20.1

   Скільки я спала — не знаю, але все хороше рано чи пізно закінчується.

   — Сонько, час вставати. — весело мовив Навіріс, сідаючи поруч.

   — От коли запросиш мене на ельфійські землі, я обов'язково зустрінуся з Ріа й поскаржуся на тебе. Бо це неприпустимо — так звертатися до поважної дівчини.

   — А спати в чужому ліжку майже голою — припустимо?

   Перелякано підскочила й притиснула до себе ковдру.

   — Я не гола. І це не чуже ліжко. — тихо прошепотіла я.

   — Крихітко, ну як у тебе це виходить? Ти ж у могилу зведеш вищого демона.

   Поглянула на Азраеля. Він не зводив із нас очей і, здається, зовсім забув про сніданок, який до цього готував.

   — Вибач. — пискнула я.

   І справді, язик мій — ворог мій. Він інкуб, а я постійно говорю якісь двозначності.

   — Просто я тут уже вдруге сплю... Тож ляпнула, не подумавши.

   І з якогось дива продовжила виправдовуватися. В очах демона майнув дивний блиск. Потім він посміхнувся й навіть напрочуд спокійно сказав:

   — Якщо тобі так подобається саме моє ліжко, дозволяю спати в ньому постійно. Але доведеться потерпіти мою присутність, бо на матраці мені не сподобалося.

   — Дякую. — ледь вимовила я, палаючи від сорому до самих кінчиків вух

   Під важким поглядом виповзла з-під ковдри й утекла до душової. Після крижаного душу я нарешті заспокоїлася. Перевдяглася у свої речі, обережно склала сорочку Азраеля й вийшла з нею в руках, не знаючи, куди подіти.

   — Чого ти така невпевнена? Іди їсти. — покликав Навіріс.

   — Залиш сорочку на ліжку. Я пізніше відправлю все до прання. — недбало кинув Азраель.

   — Та я думала сама цим займуся.

    — Ти в гуртожитку, а я у власному маєтку. Там є кому про таке подбати.

   Довелося визнати, що він має рацію, і зробити, як сказав.

   Снідали швидко. Я була в передчутті розмови із Зерефоном, а чоловіки, здається, теж чекали на це не менше за мене.

   Після цього ми перемістилися до моєї схованки. Я провела їх до дальньої кімнати, де зазвичай тримала здобич перед подальшим підкоренням і розподілом.

   Азраель із цікавістю крутив головою, уважно роздивляючись тих, хто перебував у стазисі.

   — Нічого собі в тебе колекція.

   — Це ти ще найнебезпечніших не бачив. Вони в мене на іншому рівні.

   — Сподіваюся, якось проведеш екскурсію.

   — Обов'язково. — гордо відповіла я.

   Відчинивши двері, я ледве встигла відскочити. Звідти вискочили товстенькі, вгодовані створіння й кинулися врозтіч.

   — Стояти! — скрикнула я. — Хто вам дозволив їсти?

   Нижчі створіння, віддалено схожі на щурів, тільки вдвічі більші. Їхні хвости закінчувалися отруйними шипами. Вони завмерли на місці й з явним наміром прикинутися тінями.

   — Потім із вами розберуся. А зараз негайно до себе.

   — Як це вони без нагляду? — здивувався Навіріс.

   — То їхня робота — підтримувати тут порядок. Не мені ж прибирати за всіма. Мешканці хоч і перебувають у стазисі, але час від часу прокидаються для природних потреб.

   Ми зайшли до кімнати. У дальньому кутку сидів трохи змучений вищий демон і дивився на мене з неприхованою ненавистю.

   — Ну вибач. — я знизала плечима. — Ти, мабуть, намагався звільнитися, а вони дуже люблять порядок.

   — Зачекай. — Навіріс підійшов ближче. — Ти хочеш сказати, що твої нижчі його мучили?

   — Вони кусали його, змушуючи реагувати, а потім живилися сплесками його енергії. Бачив, які вони вгодовані?

   — Оце так приниження. — Азраель сів навпроти демона на стілець. — Хто ж міг подумати, що ти від нижчих не відіб'єшся.

   — Коли виберуся, я вб'ю вашу лярву.

   Зерефон просто відлетів у стіну й упав на землю, мов мішок. Я навіть не зрозуміла, коли саме Азраель його вдарив. Він так і залишився сидіти на стільці, лише тепер його погляд став холодним і порожнім.

   Я підскочила від несподіванки, але Навіріс одразу притримав мене за плечі, не дозволяючи зробити крок уперед.

   — Спокійно.

   Перевела погляд на демона. Азраель повільно підвів очі на Зерефона.

   — Ти можеш ненавидіти її скільки завгодно. — його голос залишався напрочуд спокійним. — Але стеж за своїм язиком.

   Зерефон спробував підвестися, але важко сперся долонею об підлогу. Азраель навіть не ворухнувся.

   — І запам'ятай, — додав він, дивлячись на нього згори вниз, — вибратися звідси тобі ніхто не дозволить.

   Зерефон залишив спроби підвестися, просто сів на підлогу й сперся спиною об стіну.

   Я прикрила очі, притулившись до Навіріса, і в ту ж мить посилила захист кімнати, а між нами й чужинцем розгорнула тонкий захисний бар'єр. Сильного удару він не витримає, але попередить нас про небезпеку.

   Вищі демони так просто не здаються, а цей раптом розслабився. Це моя територія, тож я мала вжити всіх запобіжних заходів.

   Навіріс притримав мене за талію, роблячи вигляд, що повірив в образ зніженої аристократки. Зерефон поглянув зверхньо й навіть насмішкувато посміхнувся.

   — Ти думаєш, я повірю, що ти слабка? Поруч із цими такі не затримуються.

   Він сплюнув кров на підлогу й продовжив:

   — А от хто мене здав — це вже цікаво.

   Я нервово глянула на зачинені двері. Нижчі вже відчули кров вищого демона й знову намагалися пробратися всередину. Це випадковість чи він навмисно намагається ними маніпулювати? Відправила короткий сигнал і ввела створінь у стазис.

   Зерефон голосно розсміявся.

   — Ти завжди така підозріла?

   Я лише знизала плечима, дістала ще одну криваву сферу й поклала її між ним та Азраелем.

   Обидва миттєво напружилися.

   — Я вивчаю демонів усе своє життя. І цей спосіб контролю для вас одночасно найпринизливіший і найспокусливіший.

   — Не боїшся, що Азраель втратить контроль? — запитав Зерефон, хоча сам ніби ще сильніше втиснувся в стіну.

   — Головне, щоб розгубився ти. А що стосується Азраеля — тебе це вже не має турбувати.