16.2

   Однієї ночі, коли я довго не могла заснути, пригадала, що колись мені майже вдалося його заморозити. І знову ж таки — у мене є автоматичний захист від демонів. То що заважає створити такий самий від ельфів?

   Достатньо будь-якого обманного маневру. Можна навіть небезпечного, головне — не смертельного. Бо яким би нестерпним Навіріс іноді не був, убивати його все ж шкода.

   Обережно підвелася з ліжка, щоб нікого не розбудити. Вдягла куртку і пішла до вогнища, що вже догорало.

   Вмостившись на землі, почала вимальовувати нову формулу. Потім задерла блузу і зліва на животі кігтиком внесла її до своїх татуювань. Було б краще розмістити її на стегні, ближче до артерії, але ж не знімати брюки просто посеред табору.

   — Ти що робиш?

   Голос Азраеля пролунав зовсім поруч. Я різко розвернулася. Демон не зводив очей з оголеної ділянки мого тіла.

   — Вибач. Ти, мабуть, відчув мою кров. — схаменулася я і швидко знищила всі краплі. — Я навіть не подумала поставити захисне поле.

   Помітила, як він важко ковтнув.

   — Твоя кров, як і магія, смачні для мене. Не буду приховувати. Але зараз мене більше цікавить, чому ти не спиш.

   Я підвелася, застібнула сорочку і заправила її в брюки.

   — Просто коли мені в голову приходить якась ідея, я вже не можу розслабитися. Спочатку мушу перевірити її, а вже потім спати.

   Зробив крок до мене.

   — Скільки на тобі татуювань?

   Цього питання я взагалі не очікувала. Демони такого не питають. Весь їхній захист побудований на переплетенні татуювань. Є клани, які їх не приховують, як у Ксара. Є й такі, що взагалі нікому не показують. Питати про татуювання — це майже те саме, що запитати, якого кольору твоя магія чи яка на тобі білизна.

   — Багато. — невпевнено відповіла я.

   — Покажи.

   Це вирвалося в нього настільки несподівано, що я навіть не одразу зрозуміла почуте. Ще один крок у мій бік. Я остаточно розгубилася. Його поведінка починала мене лякати. Вимагати таке було неправильно. Азраель торкнувся мого волосся і легко потягнув до себе, ніби граючись.

   — Покажи. — оксамитовим голосом повторив він і нахилився ближче.

   Серце пропустило удар. Це виглядало так, ніби він мене зваблює і водночас випробовує. Щось підказувало, що це потрібно негайно зупинити, інакше хтось із нас наробить дурниць.

   — Азраелю, невже кров крихітки так на тебе вплинула?

   Почувши голос Навіріса, я відчула неймовірне полегшення. Демон ніби миттєво повернув собі контроль. Розгублено подивився на те, як тримає мене за волосся, і на те, наскільки близько стоїть. Відсторонився і глибоко вдихнув.

   — Мабуть, мені треба охолонути.

   Розвернувся і зайшов до намету.

   Навіріс підійшов до мене й торкнувся плеча.

   — Ти як?

   — Нормально. Це через відсутність близькості з ним таке відбувається?

   — Так. Він витрачається, а підживлення немає.

   — Я не відчула від нього послаблення. Чому не сказав? Я б підживила.

   Навіріс уважно подивився на мене.

   — Ти ж розумієш, що це доволі специфічне послаблення?

   — Я вже якось підсилювала Хештара, тож впораюся.

   — О. — ельф ледь помітно посміхнувся. — У такому випадку ти розумієш, що саме треба робити.

   Зайшла до намету. Азраель лежав до мене спиною, напружений і роздратований. Сіла поруч, змінила на долоні декілька символів і торкнулася його плеча. Він розвернувся миттєво.

   — Вибач.

   Приклала долоню до його губ і притиснулася своїми губами до тильної сторони руки. Азраель заплющив очі. Потім підняв руку і вплів пальці в моє волосся. Помітила, як поступово розслабилося його обличчя, і завершила підсилення. Відсторонилася, обережно провела пальцями по його щоці, не відводячи погляду.

   — Соромишся робити це без долоні? — несподівано весело запитав він.

   — Без долоні це було б несправедливо по відношенню до мого хлопця.

   Після моєї відповіді в його очах спалахнув гнів. Я навіть відсахнулася. Як він так швидко змінює настрій? Азраель помітив мою реакцію, повільно видихнув і сховав роздратування за звичною байдужістю.

   — Ти надаєш поцілункам занадто великого значення.

   Підвівся з матраца і простягнув мені руку. Я проігнорувала цей жест і піднялася сама.

   — Тобто коли твоя жінка буде підсилювати всіх стражденних через поцілунок, ти поставишся до цього спокійно?

   На мить його обличчя стало зовсім холодним.

   — Моя тільки для мене.

   Від цієї відповіді я лише обурилася ще більше.

   — О, тобто подвійні стандарти?

   Азраель лише кинув на мене важкий погляд. Розвернувся і вийшов із намету. Я ображено загарчала йому вслід, вляглася на своє місце і вирішила спати. Навіть "дякую" не сказав.

   Ще чула, як вони повернулися. Зробила вигляд, що вже сплю. А через деякий час і справді відключилася.

   На ранок я прокинулася від суперечки друзів. Вперше за весь місяць чула щось подібне. Взагалі склалося враження, що той, кого найпростіше запідозрити в легковажності, якраз і утримує баланс між усіма. А тут я несподівано почула, як Навіріс пошепки підвищує голос, а Азраель у відповідь так само пошепки гарчить.

   Щойно я підвелася, надворі одразу запанувала тиша. Привела себе до ладу, вийшла з намету й уважно подивилася на обох. Мовчать.

   — Доброго ранку. Поясните, через що ви сперечалися, чи це мене не стосується?

   Спеціально зробила наголос на останніх словах і ще й схрестила руки на грудях. Вони постійно повторювали, що ми команда. Але вже не вперше я помічала, як вони перешіптуються між собою. Старанно пояснювала це чоловічими розмовами, які мені просто не варто чути. Бо в справах, як на мене, таємниць бути не повинно.

   Вони переглянулися.

   Азраель програв цю безмовну битву, відвів погляд і продовжив готувати сніданок. До речі, я обожнювала його чергування. Усе виходило настільки смачним, що я чекала його страв із нетерпінням.