15.1

   Весь день я була як на голках. Хоч обох їх уже знала й навіть працювала з ними, усе одно почувалася так, ніби йду на смотрини. До вечора перевірила все разів по десять.

   Коли відкрився перехід, я так швидко підскочила йому назустріч, що ледь не ввалилася всередину. Але вчасно втримала рівновагу.

   Із переходу вийшов здивований Навіріс, а слідом — Азраель. Неочікувано, що вони прийшли за мною разом.

   — Привіт, крихітко. — радісно привітався ельф. — У тебе все готово? Боргів перед академією немає?

   Із виглядом зразкової відмінниці я швидко захитала головою.

   — Знаю, знаю. — поблажливо торкнувся моєї голови він. — Особисто в батька перевірив.

   — Тоді навіщо питаєш? — удавано образилася я.

   — Захотілося. — весело відповів Навіріс, оцінюючи мене поглядом. — Що це за одяг на тобі?

   — У довгих походах краще носити щось зручне. У цьому я ходжу в Безодню. І, враховуючи, що ми працюємо не від академії, краще без будь-яких позначок, які можуть вказати на моє місце навчання.

   — Молодець. Правильний напрямок думок. — продовжив ельф і запропонував мені лікоть.

   Азраель увесь цей час мовчав. Я кинула на нього короткий погляд і помітила, що він чимось роздратований. Знаючи його характер, вирішила зачекати, поки настрій покращиться, а вже потім питати, що сталося. Можливо, його дратувала сама думка про те, що мене залучатимуть до справи.

   Я підхопила Навіріса під руку й дозволила завести себе в перехід. Азраель трохи затримався, але цей момент я проґавила, бо вже озиралася навколо.

   Ми опинилися у світлому й теплому приміщенні. Під однією стіною стояло велике ліжко, біля іншої — письмовий стіл, завалений записами.

   Я розвернулася до Навіріса.

   — Це твоя схованка?

   — А чому не Азраеля? — запитав ельф, кинувши погляд на демона за моєю спиною.

   — Він демон. А я тут не відчуваю підживлення від Хаосу. Та й інтер'єр зовсім не в його характері.

   — А ти вже так добре розібралася в його характері? — із дивною веселістю продовжив Навіріс.

   Десь усередині я навіть почала сумніватися у своїй правоті. Ще раз прислухалася до внутрішнього сприйняття й хитро поглянула на ельфа.

   — Я все ж кілька діб жила в його кімнаті, тож упевнена, що впізнала б схожу ауру.

   Зустрілася поглядом з Азраелем. Здавалося, він не вірив, що я пам'ятаю початок нашого тісного співіснування.

   — От мені завжди було цікаво, що у вас там сталося? — не вгамовувався ельф.

   Якщо чесно, мене це вже почало дратувати.

   — То переглянув би спогади. У вас же немає секретів одне від одного.

   — На жаль, він відмовляється.

   — А що це за кімнати? — запитала я, вирішивши завершити цю дивну розмову, і вказала на двоє дверей.

   Навіріс підійшов і по черзі відчинив кожні.

   — Це комора. А це — зброярня та сховище зілля.

   — О, це вже цікаво. — відгукнулася я, одразу занурившись у розглядання численних колб і пляшечок. — Ти сам їх виготовляєш?

   — Ні. На мене працює кілька відьом.

   Миттєво відсмикнула руку від полиць із лікувальними засобами.

   — Лорі не дозволить мені навіть скуштувати щось із цього.

   — А я сподівався, що ти їй ще й похвалишся.

   Розвернулася до ельфа і швидко підійшла майже впритул. Від цього його грайливий настрій трохи згас.

   — А давай ти просто даси їй доступ до цього схрону? Вона все перевірить і тільки тоді дозволить мені користуватися запасами. Інакше мені доведеться покладатися виключно на власні сили.

   — Що за нісенітниця? — несподівано озвався Азраель.

   — Після нашої «спільної вечірки» вона розклала на молекули зілля, яке було в напої, що я скуштувала. І її насторожило, що там використана нова технологія. Тому, поки Лорі розбирається з цим питанням, вона попросила мене нічого не брати з чужих рук.

   Демон відкрив рота, ніби збирався щось заперечити, але передумав. Натомість відкрив перехід.

   — Зачекай. — вигукнув Навіріс і поглянув на мене. — Крихітко, дай краплю своєї крові.

   Я миттєво вколола палець. Ельф проявив посеред кімнати пентограму й вказав місце, де я мала залишити свій слід. Лише після цього ми зайшли в перехід Азраеля.

   У схованці демона все було напрочуд схоже на його кімнату, якою я її пам'ятала. Уважно поглянула на ліжко. Таке відчуття, що воно було майже таким самим. Потім озирнулася на Азраеля. Він саме займався підготовкою своєї пентограми.

   На відміну від схованки Навіріса, тут усе було більш стриманим і тьмяним. Уздовж стін тягнулися полиці з книжками, величезний письмовий стіл займав чи не половину кімнати. Та й ліжко було зовсім не маленьке.

І раптом мене осяяло. Мабуть, у своїй схованці Азраель відпочиває в істинній формі.

   Це ж як йому довелося стримуватися під час лікування. У формі демона він би одужав значно швидше.

   — Про що задумалася? — Навіріс обійняв мене за плечі й м'яко підштовхнув до центру кімнати.

   — Я ж маю побачити істинну форму Азраеля? — запитала я, перевівши погляд на демона.

   Той завмер. Склалося враження, що він боїться навіть подивитися на мене.

   — Крихітко, ти ж знаєш: демони демонструють свою силу або під час битви, або тим, кому безмежно довіряють. Та й узагалі демонічна форма частіше лякає дівчат, ніж викликає захоплення.

   — Я не дівчина. Я демонолог. І до чого тут ті дурепи, яким тільки зовнішність подавай? — щиро не зрозуміла я.

   — Ти в мене не така, як усі. — він простягнув руку й легко скуйовдив моє волосся.

   — Усе готово.

   За нашими спинами несподівано озвався Азраель. Я готова була заприсягтися, що ще мить тому він стояв зовсім в іншому місці. Від його тону навіть мені стало не по собі.

   — Не в тебе, — тихенько пробурмотіла я й сіла поруч із пентограмою.

   Вколола палець і торкнулася символів, позначаючи себе як довірену особу. Усе навколо засвітилося й ніби почало пити з мене кров. Здивовано поглянула на це дійство, а потім перевела погляд на Азраеля. На мить мені здалося, що він теж насолоджується процесом, але швидкий помах руки — і все завершилося.