19.3

     Коли повернулася до схованки Азраеля, вони з Навірісом уже були повністю готові. Шкіряні куртки застібнуті до самого верху. Захист від лез, кігтів і будь-яких гострих предметів. Невже справді збираються битися на мечах? Навіріс підійшов до мене й мовчки застебнув мою куртку до самого коміра. Потім торкнувся коси й швидко вплів у неї ельфійські символи. Відразу відчула приємну важкість. І точно знала, що тепер захищена від будь-яких отрут.

   — А я й не подумала пити зілля. — здивовано мовила я.

   — Я подумав за тебе. — посміхнувся ельф, але одразу став серйозним. — На якому він шляху?

   — На гірському. Впевнений, що там його не чекатимуть і він буде не один.

   Помітила, як вони переглянулися. Одразу схрестила руки на грудях.

   — Я вас уже вивчила. Що знову не так?

   — Нічого. — незадоволено відповів Азраель.

   — Дехто занадто переймається за тебе. — відповів Навіріс, ніби не помічаючи роздратування друга.

   — Не варто. Я тобі не належу, щоб ти так переймався. — несподівано різко відповіла я.

   Але мене турбувало інше.

   — Ті інші потрібні живими чи як?

   — Необов'язково. — відповів Навіріс. — Він узяв їх із собою, найімовірніше, для прикриття.

   — Зрозуміла. Буду діяти за обставинами.

   Азраель підійшов і міцно вхопив мене за талію. Перехід почав повільно відкриватися, щоб не привертати уваги. Він нахилився до мене ближче.

   — А як за сокомандницю можна хвилюватися?

   Я не очікувала цього питання. Взагалі, скоріше чекала його роздратування. А натомість він був напрочуд спокійним і навіть налаштованим дружньо. Хоча вже відчувалося, як емоції з нього зникають.

   Підвела погляд і уважно спостерігала за вогнем в очах, який повільно згасав. Ось це і є небезпека демонів.

   Коли вони готуються до нападу, всередині суцільна тиша. Ти ніколи не дізнаєшся, коли вони завдадуть удару. Просто не відчуєш.

   — Хвилюватися можна, тільки не приймати рішень за мене. — прошепотіла я.

   — Може, про це поговоримо пізніше? — несподівано поруч з'явився Навіріс.

   У тиші ми опинилися неподалік від пастки. Навіріс підготував це місце заздалегідь. Дерева надійно прикривали нас і повністю приховували від сторонніх очей.

   Я стояла й не зводила погляду зі стежки. Азраель ні на крок не відходив від мене. Лише коли відчула, що жертва вже близько, змахнула рукою. Демон зрозумів без слів і миттєво відступив на кілька кроків. Я присіла й торкнулася долонею землі, починаючи вливати силу та спрямовувати її до пентограми.

   Коли побачила Зерефона, навіть не звернула уваги на тих, хто його супроводжував. Сила й енергія видавали його одразу. У пальцях з'явилося поколювання. А разом із ним — гостре, майже нестерпне бажання підкорити його. Принизити. Зламати. Знищити. Здригнулася від власних думок і швидко повернула собі контроль. Що це взагалі таке?

Поглянула на руки й завмерла. На пальцях самі собою подовжилися кігті. Ого. Раніше я могла зробити так лише свідомо. А тепер... Невже демонічна кров відчула власну силу?

   Крок. Ще один. Останні метри до пастки тягнулися нескінченно довго. Та щойно Зерефон ступив у центр пентограми, я стиснула кулак, проколюючи долоню власними кігтями, і прошипіла крізь зуби. Демон завмер. Його тіло втратило можливість рухатися. Але наказ віддати він усе ж встиг.

   — Вбити їх!

   Безпомилково дивлячись просто в наш бік.

Десяток дрібніших демонів миттєво рвонув уперед. Навіріс перехопив перших двох. Один удар — і обидва розлетілися навпіл. Це було красиво. Його швидкість була настільки шаленою, що погляд просто не встигав її вловити.

   Азраель залишався поруч зі мною. Поки що він лише працював батогом, не відходячи далеко й не перекриваючи мені огляд.

   Зерефон здригнувся. Поворухнувся. І навіть зміг зробити крок. Я впала на коліна, торкаючись землі вже обома руками.

   — Зерефон Краг'Теш Ілгарот, наказую підкоритися! — прохрипіла я більше від напруги, ніж від виснаження.

   — Я з'їм тебе, стерво, — прогарчав він у відповідь. — Ти хто така, щоб наказувати?

   Я посміхнулася.

   — Я Тейра Ілсаріс. Твоя господиня і відповідальна за твоє нікчемне життя.

   Розлючений і вже неконтрольований, він кинув у мене якесь темне закляття. Краєм ока я помітила, як Азраель на мить завмер, вагаючись. Мені стало страшно. Не через закляття. Через те, що він зараз може закрити мене собою. А це було б погано. Я не могла розірвати зоровий контакт із жертвою. На щастя, Азраель залишився на місці й продовжив добивати тих, хто на нас нападав.

   Закляття Зерефона завмерло за кілька сантиметрів від мене, а потім осипалося на землю темним туманом.

   В очах потемніло. Довелося вивільнити резерв. Цей демон не збирався так просто здаватися. Я відчувала, як він намагається перетягнути на себе мій наказ і заволодіти силою, яку я вливала в пентограму. Зібравши залишки сил, він рвонувся вперед. Та цього разу я вже була готова. Швидким рухом вихопила із сумки криваву сферу й кинула йому під ноги. Такої підлості Зерефон від мене явно не очікував. Упав на коліна й жадібно потягнувся до залишків сфери, які вже всмоктувалися в пентограму.

   Коли все стихло, Зерефон не міг навіть підвести голови без мого дозволу. Частина його супутників лежала мертвою. Інших узяли в полон.

   Я видихнула й повільно підвелася на ноги. Голова трохи паморочилася, але я впоралася.

Було б набагато простіше викликати когось зі своїх нижчих і дозволити їм розбиратися із Зерефоном. Але він був потрібен живим. І бажано при здоровому глузді.

   Поглянула на Азраеля. Він важко дихав і старанно уникав мого погляду.

   — Вибач. Я була впевнена, що ти не втратиш контроль.

   Він повільно видихнув і нарешті подивився на мене.

   — Настільки мені довіряєш?

   — Так. Безмежно.

   В його очах майнуло щось дивне. Я лише посміхнулася.

   — І вдячна, що ти теж мені довіряєш.