21.2

   Лорі розсміялася так голосно, що мало не перекинула тарілку.

   — Вона серйозно зараз це сказала?

   — Абсолютно серйозно, — пробурмотіла Рейв і похитала головою.

   — Мабуть, жереб кинули, бо обидва не дуже раділи моїй ідеї, — пояснила я.

   — Ага, звісно, — занадто швидко погодилася демонеса.

   Чомусь її відповідь здалася мені підозрілою.

   Ще розповіла про місто, про яскраві вулички, різні веселощі й смаколики.

   У розмовах просиділи майже до ранку. Лорі раділа новим інгредієнтам, розпитувала про них і вже щось планувала зварити. Рейв просто раділа, що я повернулася, і час від часу знову перепитувала про якісь деталі моєї подорожі.

   Згодом згадала й про те, що дізналася, через що Азраеля покарали вперше. Рейв сказала, що знала цю історію частково. Трохи посумували, але настрою для суму не було. Тож ми вирішили, що нещасними побудемо пізніше. Зараз ми були занадто щасливі, щоб страждати. Лорі залишилася спати у мене, а Рейв вирушила до коханого.

   Вночі відчула, що Азраель був у схованці. Треба буде пізніше перевірити — можливо, приніс якісь документи.

   Зранку ми швидко зібралися й пішли на сніданок. Біля їдальні нас уже чекали хлопці.

   — Ну як, вчора напліткувалися з дівчатами? — запитав Сорінар, цілуючи мене в щоку.

   Я не встигла відповісти, як почула голос Хештара:

   — Тейро! Як же я скучив за тобою!

   Підійшов і міцно мене обійняв. Лорі демонстративно зробила ображений вигляд, але демон миттєво перехопив її й ніжно поцілував.

   — Як вважаєш, сьогодні після обіду можемо вирушати до тебе? — запитав Сорінар, тягнучи мене за собою до їдальні.

   — Думаю, так. — задумливо відповіла я. — А твоя мама?

   — Вона вже вирушила. Тож зустрінемося якраз на під'їзді до ваших земель.

   — Тоді все гаразд.

   Я сіла за стіл.

   — То ви їдете знайомити рідню? — радісно запитала Лорі. — А весілля коли?

   — Не раніше за вас. — примружилася я. — До речі, коли у вас?

   Хештар узяв руку Лорі й поцілував її пальці.

   — Мама Лорі сказала, що вона має увійти в останнє відьомське коло. І лише після цього ми одружимося.

   Я задумалася, бо не всі відьомські обряди мені були відомі. Лорі усміхнулася.

   — Є сім кіл. Для кожного потрібна підготовка щонайменше пів року. А я лінувалася, тому не завершила їх вчасно. Тож тепер маю повністю опанувати свій потік, і тільки після цього думати про сім'ю.

   — І для чого вони?

   Мені справді стало цікаво.

   — Коли я повністю опаную відьомську кров, то навіть зможу досягти рівня верховної відьми.

   — Тобто ти будеш всесильна?

   — Так. — розсміялася вона. — Але разом із силою приходить і відповідальність. Поки я не завершила останнє коло, ще можу дозволити собі байдикувати, розважатися й навіть брати участь у сумнівних пригодах.

   Поглянула на Лорі, і від цієї інформації всередині щось боляче дряпнуло.

   — Той ритуал створила відьма, яка не завершила кола?

   Лорі помітно здивувалася й раптом напружилася.

   — Найімовірніше, так.

   Повільно кивнула й перевела погляд на Хештара.

   — І скільки тобі ще чекати? — за посмішкою я приховала занепокоєння.

   — Приблизно рік. А після я житиму поруч із нею. Наші мами вже підшукують підходящий будинок, у який я маю привести свою дружину. Одна шукає щось належне до мого статусу, а друга допомагає обрати зручності для відьми.

   — Я за вас неймовірно рада.

   — А що до вас? — запитав хитрий демон.

   Ми із Сорінаром переглянулися. Я навіть розгубилася, бо взагалі про це не думала.

   — Ти ж розумієш, я зараз старанно переймаю посаду Фаеріса, тож поки ми про це й не думали, — відповів Сорінар за нас обох.

   — Невже це може завадити вашому весіллю? — обурилася відьмочка.

   Але, помітивши мій серйозний погляд, швидко зрозуміла, що не хлопець відмовляється, а й я цього не прагну.

   Після розмови ми розійшлися. Сорінар пішов зі мною.

   — Тобі треба якісь речі збирати? — запитав він, заходячи разом зі мною до кімнати.

   — Думаю, що ні. Все необхідне постійно зі мною.

   — Оскільки до твоєї схованки є доступ не тільки в тебе, давай до моєї.

   Я насторожилася.

   — Ти правильно зрозуміла. Те, про що я хочу з тобою поговорити, ніхто не має почути й знати.

   Мовчки погодилася. Він відкрив перехід і запросив мене до себе. Це був перший раз, коли я опинилася в його схованці. Основна кімната була меншою за мою. Усюди стояли полиці з книгами й якимись реагентами. На столах — незрозуміле обладнання. Один-єдиний стіл у дальньому кутку був завалений записами. І ще невеличка кушетка в іншому кутку. Я здивовано озирнулася.

   — Так, тут набагато менше місця, ніж у тебе, але мені для моєї справи багато й не треба.

   — Це точно. Тобі не потрібно на підлозі вимальовувати пентаграми.

   Обрала собі стілець поруч зі столом і вмостилася.

   — Ти мене лякаєш цією таємничістю. Кажи вже, що дізнався.

   — Для початку необхідна твоя крапля крові.

   Я вколола собі палець подовженим кігтиком і пустила кров. Сорінар одразу зібрав краплю в маленьку колбочку, а потім додав туди кілька крапель якоїсь рідини. Спостерігаючи, як моя кров чорніє на очах, я навіть затамувала подих. Сорінар поставив колбу на стіл переді мною й сів навпроти.

   — Я перевірив усі зібрані матеріали. Виявив кілька збігів. Враховуючи той факт, що вони відреагували на нашу майже близькість, я також перевірив свою кров.

   Він замовк і уважно подивився на мене, ніби я вже мала про щось здогадатися. Але в таких речах я зовсім не розумілася. Помітивши моє нерозуміння, продовжив:

   — Мені здається, тобі відомо більше, ніж мені. Просто ти не знаєш, про що саме зі мною можна говорити.

   Я мовчки чекала пояснень.

   — Останньою надією було те, що тебе це не стосується і що проблема в мені. Але факт існування твоєї схованки вже змусив мене засумніватися. А після перевірки твоєї крові можу сказати напевно: ми з тобою дві половини одного цілого.