14.2

   Заходячи до кабінету магістра факультету ілюзії та впливу Вейлдара, ми одразу помітили, що він неймовірно зрадів нашій появі.

   — Я за вами навіть скучив. Як справи? З яким питанням? — весело запитав він і рукою вказав на крісла навпроти себе.

   — Ми бажаємо здати залік із захисту від впливу, — з викликом мовила Лорі.

   Помітивши спалах в його очах, я вже не була такою впевненою в цій ідеї.

   — Ви сподіваєтеся так легко позбутися нашого неймовірного спілкування?

   — Ні. Ми просто впевнені, що впораємося, — вже значно менш упевнено заявила Лорі.

   — Студентко Ілсаріс, а ви чого мовчите? — грайливо запитав магістр, підводячись зі свого місця.

   — Ваш настрій насторожує, — тихо відповіла я.

   — От. Студентко Зе́фар, прислухайтеся до демонолога. Вона добре розуміється на демонах і чудово їх відчуває, — продовжив веселитися магістр, зупиняючись у нас за спинами. — А давайте, щоб було цікавіше. Якщо вам не вдасться встояти перед моїм впливом, ми не будемо зупинятися?

   Легкий дотик до наших плечей — і тілом миттєво розлилася дивна легкість. Пам'ятаю, що потрібно тримати розум зосередженим.

   — Взагалі-то такі умови заборонені в академії, — усе ще балансуючи на краю прірви, спробувала заперечити я.

   — Такі умови заборонені лише тоді, коли ви проти. Саме тому я й уточнюю. Ну що, згодні?

   І легкий поштовх у спину. Не знаю, як Лорі, але мене накрив неймовірний спектр емоцій. Вони підіймалися десь ізнизу живота, розливаючись теплом по всьому тілу. Легкість. Свобода. Відсутність проблем і перепон. Хотілося сміятися. Хотілося опинитися в обіймах... Вейлдара? Та з чого б це?

   Ні, звісно, цей демон захоплює і зовнішністю, і внутрішньою енергетикою, але ж ні. Я поважаю його як сильного й відповідального чоловіка. До того ж він не вніс у звіт наші промахи та зрив Лорі. Вони з Древалґом тоді лише поговорили на словах.

   Ще один теплий поштовх у груди. Я навіть тихо застогнала від задоволення, але змусила себе зупинитися.

   А до чого тут Древалґ? Я ж усі звіти здала.

Коли повернеться Сорінар? Сподіваюся, у нього вийшло хоч щось дізнатися... Ні. Про це навіть думати не можна. Може, краще про майбутні завдання з Навірісом та Азраелем?..

   Мить — і я завмерла. Різнокольоровий світ навколо ніби зупинився разом зі мною. От халепа. Мені щойно було так легко, але всі ці думки в голові лише заважали. Що там говорив Хештар? Заморозити емоції. А якщо заморозити себе?

   По шкірі пробіг легкий імпульс, і я відчула тонку скоринку льоду по всьому тілу. Скинула руку і просто перед своїм обличчям перехопила долоню магістра. Ту саму, якої щойно поруч не було. Погляд в очі. І неймовірне роздратування, що піднялося з глибин душі.

   — Так от як ви вивідуєте інформацію. А я думала, ви тільки зваблюєте.

   Поглянула на відьмочку. Вона важко дихала, але вже теж прийшла до тями.

   — Ти швидше за мене впоралася? — зраділа я.

   — Не зовсім, — тихо відповіла вона. — Я такі речі наговорила, що тепер готова від сорому під землю провалитися.

   — Не треба. Там Безодня, якщо вірити культистам. Потім розповіси.

   Я знову подивилася на магістра. А він із неприхованою цікавістю розглядав мене.

   — У твоєму житті багато чоловіків, і з жодним нічого не було. Навіть сумно за тебе. До твоєї відьми я через вашого Хештара майже підібрався, а от у твоїй голові справжній безлад. Дивно, що в житті ти поводишся навпаки.

   — Я ніколи не вирішую всі питання одночасно. Я залишаю їх помаринуватися і трохи прижитися зі мною. А вже потім поступово розбираюся.

   — Ну що ж, дівчатка, вітаю вас. Ви склали іспит і отримуєте залік. Ви молодці. Кожна з вас захистилася від впливу своїм способом.

   Ми подякували й радісно побігли до кімнати, де на нас уже чекала Рейв.

   — Ну що? Відзначаємо сьогодні ваш успіх? — радісно вигукнула демонеса.

   — І з чого ти взяла, що ми впоралися? — спробувала посерйознішати Лорі.

   — Бо я вас давно знаю. І, до речі, Морканта я теж давно знаю. Якби ви не впоралися, він би з вас крові попив. І навіть не в переносному сенсі. А судячи з вашої активності — ви молодці.

   Після її слів ми невпевнено перезирнулися.

   — Але ж в академії заборонені відносини студентів із викладачами, — нагадала я.

   Рейв голосно розсміялася.

   — Він не заходив би надто далеко. І вашої честі не торкнувся б.

   — А ти могла сказати це до того, як ми пішли здавати залік? — обурилася я.

   — Щоб ви нервували ще більше?

   — Щоб ми хоча б не залишалися з ним наодинці, — відповіла Лорі, сідаючи за стіл.

   — Його б це не зупинило. Навпаки, усе було б ще більш показово. Тож повірте, краще вже так.

   Я підійшла до шафи, вибираючи зручний одяг для вечірки. Рейв теж вмостилася за стіл.

   — Лорі, тебе до кімнати переправити?

   — Так, — відповіла відьмочка якось надто задумливо.

   — Що він такого зробив, що ти досі під враженням? — запитала я, помітивши її дивний стан.

   — Він запропонував мені робити з Хештаром те, чого я ніколи з ним не робила... І мені це сподобалося, — тихо відповіла Лорі, торкаючись пальцями своєї шиї.

   — От тепер мені справді цікаво, що саме він запропонував. І чому ви досі цього не робили? Знаючи Хештара, навряд чи існує щось, про що він не знає або не пропонував.

   — Такого не пропонував, — збентежено відповіла Лорі й помітно почервоніла.

   Я вже зовсім забула про одяг для вечірки. Поведінка відьми була настільки нетиповою, що викликала щирий інтерес.

   Ми з Рейв одночасно втупилися в подругу. Лорі невпевнено подивилася на нас, закусила нижню губу й тихенько прошепотіла...

   — Ласа в'язь.

   Я насупилася, намагаючись пригадати, що це може бути, але в голову не приходило жодної асоціації. Рейв у цей момент лише ширше посміхнулася.

   — Це щось пов'язане із солодощами? — розгублено запитала я.