18.1

   Після обіду Лайла запросила нас переночувати в її заміському будиночку. Надала доступ до переходу й вирушила у своїх справах.

   Ми ж вирішили перевдягнутися в більш зручний одяг і прогулятися містом. Хтозна, коли ще випаде така нагода. У будинку нас зустріла помічниця. Вона схилила голову, чекаючи на розпорядження.

   — Крихітко, Лайла дозволила тобі скористатися своїм гардеробом, тож вдягай купальну сукню. Сходимо на пляж, — радісно мовив Навіріс.

   Я різко обійняла ельфа й усміхнулася. Помічниця легко посміхнулася у відповідь і пішла попереду. Я рушила за нею. Коли вона відчинила шафу, я відчула, як спалахнули щоки. Дістаючи одну з речей, яку помічниця назвала купальною сукнею, я тихо мовила:

   — Я це не вдягну.

   — Це ти точно не вдягнеш, — почувся за спиною веселий голос ельфа. — Ми ж не хочемо влаштувати масове вбивство свідків цього неподобства.

   Я обурено розвернулася до недоельфа, але за його спиною побачила Азраеля, який, здається, теж ледь стримувався від коментарів.

   — Миле створіння, наша дівчинка високородна й незаміжня. Їй таке вдягати не можна, — звернувся Навіріс до помічниці.

   — Я вас зрозуміла, — слухняно відповіла дівчина й підійшла до іншої шафи.

   Там вона обрала для мене іншу купальну сукню, допомогла перевдягнутися й накинула зверху легкий шовковий халат, що більше нагадував літню сукню.

   Коли я вийшла до чоловіків, Навіріс одразу розплився в усмішці.

   — Яка ж ти красуня.

   Я перевела погляд на Азраеля, який теж уважно мене роздивлявся. Помітивши мій зацікавлений погляд, насупився.

   — Не відходь від нас.

   — То ти зі мною у воду підеш?

   Демон незадоволено поглянув на мене й мовчки вийшов із кімнати.

   Попри те, що Навіріс ненавидів яскраве сонце, він усе ж пішов разом із нами. Обидва вдяглися однаково: світлі літні сорочки та світло-сірі штани. Здавалося, ніби це не друзі, а двоє охоронців, які супроводжують свою пані й намагаються залишатися непомітними. Щоправда, виходило в них це вкрай погано.

   На пляжі я скинула туфельки й пішла гарячим піском босоніж. Здивовано ловила нові відчуття: пальці ніг занурювалися в пісок, в обличчя дув солонуватий вітерець, а навколо лунали радісні вигуки та розмови найрізноманітнішого люду.

   — Привіт, красунчику. Не хочеш приєднатися до нашої компанії?

   Підвела очі й побачила поруч з Азраелем двох красунь у купальних костюмах, дуже схожих на ті, що носила Лайла. Точніше, на тому, що мало б називатися купальними костюмами. Клаптики тканини майже нічого не приховували. Обличчя Азраеля миттєво посіріло.

   До Навіріса намагалися підходити дівчата ще раніше, але його зверхнього погляду вистачало, щоб бажання знайомитися зникало саме собою. Азраель же дивним чином не сперечався. І саме тому одна з красунь без вагань узяла його за руку. Я завмерла, не зовсім розуміючи, що відбувається. Кілька секунд розгублено дивилася на цю картину, а потім усе ж зробила крок уперед і сама взяла його за руку.

   — Ти казав, що підеш зі мною.

   Азраель уважно простежив за моїми діями, висмикнув руку з пальців дівчини й потягнув мене до води.

   — Ти хоч плавати вмієш?

   — Ні, — весело відповіла я. — Але ж ти поруч. Тож я впевнена, що допоможеш.

   — І з чого ти взяла, що я вмію? — нарешті трохи розслабившись, запитав демон.

   — Не знаю. Мені здається, ти вмієш усе. Тому поруч із тобою я не переймаюся через свою недосвідченість.

   Він лише міцніше стиснув мою руку й повів далі у воду.

   Мачуха завжди забороняла мені купатися в озері. Я могла лише здалеку спостерігати за зведеною сестрою та її розвагами з подругами. Мені завжди хотілося відчути щось подібне.

Та, на диво, саме купання виявилося не таким уже й приємним.

   Купальна сукня миттєво прилипла до тіла, підкреслюючи всі вигини, яких і без того було небагато. Я сором'язливо обійняла Азраеля за шию й притиснулася до нього.

     — Ти чого? — тихо запитав він, нахилившись до мого вуха. — Злякалася?

   Я раптом зрозуміла, що вже не відчуваю піску під ногами.

   — Це була погана ідея, — прошепотіла я, чіпляючись за нього ще міцніше.

   — Заспокойся. Ти ж мені довіряєш. — Він продовжив віддалятися від берега, міцно обіймаючи мене.

   — Відчуваю себе безсоромною голою дівкою. Давай повернемося?

   — А я думав навчити тебе плавати, — продовжив веселитися демон.

   — Не хочу, — ледь чутно відповіла я.

   Коли нас накрила хвиля, я навіть обхопила Азраеля ногами. Перелякано підвела на нього погляд і помітила, що він теж напружився. Очі світилися неймовірно яскраво.

   — Здається, ти права. Нам краще повернутися, — мовив він і, перехопивши мене зручніше, взяв на руки. — Бо ситуація починає виходити з-під контролю.

   — Вибач. Я втягнула тебе в це, а тепер вередую, — сховала обличчя на його грудях.

   Назустріч нам уже йшов Навіріс із рушником у руках.

   — Що сталося? Злякалася?

   — Соромиться, — спокійно відповів демон, притискаючи мене до себе ще міцніше.

   — Ти себе бачив? Я б теж соромився.

   Він накинув на мене рушник. Азраель поставив мене на пісок і теж допоміг закутатися.

   — Ну що, наплавалася? Повертаємося до будинку?

   Я лише ображено похитала головою.

   — Хлопці, залиште цю неміч і йдіть до нас!

   Навіть не встигла роздивитися, хто саме це сказав, як за мить опинилася в переході на руках у Навіріса. Азраель з'явився слідом із невеликою затримкою. Нічого не пояснивши, вони залишили мене перевдягатися.

   Вирішили не користуватися переходом і пройтися пішки до розважальних вулиць. Усю дорогу Азраель і Навіріс по черзі намагалися вивідати, про що ми розмовляли з Лайлою. Я не поспішала задовольняти їхню цікавість. Іноді лише невинно натякала, що була здивована, дізнавшись, наскільки вони обидва сором'язливі. Після таких слів обидва чомусь починали ніяковіти, а я ледве стримувала усмішку.