21.3

   Він кивнув і відкинувся на спинку крісла, виглядаючи трохи розслабленішим.

   — Якщо ми не прагнемо знищення цього світу, то нам не варто бути разом? Тобто не мати близьких стосунків?

   — Так. Як би ти мені не подобалася, краще нам не заходити так далеко, — спокійно відповів він.

   — Ти вже змирився з цим?

   Сорінар знову кивнув.

   — Тому я й написав, що затримуюся. Не знав, як про це з тобою говорити. Вирішив спочатку все ретельно перевірити й дізнатися якомога більше.

   — А моя тітка і твій батько, найімовірніше, теж про це знають? — продовжила я складати докупи уламки думок. — Тобі вдалося щось з'ясувати?

   — Я впевнений, що знають. І майже впевнений, що почали зустрічатися саме через це. Твоя тітка була переконана, що має стати матір'ю майбутнього Хаоса на цих землях.

   — Бо твій батько вихвалявся, що саме він продовжує рід твоєї матері.

   — Саме так. А коли виявилися дивні збіги навколо мого народження і твого, це остаточно підштовхнуло їх звести нас. Більше дізнатися не вдалося. У маминій бібліотеці немає інформації про той період.

   Я задумливо потерла пальцями підборіддя.

   — Я знаю історію Дому Малкірон. Демон гніву і заздрості Іл'Аріс — мій предок. Саме він першим відкрив у собі здатність підкорювати демонів через вирахування істинних імен. Лорд Тар-Вейс старший одразу відчув мою кров. А я згодом зрозуміла, що ця здібність у мені проявилася завдяки майже безмежному резерву.

   Підняла на нього погляд.

   — Знаєш, яка в нього була друга здібність?

   Сорінар завмер лише на мить.

   — Бачити потяг інших і використовувати його у власних інтересах?

   Цього разу я мовчки похитала головою. Якийсь час ми сиділи в тиші, думаючи, що робити далі й де шукати інформацію. Першим заговорив він.

   — Що з інформацією у твоїй бібліотеці?

   — Нічого. Моя мама перед тим, як народила моїх сестер, спалила її вщент. Я завжди сприймала її як слабку магічку, ще й любительку розваг та балів. Вона ніколи не ставилася до мене погано, але ніби уникала. Хоча тепер, коли я дізналася, що вона відьма, розумію, що це неможливо.

   — Нам треба знати її рідних.

   — Вона старша з трьох сестер. Тож у мене є ще тітки по матері.

   — Ось із цієї сторони й почнемо пошуки.

   — Під час наступного відпочинку домовлюся разом із Лорі пошукати тіток. А ще, мабуть, треба дістатися до бібліотеки Тар-Вейсів.

   — Це небезпечно.

   — Попрошу Рейв або Азраеля. Не думаю, що вони відмовлять.

   — Що в тебе з ним? — насторожено запитав Сорінар.

   Здивовано поглянула на нього. Думками я вже давно була в майбутніх пошуках, тож таке питання стало повною несподіванкою.

   — Учора, коли побачив вас обох, помітив потяг з його боку до тебе, який він миттєво знищив.

   Я задумливо знизала плечима.

   — До цього кілька разів його підсилювала.

   Після моїх слів Сорінар замислився.

   — Можливо, це могло бути воно. Я навіть у Лорі іноді бачу щось подібне. Треба буде все перевірити.

   — Тоді вирушаємо до мене, вводимо в дім твою маму й починаємо шукати інформацію про наше минуле.

   — І ще для всіх оточуючих продовжуємо зустрічатися, ніби нічого не сталося. Особливо для мого батька й твоєї тітки. Хай поки тішаться.

   Після розмови я взяла тільки дорожню сумку. Але не перевдягалася в зручний одяг. Я ж офіційно їхала на відпочинок із нареченим. Лорі з Хештаром вийшли нас провести. Я непомітно втулила їй до рук невеличкий конверт із попередженням, що наступного разу влаштовуємо дівочі гуляння на відьомських землях. Вона навіть оком не повела, зробила вигляд, що нічого не помітила, і продовжила грати свою роль легкої та безтурботної відьмочки.

   Їхали в тиші. Сорінар перебирав якісь документи, а я тим часом зазирнула до схованки. Перевірила, що там робив Азраель. Побачила на тумбі біля ліжка книги, які я обрала в його схованці. Взяла одну, яка привернула мою увагу найбільше — з відьомськими сигілами. Інші вирішила поставити на полицю над ліжком.

   Розставляючи книжки в глибині полиці, побачила знову гарно прикрашену цукерку. З дурнуватою посмішкою з'їла її й повернулася в карету до Сорінара.

   Після кількох годин поїздки мене вже все почало дратувати.

   — Ти вже вмієш користуватися переходами на дальні відстані? — втомлено запитала я.

   — Так. Але ми маємо для початку зустрітися з мамою. А ти що, ще не навчилася?

   — Все ще не вистачає впевненості.

   — Зрозумів. Буде час — допоможу в тренуваннях.

   — Мені іноді здається, що я безнадійна, — відповіла я, дивлячись у вікно.

   — Ти — і безнадійна? Ці два слова поруч ставити — дурість. Просто ти занадто заглиблена в демонологію, а переходи — це вже Вища магія.

   — Знаю я. Мені Навіріс казав, що мені легше вибудувати стіну з нижчих демонів, ніж один малий перехід для втечі, — з посмішкою відповіла я.

   Ще за годину зустрілися в одній із таверн із леді Ілморас. Вона нам неймовірно зраділа й щиро обійняла мене. Я одразу помітила, що вона дуже виснажена. Сорінар пояснив, що зараз вона розтягнула свою схованку на максимум, і через це їй доводиться витрачати на неї всі сили.

   На цей раз через перехід ми вирушили до моїх земель. Там нас уже чекала карета, дбайливо відправлена сестрами. Ми втрьох вмостилися всередині. І ці пів години вже не здавалися мені довгими чи неприємними, адже зовсім скоро я побачу сестричок.

   Леді сіла поруч зі мною, Сорінар — навпроти. Я читала книгу, він переглядав сувої.

   — Діти, поясніть, будь ласка, що відбувається?

   Ми здивовано поглянули на леді, а потім один на одного.

   — Минулого разу між вами було значно більше пристрасті й бажання. А зараз ніби повністю втратили одне до одного цікавість. На таких відносинах сімейне життя не будують.

   Сорінар м'яко посміхнувся й відклав сувій поруч із собою.

   — Мамо, це стосується нашої крові. І про наші відносини ми вирішили розповісти тобі вже в маєтку Ілсаріс.