе немає досвіду, ти з жодним не маєш контракту.

   — А як же контракт Тейри із сукубом? — несподівано запитала Орієнна, яка до цього мовчки спостерігала за подіями.

   — Хм. Цей контракт зручний, якщо потрібні знання в ліжку, — озвався лорд із мерзенною посмішкою.

   — Аеріон, стеж за язиком. За столом діти, яким усього по дванадцять, — роздратовано мовила леді.

   — З тобою ми поговоримо вдома. А їм час уже задумуватися про майбутні одруження, — недбало кинув він їй.

   — Ви не зрозуміли, — мовила я. — Оскільки мій наречений Сорінар, у моїх сестер немає старшої наставниці. Тож леді погодилася жити тут із ними й займатися їхнім вихованням.

   Судячи з виразу обличчя, мою тітку сьогодні схопить удар.

   — Я не дозволяла, — підхопилася з місця і кудись пішла.

   Ми спокійно продовжили їсти, не звертаючи на це уваги. Дамірана залетіла до їдальні розлючена, а за її спиною знову стояв Азраель.

   — Я маю право потрапити до ритуального каменю. Інакше зараз пів будинку рознесу, — прогарчала вона.

   — Не ти рознесеш, а лорд Тар-Вейс, — спокійно відповіла я.

   — І поки до каменю ми нікого не допустимо, бо готуємо його до нашого возз'єднання, — продовжив Сорінар.

   Я навіть відчула, як мої щоки потеплішали. Бо не очікувала, що він почне натякати, що ми збираємося зайнятися коханням на камені, щоб злитися і ніколи ніхто не виявився нашими істинними парами.

   Дамірана навіть опустила руки, розгубившись.

   — Для такої підготовки потрібно не менше пів року, — пошепки мовила вона.

   Я побачила погляд Азраеля і чомусь зніяковіла ще більше.

   — Ми продовжимо наші відносини, навчання, камінь вбиратиме все це в себе. Здається, саме цього ви прагнули?

   — Так. Але ми думали, що ви просто одружитеся, — продовжила невпевнено сперечатися тітка.