21.1

   Тільки встигла перевдягнутися, як із переходу на мене налетіла Рейвіра й міцно обійняла.

   — Розповідай негайно все, що з тобою відбувалося.

   — Ти мені наказуєш? — здивувалася я.

   — Так, наказую. Бо те, що я іноді відчувала, зовсім не було схоже на тренування. Особливо знаючи, з ким саме ти там була. Вони що, змушували тебе когось зваблювати, а ти загралася?

   Я шоковано відкрила рота від такої теорії. Саме в цей момент у двері постукали. Рейв не пустила мене й сама відчинила. Лорі миттєво налетіла на мене.

   — Я сумувала за тобою. Ці звірюки забрали тебе майже на два місяці. І навіть зв'язатися з тобою не було можливості.

   Поглянула на них і ледь не розплакалася від щастя.

   — Вони тебе ображали? — загарчала Лорі, торкаючись моєї щоки.

   — Ні. Просто я щаслива. — обійняла їх обох. — А давайте сьогодні влаштуємо дівочий вечір? У мене стільки смаколиків і стільки цікавих історій.

   Рейвіра примружила очі й схрестила руки на грудях.

   — Є щось, про що тобі можна розповідати?

   — Так. Я познайомилася з Лайлою.

   Рейв підскочила на місці й ледь не заверещала.

   — З тебе смаколики, з мене вино. Буду за пів години.

   Вона вже відкрила перехід, але раптом зупинилася.

   — Без мене жодного зайвого слова.

   — Обіцяю. Тільки трави передам і відьомські штучки.

   — Домовилися. Я швидко. Попереджу Брана, щоб не чекав сьогодні, і нехай архіректора попередить, що ми будемо поводитися тихо.

   І зникла. Я поглянула на Лорі, яку буквально трусило від очікування.

   — Що за відьомські штучки?

   Відкрила перехід до схованки. Лорі зайшла й озирнулася. Її погляд упав на тумбу поруч із ліжком, де у вазі стояв букет місячних лілей.

Вона повільно підійшла до нього й, здається, забула, як дихати.

   — Не вірю, — ледь прошепотіла вона й недовірливо поглянула на мене.

   — Це тобі. Ти знаєш, що з ними робити.

   Відьмочка швидко кивнула головою й знову перевела погляд на букет. Обережно, не торкаючись пелюсток, провела пальцями поруч із ними.

   Я посміхнулася й зайшла до комори. Винесла кошик із нитками, намистинами та різними дрібничками для плетіння магічних прикрас і амулетів і простягнула їй.

   — Я тебе обожнюю, — мовила вона й простягнула мені квітку з кольорового паперу. — Це, мабуть, тобі.

   — Що це? — здивувалася я й почала розглядати її.

   Помітила, що всередині була захована цукерка. Моя улюблена. Я шоковано підвела на неї очі.

   — Це було ніби спеціально приховане за вазою.

   — Дивно, — відповіла я.

Але не поспішала розгортати. Просто стояла й крутила квітку в руках.

   Лорі на мене вже не звертала уваги — вона повністю занурилася в кошик.

   Посміхнулася, взяла ще один кошик, тільки цього разу більший, і пішла до комори забрати всі смаколики, які назбирала за час прогулянки містом.

   Залишившись наодинці, подивилася на коробки цукерок, які стояли на окремій поличці. І розгорнула цю, яка відрізнялася індивідуальним пакуванням. З'їла цукерку. І чомусь вона здалася смачнішою за всі інші. Дивно, але від чогось дуже тепло стало десь у грудях.

   Спробувала знову скласти паперову квітку й побачила маленький напис. "Так краще?" Сама собі посміхнулася. Набагато.

   Вийшла до Лорі. Та вже перекидала речі до своєї схованки. Квіти вона захистила додатковим закляттям і обережно перенесла особисто. Після цього поглянула на мене й на кошик у моїх руках.

   — Нічого собі. Ти точно на тренуванні була, а не на відпочинку?

   — Ти ж розумієш, що тепер ми маємо дочекатися Рейв? Інакше вона нас повбиває.

   Лорі щиро розсміялася.

   — Може, і не вб'є, але мучитиме довго.

   Перехопила кошик із моїх рук і відкрила перехід до кімнати. Рейвіри ще не було. Ми звільнили письмовий стіл від записів і розклали смаколики.

   — Сорінара бачила?

   — Так. Він мене зустрів. Сказав, що ви сумували, і сьогодні віддає мене вам, а вже завтра ми з ним поїдемо до мене.

   — Ми намагалися в нього дізнатися, як твої справи. Але він сказав, що нічого не знає. — Подруга підійшла майже впритул і хитро поглянула на мене. — Що у вас за відносини?

   — Звичайні відносини. — Я знизала плечима. — Навіть якби ми й зв'язувалися, то все одно я не могла б йому нічого розповісти.

   — Ми з Хештаром розум втрачаємо одне без одного. А ви так легко місяцями живете без спілкування.

   Мене розсмішив її аргумент.

   — Ти не думала, що ви істинні? А ми з Сорінаром просто зустрічаємося. — Я уважно поглянула на неї. — До речі, ти Хештару казала про свої бажання?

   Несподівано вона зашарілася й опустила очі.

   — Так. Казала, — тихо відповіла вона.

   — І що?

   Мені стало неймовірно цікаво.

   — Спочатку він здивувався, а потім виконав усі мої забаганки. — Вона поглянула на мене так, ніби боялася осуду.

   — Я за тебе неймовірно рада. — Усміхнулася й торкнулася її плеча. — Головне — довіра у відносинах.

   Вона відповіла на мою усмішку й почала детальніше розповідати, як готувалася до цієї розмови та як відреагував Хештар. Спочатку він намагався з'ясувати, звідки в неї такі знання, а потім обережно й поступово відкрив для неї цей новий світ.

   Коли з'явилася Рейв, ми з Лорі вже сміялися й обидві були трохи схвильовані.

   — Ти ж обіцяла, — ображено мовила демонеса, виставляючи на стіл дві пляшки вина.

   — А я ще нічого не розповідала. — Я підморгнула їй. — А її історію Лорі сказала, що ти вже знаєш.

   — Оооо. Цю історію я знаю.

   Вмостилися втрьох за стіл. Я розповіла про знайомство з Лайлою, про її маєток і розважальні кімнати.

   — Як цікаво. Треба буде на наступний відпочинок з'їздити туди, — мрійливо мовила Лорі.

   — Я була впевнена, що тебе це зацікавить.

   — Так нечесно, — несподівано заперечила Рейв. — От мені зовсім нецікаво. Хоча відпочити з вами я б теж хотіла.