14.3

   — І в твоїй фантазії хто кого зв'язував?

   Лорі торкнулася долонями палаючих щік і прикрила очі.

   — Він мене... І я благала продовжувати.

   — Нічого собі. Та ти в нас мазохістка, — розвеселилася Рейв.

   — Я сама від себе в шоці.

   — А в мене нічого такого не було, — якось сумно мовила я.

   Ніби мені й справді хотілося, щоб магістр запропонував щось подібне.

   — А що він запропонував тобі? — не втрималася Лорі.

   — Торкнувся справи, пов'язаної із Сорінаром, але я не дозволила йому зайти далі. Потім спробував копнути в бік Навіріса й Азраеля — теж невдало. Чомусь згадав Древалґа. А тоді я просто обурилася.

   Дівчата перезирнулися й обидві незадоволено похитали головами.

   — Треба все ж серйозно зайнятися твоєю пристрастю, — розсміялася Рейв.

   Декілька разів зв'язувалася із Сорінаром. Він сказав, що виявив дуже багато цікавого і після повернення все розповість. Щоправда, повідомив, що затримається приблизно на місяць.

   Зв'язалася із сестрами й коротко пояснила, що скоро прибудуть гості, яких теж доведеться захищати. Вони не дуже зраділи, але для них це було нормально. Сестри вже давно звикли покладатися лише на себе й не надто охоче впускали когось у свої справи.

   Після повернення Хештара Лорі майнула разом із ним на відпочинок. Вона якраз завершила перевірку якогось схрону, тож вирішила, що заслужила хоча б кілька днів спокою.

   А мене взагалі ніде не задіювали. Спочатку я ще спокійно чекала. Зрештою, нова команда могла просто не мати для мене відповідного завдання. Але через кілька днів бездіяльність почала дратуватися. Я навіть звернулася до архіректора й попросила дати мені якийсь довгостроковий схрон, який можна було б перевіряти без поспіху.

   План був простий: я спокійно працюю там кілька тижнів, а якщо раптом знадоблюся своїй новій команді, зможу на цей час відволіктися й повернутися до схрону пізніше. Але архіректор відмовив.

   Виявилося, що навіть тимчасово прив'язувати мене до окремого завдання зараз не хотіли. Нова команда мала сама визначити, де саме я буду потрібна, а поки що мені залишалося чекати.

   Тож я вирішила хоча б використати цей час із користю. Повністю перебрала свою схованку. Перевірила всі запаси, поновила те, чого бракувало, розклала все по місцях. Окремо перевірила речі, які могли знадобитися під час завдань: захисні засоби, компоненти для ритуалів, витратні матеріали й усе, що зазвичай закінчувалося в найневдаліший момент.

   Перевірила схрони з гримуарами й переконалася, що там усе на місці. Деякі книги довелося переставити, бо я вже сама не пам'ятала, навіщо колись запхала їх саме туди. Здавалося б, роботи вистачало. Але коли все було зроблено, я знову залишилася без діла. І це починало мені не подобатися.

   Враховуючи, що по справах академії в мене боргів не залишилося, я попередила магістра свого факультету, що деякий час перебуватиму у схованці. Навіріс і Азраель уже мали до неї доступ, а решті до мене наразі не було діла. Рейв теж без проблем знайшла б мене за потреби.

   Тож я вирішила пошукати цікаві екземпляри серед нижчих демонів для підкорення. Запаслася енергетичними сферами для відволікання й вирушила до Безодні.

   Демонічна кров усе ще залишалася млявою в мені, тому налаштувати зір на нормальне бачення в темряві виявилося складно. Використовувати магію теж було не найкращою ідеєю. Мене цікавив відьомський спосіб, але Лорі сказала, що я зможу скористатися ним лише після прийняття відьомської крові.

   Отак і проходили мої дні в очікуванні. Серед навали створінь навколо схованки траплялися й доволі рідкісні демонята. Коли ми гуляли тут із Сорінаром, нас більше цікавила їхня кров, аніж здібності. Та й часу на дослідження тоді не було. Зараз же я мала можливість поповнити колекцію помічників, а можливо, навіть захисників.

   Саме під час чергового полювання, коли я вже заштовхувала одного нижчого демона до просторової кишені, щоб пізніше приручити й ввести в стазис, відчула активність у схованці. Без магії одразу визначити відвідувача не вдалося.  Підібравшись ближче, я побачила доволі цікаву картину.

   Азраель спокійно прогулювався основною кімнатою. Переглянув договір, який я залишила на столі. Потім попрямував до комори, зазирнув усередину. Далі пройти не зміг, тому повернувся назад. Після цього підійшов до полиці над ліжком і поставив за книжкою коробку цукерок. І просто зник.

   Я ще кілька секунд стояла, намагаючись зрозуміти, що саме щойно побачила. Питань стало значно більше, ніж відповідей.

   Вирішила спочатку віднести свою здобич до камер перетримки, а вже потім шукати демона для пояснень. Бо стан моєї розгубленості стрімко наближався до критичного.

   Залишивши демонят, я повернулася до схованки.

   Зняла куртку — у Безодні без магії було прохолодно. Скинула чоботи й рушила до основної кімнати, на ходу розстібаючи верхні ґудзики сорочки.

   Я вже збиралася відкрити перехід до гуртожитку, коли просто переді мною з темряви виринув Азраель. Настільки несподівано, що я ледь не врізалася в нього.

   — Привіт... Ти чого так лякаєш? — ледь не скрикнула я.

   Він окинув мене важким поглядом з ніг до голови, потім ще раз уважно оглянув кімнату й різко крокнув ближче.

   — Ти де була?

Не відводячи погляду від роздратованого демона, вказала рукою в бік захисного бар'єра.

   — В такому вигляді?

   Поглянула на себе в дзеркало й не зрозуміла питання.

   — Поясни.

   — Волосся розпатлане, босоніж, сорочку застібаєш...

   З кожним його словом мої брови повзли все вище. Здається, я почала розуміти, на що він натякає. Ми мовчки дивилися одне на одного. І, схоже, він теж усвідомив, що саме щойно сказав. Різко відвернувся й попрямував до столу.

   — Я прийшов забрати наш договір і попередити, що завтра ввечері заберу тебе.

   — А не хочеш нічого розповісти про завдання? І зв'язку між нами досі немає.