17.3

   — Якщо ти кажеш, що раніше Азраель був не таким, розкажи, через що він змінився.

   Лайла несподівано підвела на мене очі. Вони яскраво світилися, а сама демонеса облизнула губи з явним задоволенням.

   — Він тобі цього ніколи не розповість. І що я отримаю натомість?

   — Якось це не по-дружньому, — вирішила підіграти за її правилами я.

   У відповідь вона лише весело розсміялася й задумливо постукала пальцями по стільниці.

   — Демонолог у друзях — це корисно. Я розповім тобі все, але пообіцяй звільнити мене від одного мерзенного контракту.

   — Дуже цікаво. Я не побачила на тобі жодних домовленостей. І якщо умови відповідають усім правилам, я не можу втручатися.

   — Не відповідають, — несподівано серйозно відповіла вона.

   — Добре. Обіцяю подивитися. Але пам'ятай, що я не всесильна.

   Вона вмить знову стала веселою й безтурботною. Дістала з просторової кишені кілька документів і поклала їх переді мною на стіл. Я недовго думаючи перетягнула їх до себе.

   — Тоді слухай і запам'ятовуй. Упевнена, тебе цікавить саме його борговий контракт, який порушив усі можливі правила. Це сталося на останньому році навчання. Ми були командою з найкращими показниками. Азраель нарешті підкорив свою хтиву кров. І лише після цього Таелін погодилася з ним зустрічатися. Наша демонологиня і моя найкраща подруга.

   На мить вона замовкла.

   — Ми обожнювали одна одну. Я була впевнена, що вона мені як сестра.

   Лайла важко зітхнула, ніби знову опинилася у власному минулому.

   — Азраель дуже гарно до неї залицявся. Балував подарунками, увагою і різними дрібницями. Усі були впевнені, що вони одружаться. Але, як завжди, все виявилося не таким добрим, як здавалося.

   Вона на мить замовкла, дивлячись кудись убік.

   — Пізніше я дізналася, що Таелін була з бідної сім'ї. До академії її прийняли лише через неймовірні здібності. І частково саме цим я намагалася виправдати її подальші вчинки.

   Я слухала Лайлу з неприхованою цікавістю. І, можливо, нарешті мала шанс дізнатися одну з небагатьох таємниць Азраеля.

   Демонеса замовкла, зацікавившись м'ясом у своїй тарілці. Але я одразу зрозуміла, що вона просто чекає, коли в мене урветься терпець.

   — Тобі подобається знущатися з людей? — запитала я, відчуваючи себе переможеною.

   — А що в тебе з ним? — несподівано поцікавилася вона.

   — Я наступна на контракт. І ще невідомо, на яких умовах.

   — Та стерво його так просто не відпустить, — здивовано мовила демонеса, уважніше придивляючись до мене. — Ти знаєш його ім'я.

   — Я знаю імена всіх демонів, яких зустрічаю на своєму шляху.

   — Оце він влип, — задумливо протягнула вона, підпираючи підборіддя рукою.

   — То що зробила ця Таелін?

   — Їй запропонували титул і землі в обмін на ім'я Азраеля та його слабкості.

   Я мовчки підвела очі й відчула огиду до цієї дівчини. Ми, демонологи, можемо продавати імена демонів, вираховувати їх, передавати для будь-яких справ. Але продати близького демона... Це було низько. Фактично — продати в рабство. Бо про рівність у контракті після такого вже не йдеться.

   — Навіщо їй це? Після весілля вона отримала б усе й так. — Усередині піднімалася глуха лють. Вона його не кохала. Просто продала. — І що сталося далі?

   — Мені подобається твоя реакція.

   — Це звичайна реакція демонолога, який має близьких друзів серед демонів.

   — Перед смертю вона намагалася пояснити, що просто хотіла бути з ним на рівних.

   Я насторожилася від цих слів, але промовчала.

   — Азраель уже був пов'язаний нерівноцінним контрактом і мав заборону на помсту. Але крові гніву в ньому завжди було більше. І навіть контракт тоді його не втримав. Він зламав Таелін навпіл, наче ляльку.

   — Через це він тепер безправний у контракті?

   Лайла уважно подивилася на мене.

   — Тебе не лякає те, що він зробив?

   Я знизала плечима, не розуміючи її питання.

   — Вони були близькі. У них були стосунки. Він демон, який зміг заради неї підкорити власну хтиву кров. А вона продала його заради титулу, сподіваючись стати йому рівнею?

   Я розсміялася, наче божевільна, і лише за мить змогла заспокоїтися.

   — Він мав право довго й методично її вбивати.

   — Ну, взагалі-то так. Але він порушив заборону Дамірани. І через це вона тепер використовує його як хлопчика на побігеньках.

   Я слухала все це й думала лише про одне: Дамірана справді не розрахувала власних сил і не змогла втримати демона чи все ж таки досягла саме того результату, якого хотіла?

Азраель жорстоко вбив дівчину за зраду. Які домовленості були між нею та моєю тіткою, тепер уже невідомо. За непокору він отримав покарання у вигляді послаблення контракту. І кінці у воду. Усе ніби правильно, ні до чого не причепишся. Але чомусь мені здавалося, що з Даміраною все не може бути так просто. Мені взагалі здавалося, що лише мене вона не здатна прорахувати. Завдяки батькові я з дитинства довіряла тільки собі, а солодкі промови Дамірани завжди сприймала з обережністю.

   — О, хлопці вже повернулися й шукають тебе, — вирвала мене з роздумів Лайла.

   Я повернула голову до входу. Біля дверей стояв Навіріс, вдивляючись у залу й когось шукаючи поглядом. Коли наші очі зустрілися, він із полегшенням усміхнувся й рушив до нас. За мить поруч із ним опинився Азраель, насторожено вдивляючись у мене.

   — Як прогулялися? Їсти будете? — запитала демонеса, жестом підкликаючи помічницю.

   — Крихітко, як провела час? — поцікавився Навіріс, сідаючи поруч.

   Азраель влаштувався навпроти, поряд із Лайлою.

   — Скажімо так, дуже пізнавально, — відповіла я й сором'язливо опустила очі, ледь стримуючи сміх.

   Азраель прикрив обличчя рукою. Навіріс, здається, теж розгубився. А Лайла штовхнула мене ліктем у плече.

   — Навіщо одразу викладати всі карти?

    Підійшли помічники, швидко розставили тарілки перед чоловіками й зникли.