16.3

   — Будинок розпусти на південних землях, — загадково відповів ельф.

   — Тобто я могла вчора не витрачатися?

   Запала така тиша, що навіть Навіріс здивовано кліпнув. Азраель повільно підвів голову й втупився в мене з виразним бажанням роздерти на шматки. Яка жива реакція. Наче я щойно образила його, назвавши нижчим демоном. Отже, не байдуже. Мовчання затягнулося. Зрештою я першою відвела погляд.

   — Здається, у тебе щось горить.

   Лише після цього Азраель повернувся до свого сніданку.

   — То що ви збираєтеся робити зі мною? — запитала я.

   Лють уже відступила, залишивши після себе лише образу.

   — Азраель пропонував залишити тебе на цей час у схованці. До академії ще зарано, а тут залишати тебе саму небезпечно.

   — Тобто закрити мене в схованці без права вільно пересуватися і використовувати за потреби?

   Помітила, як мої слова боляче вдарили саме по тому, хто їх озвучив.

   — Залиште мене тут. Я й сама знайду собі заняття. Повірте, сумувати не буду.

   — Тейро, досить.

   Мабуть, Навірісу теж стало неприємно від моїх слів, що навіть звернувся на ім'я. Я вже думала, він його забув, бо таке звертання — тільки при сторонніх.

   — Так, для недосвідченої дівчини це місце не підходить. Але ми беремо тебе із собою. Спілкуватися з інформатором не дозволимо, зате познайомимо з однією з колишніх учасниць нашої команди.

   — А чому не дозволите? — уже спокійніше запитала я.

   Навіріс примружився і зробив крок ближче.

   — Бо він інкуб до останньої краплі крові. І його не зупиняють жодні кордони. Особливо він любить перевіряти на міцність принципових, чистих і невинних дівчат.

     — Я зрозуміла натяк. Але це можна було обговорити втрьох, а не за моєю спиною. Бо я постійно відчуваю себе зайвою через ваші перемовки.

   — Зачекай. А що у вашій команді хлопці без проблем обговорювали дівчат чи якісь непристойності?

   — Ми вільно спілкувалися про все. Без дрібниць, але ніхто не відходив осторонь, щоб щось обговорити. У хлопців був час цим позайматися в академії. Як і в мене з Лорі. Був лише виняток із Хештаром, коли він наробив дурниць. Але після розбору проблеми я вибачилася перед Лорі й пояснила їй свою поведінку.

   — Ми достатньо довго залишалися удвох. Тож я впевнений, ця звичка мине.

   — Сподіваюся на це.

   Відповіла я, помітивши, що Азраель уже розклав усе по тарілках і наливає чай. Не чекаючи, поки він принесе мені сніданок до вогнища, сама взяла тарілку й пішла. Я теж можу ображатися, а постійно перейматися через його перепади настрою вже набридає. Навіріс теж сів поруч і поставив чай біля мене.

   — Дякую, — буркнула я, потай насолоджуючись їжею.

   Азраель сів з іншого боку й поставив поруч зі мною коробку цукерок. Я тільки важко зітхнула, але мовчки продовжила їсти.

   За цей місяць щоразу після його перепаду настрою він дарував мені цукерки. А враховуючи, що це відбувається постійно, у мене вже є окрема полиця в схованці, де я їх складаю.

   Треба буде з ним поговорити на цей рахунок, бо мені вже здається, що він скупив увесь імперський запас.

   Звичайно, добре, що я можу їх законсервувати в часі, але хотілося б насолоджуватися ними, а не своїм правнукам передати у спадок.

   Після сніданку зібрали всі необхідні речі, розкидали їх по сховинках і через переходи відправилися до південних земель.

   Коли після зимових гір опинилися в портовому місті, мені в обличчя вдарив солоний вітер. Я радісно витягла шию йому назустріч. Завжди мріяла побачити море. Але ніхто не збирався мене туди відпускати. І от тепер я почувалася так, ніби за спиною в мене виросли крила. Взагалі, завдяки академії я вже встигла трохи помандрувати, і це неймовірно.

   Поглянула на чоловіків поруч із собою. Навіріс незадоволений і старанно ховає обличчя під капюшоном накидки. Ельфи взагалі терпіти не можуть яскравого сонця, їхнє місце в лісах. А Азраель із цікавістю спостерігає за мною.

   — Що? — запитала я, все ще вдаючи ображену.

   — Нічого. Просто дивно спостерігати за твоєю реакцією. Ти ніколи не бачила моря?

   Захитала йому головою і знову глибоко вдихнула.

   — Я хочу зануритися у воду.

   — Ми тут ненадовго, тож навряд чи буде така можливість, — пробурмотів Навіріс роздратовано. — А якщо навіть і буде, хто з тобою піде?

   Хотіла запропонувати це ельфу, але одразу зрозуміла, що він не погодиться. Поглянула на Азраеля. Він ніби не чув нашої розмови й дивився в інший бік.

   — А ти підеш зі мною, якщо буде можливість? — торкнулася руки демона.

   — Ти хочеш, щоб його удар схопив? Пожалій нашого незворушного Азраеля, — мовив ельф трохи веселіше.

   — Я так погано виглядаю? Чи ти натякаєш, що там будуть оголені жінки? — Щось я загубила напрямок нашої розмови.

   — О, крихітко, ти виглядаєш бездоганно. Але там будуть інші чоловіки.

   З гарної широкої вулиці звернули в якийсь темний провулок і пішли вздовж брудних та закинутих будівель.

   — Дякую за дивний комплімент. А щодо чоловіків незрозуміло. Азраелю немає чого соромитися. Я навіть упевнена, що дівчата йому проходу не дадуть, а багато хто з чоловіків занервує поруч із ним.

   Навіріс почав сміятися. Навіть не просто сміятися, а іржати. Я здивовано поглянула на нього й перевела погляд на Азраеля. Той стояв із заплющеними очима, задерши голову догори.

   Я тільки невпевнено переводила погляд то на ельфа, то на демона.

   — Як же тут у вас весело. Я теж хочу.

   Почула медовий жіночий голос попереду. Навіріс вмить замовк і напружився, як і Азраель. Але ні, не в очікуванні небезпеки. Це я вже навчилася відчувати від них. А зовсім інакше.

   З тіні неквапливо вийшла суккуб. Її сукня ніжно-зеленого кольору ніби була створена не для того, щоб приховувати, а щоб привертати увагу. Легка тканина м'яко облягала фігуру, лише підкреслюючи вигини, а відкриті ділянки шкіри мимоволі притягували погляд.