19.1

   Перемістилися на лісову стежку в тиші. Я пройшлася нею, знайшла зручніше місце й залишила для себе позначку. Ще один шлях виявився цілком придатним. Там теж можна буде розмістити пастку.

   А от третій прохід пролягав уздовж гірської річки. Він мені зовсім не сподобався. Працювати поруч із живою водою буде важко.

   — Чому залишили тільки ці шляхи? — серйозно запитала я, намагаючись встановити ще одну позначку.

   — Інші були надто далеко. Ми вирішили, що тобі так буде простіше, — спокійно відповів Навіріс.

   — Ти зараз не помітив проблеми у своїх словах? — ледь стримуючи роздратування, запитала я.

   Помітивши мій настрій, Навіріс схрестив руки на грудях і мовчки втупився в мене, чекаючи пояснень. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.

   — Тобто ви розуміли, що я теж маю внести свою частку в цю справу, але все одно вирішили діяти без мене.

   — Ми брали до уваги відстань і не хотіли, щоб це стало для тебе проблемою.

   — Помітно, що з демонологією ви знайомі поверхово. Які б сигіли чи пентаграми я не прив'язувала до себе, для їхньої якості відстань не має значення. Набагато важливіші вливання сили, крові й саме місце розташування.

   — І що тепер? — запитав він, зрозумівши моє невдоволення.

   — Що тепер? — повторила я. — Буду працювати. Ви ж сказали, що в мене є доба. Отже, працюватиму.

   Я задумливо поглянула на річку.

   — Повертайся. А я в схованку.

   — Зачекай. — Він окликнув мене й торкнувся руки. — Не ображайся на Азраеля. Він занадто за тебе хвилюється.

   Я підняла руку, зупиняючи його.

   — Або ми самі домовимося, або ти все життя будеш між нами перекладачем. Я розумію, що ти бачиш нас наскрізь, але в нас є роти, і ми навіть розмовляємо однією мовою. Тож я вважаю, що тобі не варто втручатися.

   Після моїх слів він важко зітхнув.

   — Надовго до себе?

   — Не знаю. Ім'я чи хоча б приналежність цього демона відомі?

   — Зерефон Ілгорот без Дому. Його клан знищили. Сам він вважався загиблим.

   — О, як цікаво. Пошукаємо.

   Кинула я й зникла в переході до своєї схованки.

   Стоячи посеред кімнати, я намагалася скласти план своїх дій. Які саме пастки ставити, знала, а от як їх краще розташувати, особливо біля річки... Було над чим подумати. І ще знайти ім'я.

   Ім'я залишила наостанок, а от приклад пентаграми треба було розробити вже зараз. Настільки занурилася в роботу, що зовсім втратила відчуття часу. Лише коли відчула присутність Азраеля, втомлено сіла на підлогу. Стоячи навколішки й раз по раз виправляючи символи в пентаграмі, я навіть не помітила, що давно не відчуваю ніг.

   Він окинув поглядом мої записи, поставив їжу на стіл і підійшов ближче, явно маючи намір щось сказати. Я мовчки простягнула йому руку, щоб допоміг підвестися.

   Азраель взяв мене за руку й потягнув до себе. За ті кілька секунд, поки піднімалася, я активувала символи на долоні. А в наступну мить торкнулася рукою його губ. Він завмер. Наче перестав дихати.

   Відчула, як напружилися його плечі, а пальці на моїй руці стиснулися трохи міцніше. Потім несподівано одна його рука лягла мені на талію, утримуючи ближче, а друга обережно торкнулася щоки. Так, ніби це був не спосіб передати силу, а щось значно особистіше. У мене навіть подих збився від цієї несподіваної близькості.

   Світ навколо ніби на мить відступив. Залишилися лише теплі пальці на моїй шкірі, його погляд і дивне відчуття, що ми обоє забули, навіщо взагалі почали це.

   Коли підсилення завершилося, я обережно відсторонилася. Але Азраель не відразу мене відпустив. Лише за кілька ударів серця його пальці розтиснулися, ніби для цього теж довелося докласти зусиль.

   — І це ти називаєш контролем? — за обуренням я спробувала приховати власну розгубленість.

   Кутик його губ сіпнувся в кривій усмішці.

   — Зазвичай я справляюся краще.

   Заплющив очі на мить, ніби намагався взяти себе в руки і вже спокійніше додав:

   — Я обдумав твої слова й погоджуюся, що це геройство ні до чого. Але не знав, як попросити тебе про допомогу.

   — Просто перестань виснажувати себе. Якщо потребуєш підсилення — кажи про це. Поки ми на завданні й у тебе немає жінки, я допоможу.

   Відвів погляд і відпустив мене остаточно. Я підійшла до столу й сіла їсти.

   — Інша жінка не вийде, — тихо мовив він.

   — Чому це? — здивувалася я.

   — Покарання. І через це тепер лише енергія Дамірани або матері.

   У голові одразу промайнула думка, що такі умови навряд чи могли бути наслідком того давнього вбивства. І мені несподівано стало цікаво, що саме він зробив вдруге, щоб його настільки поневолили.

   Я повільно підвела очі, наважуючись запитати:

   — Я знаю, через що тебе покарали вперше. А через що вдруге?

   Якийсь час ми мовчки дивилися один на одного. Потім він лише хитнув головою й відкрив перехід.

   — Уже пізно. Поїж і лягай спати.

   І просто зник.

   Не готовий про це говорити чи йому заборонено? Треба буде допитати Навіріса.

   До табору я так і не повернулася. Пентограми довела до ідеалу й ніяк не могла натішитися власними шедеврами. Раніше я б розповіла про них Ліру, пояснила б, що саме створила. А тепер навіть похвалитися було нікому.

   Від цієї думки накотив легкий сум, який я заїла цукерками. Часу залишалося обмаль, а мені ще треба було вирахувати ім'я.

   Використала гримуар і всі записи, які тільки мала. З тими, хто не належить ні до Дому, ні до клану, завжди складніше. Довелося починати зі списків зниклих, але мені не сподобалося слово "вважався". А от із якого саме часу і чому в цьому були настільки впевнені, мені не повідомили.

   Ближче до ранку я нарешті знайшла потрібну зачіпку.

   — Є! — радісно скрикнула й навіть підскочила з місця.

   — Крихітко, тільки не кажи, що ти взагалі не спала.

   Голос Навіріса пролунав несподівано близько. Я різко озирнулася. Ельф стояв із тацею в руках. Аромат сніданку миттєво розійшовся схованкою. Він обережно поставив усе на стіл, старанно не зачіпаючи небезпечних книг, і підійшов до мене.