16.1

   Зранку підскочила, як ошпарена. Мене ніхто не будив, та ще й сни наснилися такі, що від сорому палало все тіло. От не треба думати про розпусту перед сном — обов'язково повернеться у сновидіннях. Якось треба все це в собі заспокоїти, бо з цими двома учасниками моїх нічних пригод мені ще тренуватися.

   Відкинулася назад на матрац, поплескала себе по щоках у надії привести до тями. Потім усе ж сповзла на підлогу. Поруч стояв стілець із теплою водою для вмивання. Швидко привела себе до ладу, переплела волосся й вийшла назовні.

   Одразу помітила Навіріса, який щось активно чаклував біля казанка над вогнищем. Невпевнено підійшла до нього.

   — Ти вже прокинулася? — весело запитав ельф. — Добрий ранок.

   — Добрий, — пробурмотіла я. — Чого не розбудили? Перший день тренувань, а я проспала.

   — Нічого ти не проспала, — озвався за спиною Азраель. — То ми вже звикли вставати раніше незалежно від черги.

   — Добрий ранок, — розвернулася я до демона і завмерла.

   Він стояв лише в брюках. Погляд мимоволі ковзнув по широких плечах і рельєфних м'язах. Темне волосся з червонуватим відблиском розсипалося по шкірі, роблячи його ще більш небезпечним і привабливим.

   Усвідомивши, що занадто довго дивлюся, я поспіхом відвела погляд і під пильним спостереженням Навіріса встигла подумки себе відчитати за неналежні думки. Кліпнула кілька разів, ніби намагаючись струсити це враження. Звідки взагалі така реакція?

   — Ти ж учора сама казала щось про температуру мого тіла, — несподівано весело мовив демон. — Тож я вирішив бути більш розкутим.

   І спокійно попрямував до Навіріса.

   — А чого тоді вже повністю не роздягнувся? — вихопилося в мене.

   І тільки після цього я мало не відкусила собі язика. Причому майже буквально.

   — Можливо, коли ми будемо більше довіряти одне одному, обов'язково так і зроблю.

   Короткий погляд на Азраеля, який неквапливо вдягав сорочку, і я ще раз пошкодувала про власний язик.

   — Вважаю, це буде зайвим, — тихо відповіла я і поспішила прогулятися до сніданку.

   Ранкова прохолода освіжала й швидко виганяла недоречні думки з голови. Думаємо лише про справу. Про тренування. Про сигіли та пентаграми. Налаштовуємося на продуктивну роботу.

   Сніданок минув невимушено — під веселі коментарі Навіріса і навіть рідкісні жарти Азраеля.

   Саме тренування мало чим відрізнялося від тих, що ми проводили зі своєю командою. Перевірка здібностей, їхньої сумісності та відчуття одне одного на свідомому рівні.

   Із нового було лише те, що Навіріс, знав кожен твій наступний крок. Треба буде подумати, як його обхитрити. А ще Азраель випадково вбив двох моїх нижчих демонів. Найнебезпечніших я поки не виставляла, але такими темпами він переб'є їх усіх. Його сила була неймовірною, і бажання її підкорити в мені лише зростало.

   Після обіду ми повністю приглушили магію й перейшли в режим очікування. Ось тоді я нарешті зрозуміла, про що вони говорили.

   Мені вже було байдуже до честі, гідності й будь-яких умовностей. Від холоду в голові залишалося лише одне бажання — притиснутися до когось теплого й більше не рухатися.

   І це попри те, що мені видали одяг кочових народів, а від вогнища я взагалі не відходила. У якийсь момент підійшов Навіріс, схопив мене за руку й потягнув до намету. Щойно ми опинилися всередині, він обійняв мене, і я миттєво до нього прилипла.

   — Ого. Та ти безсоромне дівчисько.

   — Я зараз готова тебе роздягнути, і мені плювати, як це виглядатиме збоку.

   — Крихітко, заспокойся. Ми прибрали бар'єр, та й намет стоїть не зовсім правильно. Тому тобі так холодно. Але мушу тебе похвалити. Ти намагаєшся зігрітися за допомогою когось, а не магії. Це говорить про неймовірний контроль і концентрацію. Твоя магія повністю тобі підкоряється.

   — Якби я була сама, то вже давно втекла б у схованку. Але оскільки ми команда і будь-який сплеск магії може нашкодити будь-кому, окрім мене, доводиться себе контролювати.

   — Ось це я в тобі й ціную.

   Ельф розтер мені плечі, після чого поглянув кудись мені за спину.

   — Погрій її поки що, а я займуся вечерею.

   Він розвернув мене спиною до себе і майже силоміць підштовхнув в обійми Азраеля, який стояв у самій сорочці. Я навіть позаздрила побаченому. Демон спокійно розстебнув на мені хутряну накидку й притиснув до себе.

   — Все, я здаюся. Готова на будь-які знущання, аби тільки не вибиратися звідси.

   — У мене дуже багата фантазія. — сміючись, відповів демон.

   — Байдуже. — тихенько прошепотіла я.

   — Як би заманливо це не звучало, потерпи до вечері. Навіріс поверне захист і дозволить магію. Ми спеціально влаштували для тебе невеликий екстрим, щоб перевірити, як ти себе поведеш. Ти молодець — мужньо встояла і навіть не намагалася хитрувати.

   — А те, що я обіймаюся з вами, — це не хитрощі? — усе ще уткнувшись носом йому в груди, запитала я.

   — Ні. Це виживання людини, яка залишилася без жодної краплі магії. Сьогодні ти робила все, щоб не замерзнути.

   — Не все. — несподівано заперечила я, підвівши голову.

   — Я вже казав, що з фантазією в мене все гаразд. Тож слідкуй за язиком. — із посмішкою відповів він і трохи відсторонився. — О, Навіріс уже повернув захист. Можеш відкривати магічні протоки.

   Повільно відновила зовнішній захист і відкрила всі магічні канали.

   — Як же це виглядає смачно. Так би й скуштував.

   Обурено зробила крок назад. Азраель хитнув головою.

   — Вибач. Але це й справді смачно.

   — Це правда, що демони лише заради співіснування з іншими расами навчилися сприймати їжу як щось необхідне? Бо вам достатньо випивати чужу магію чи енергію? — несподівано запитала я.

   Цю тему ніхто не піднімав. Вона вважалася надто делікатною. Але, спостерігаючи за своїми підкореними нижчими демонами, я дедалі більше схилялася до висновку, що все саме так. Хоча, можливо, вищі демони сприймають це інакше.