20.2

   — Кінцівок у тебе достатньо, сил у мене теж. Тож ти ніколи не зможеш переродитися. Давай почнемо нашу розмову спочатку?

   Я холодно вимовила останні слова, а тоді підійшла до Азраеля й торкнулася долонею його спини. Напруга, яку він випромінював, змушувала мене нервувати й відволікатися на того, кому я взагалі-то довіряла. Він одразу зрозумів, що зараз я сприймаю їх на емоційному рівні, і миттєво приглушив свої.

   — Повторюю, Зерефон Краг’Теш Ілгарот. Наказую тобі відповідати на запитання. Лише в цьому випадку ти зможеш переродитися в наступному житті цілісним і, можливо, навіть матимеш потенціал до вищого. Інакше я продовжу випивати з тебе силу й кров. І тоді максимум, на який ти можеш розраховувати, — існування нижчим.

   Усе це я вимовляла повільно, вкладаючи в кожне слово силу безжальності, щоб вони карбувалися в ньому не лише в пам'яті, а й на рівні свідомості.

   Зерефон схилив голову, не маючи змоги підняти її.

   — Ти не маєш таких повноважень, — важко прохрипів він.

   Мені завжди було цікаво, де проходить моя межа. Відкривши всі резерви, одним коротким імпульсом я змусила його ледь не впасти на підлогу. Його трусило. Піт стікав по обличчю. Кров закапала з носа, але миттєво зникала в пентаграмі.

   — Благаю... досить... — прошепотів він. — Благаю.

   Я глибоко вдихнула, і тиск зник так, ніби його ніколи не було. Зерефон важко підняв голову. В очах полопалися судини, погляд став розгубленим. Він намагався вчепитися в підлогу, ніби боявся впасти навіть сидячи.

   — Я згоден на умови переродження. Питай. — зламаним голосом мовив він.

   Лише тепер я подивилася на Азраеля, боячись побачити осуд. Але його погляд залишався спокійним. І, здається, там було щось схоже на захоплення. А може, мені лише здалося. Я махнула рукою в бік чужинця.

   — Питай.

   І швидко підійшла до Навіріса. Раптом стало не по собі від того, що я відкрила їм частину своїх справжніх можливостей. Азраель повільно провів мене поглядом, а потім знову повернув увагу до Зерефона.

   — Хто тебе найняв?

   — Ти й без мене знаєш відповідь, Торілл.

   — Відповідь знаю. Але доказів немає.

   — Навіть якщо перевірите спогади, все одно її не побачите. Вона так давно плете своє павутиння, що вам її не впіймати.

   — І як ти на це погодився?

   — Я був їй винен за своє зникнення. А от як вона примудрилася прогледіти таку обдаровану демонологиню? І вона досі з нею не працює? Чи працює? Тільки ви двоє дурнів нічого не знаєте.

   О, як це мило. Вирішив посіяти між нами зерно сумніву. Він помітив моє здивування й дозволив собі посміхнутися.

   — Їй було важливо, щоб та дівка подихала повільно й принизливо на очах її племінниці. Щоб пам'ятала своє місце. Принаймні так вона сказала. Але все мало виглядати випадковістю, і мене поруч бути не повинно. Її рідня надто чутлива до вищих. Що саме вона мала на увазі — не знаю. Але дозволила прикриватися своєю личиною. Щоправда, не дуже якісною.

   На якийсь час він замовк.

   А я думала про інше. У спогадах справді була моя тітка. Але водночас доведено, що то була не вона. Отже, вони шукають когось поруч із нею. Когось, хто міг би перетягнути на себе крихти її аури й зліпити потрібний образ.

   — І ще одне. Як я розумію, цей план провалився. Але Дамірана ніколи не зупиняється.

   Він поглянув на нас в очікуванні реакції. Ми ж утрьох мовчки дивилися на нього, кожен занурений у власні думки.

   — Я все сказав. Тож роби, як домовлялися.

   — Взагалі-то я з тобою не домовлялася. Я наказувала. І вбивати тебе не маю права. — знизала плечима я.

   — Стерво!

   З останніх сил він кинувся до мене. Та наступної миті шию Зерефона стиснула рука Азраеля. Я вперше побачила часткове перекидання в його істинну форму.

   Сорочка затріщала по швах. Шкіра потемнішала. На мить проступили татуювання й шрами, що вкривали все тіло. Та замість страху я відчула лише цікавість. І бажання побачити більше. На жаль, хто ж мені це дозволить.

   Короткий хрускіт — і бездиханне тіло впало на підлогу. Азраель повернув собі звичний вигляд і розвернувся до мене. Лише очі й далі світилися небезпекою. І в них застигло якесь питання, якого я ніяк не могла зрозуміти.

   — Збережи йому можливість переродитися. У цьому житті він багато чого накоїв. Можливо, в наступному житиме інакше.

   Сказавши це, Азраель вийшов із кімнати.

   — Моя допомога потрібна? — запитав Навіріс.

   — Ні. Сама впораюся.

   Я сіла поруч із тілом. Навіріс вийшов слідом за Азраелем, а я залишилася сама. Намалювала навколо пентаграму, внесла похоронні символи й майже відтворила погрібальний ритуал.

   Завершивши ритуал, я сіла на стілець і замислилася. Азраель про Дамірану нічого не розповість. Та й я була впевнена, що подібні справи вона провертає без його відома. Але той факт, що вона надто міцно вчепилася в мене, нікуди не зник. Скуйовдила волосся, підняла погляд до стелі, глибоко вдихнула й рушила до основної кімнати.

   Повернувшись до академії, обов'язково попереджу Лорі. І поговорю з Сорінаром. Щойно вийшла, як мене різко притиснули до стіни.

   — Поясни. — прогарчав Азраель, уважно вдивляючись у моє обличчя.

   Я завмерла. Навіть злякалася. Настрій і без того був жахливий. Поглянула на Навіріса. Той уже підхопився зі свого місця й намагався відтягнути демона від мене. Я нерозуміюче подивилася на Азраеля.

   — Що пояснити?

   Він дивився так, ніби намагався зазирнути мені просто в душу.

   — Ти відмовилася від обіцянки. — прогарчав він.

   — Я не відмовлялася. Я справді не знала, що ви збираєтеся з ним робити далі. — ображено прошепотіла я.

   На очі навернулися сльози.

   — Тобто ти не збиралася витягти з нього силу й кров?

   Я не витримала. Сльози все ж скотилися по щоках. Сил сперечатися більше не залишилося.

   — Та за кого ти мене маєш?

   Спробувала скинути його руку зі свого плеча, але він навіть не помітив цього руху.