13.1

   За кілька хвилин зі схованки вийшли ельф із відьмою. Лорі одразу опинилася поруч зі мною й почала уважно оглядати.

   — Вони тебе не образили?

   Швидко ковзнула поглядом по кімнаті й помітно здивувалася побаченому.

   — Ні, все гаразд, — усміхнулася я.

   — Он той шмат лайна дав їй ляпаса, — несподівано озвався Азраель і вказав рукою на Варгула.

   Я здивовано поглянула на нього. Демон лише знизав плечима, якось занадто весело усміхнувся і разом із Навірісом рушив до того нещасного, який розпускав руки.

   — Варгул, — прогарчала Лорі. — Ти ж був адекватним. Навіщо тобі знадобилася ця дурість? Ти розумієш, що після цього тобі не жити?

   Від кожного слова відьми напівдемон здригався, але не міг підвестися з колін. Лорі підійшла впритул, схопила його за волосся і влила якесь зілля просто в горло.

   — Для початку поживи з цим.

   Хлопець упав на підлогу й почав завивати. Його тіло скручувало так, ніби ламало зсередини. На мить мені навіть здалося, що я чую тріск кісток.

   — Що ти йому дала? — стривожено запитала я.

   — Нічого страшного. Зілля покаяння, — спокійно відповіла відьма.

   Потім підвела мене до дивної кушетки й змусила сісти. Сама вмостилася навпроти, уважно вдивляючись у моє обличчя. Несподівано на очі навернулися сльози.

   — Ти чого? — Лорі торкнулася моїх щік, стираючи їх.

   — Тільки одна думка, що ми могли опинитися тут удвох... І задум цих потвор справді спрацював би...

   Я важко ковтнула.

   — Мабуть, я знищила б усю таверну. Хоча тебе це все одно не повернуло б.

   Відьма міцно обійняла мене, а я сховала обличчя в її волоссі.

   — У тебе просто стрес після цієї ночі, — тихо мовила вона, погладжуючи мене по голові.

   — Ні.

   Я глибоко вдихнула й випрямилася.

   — Усередині в мене зараз тільки лють. Таке бажання вбивати і нищити, що ледве стримуюся.

   — Дозволю вбити всіх після допиту, — озвався Азраель.

   Він перевів погляд на одного з полонених.

   — Ілоріно, он той тип особливо хотів бути першим...

   — Думаю, вам уже можна називати мене Лорі, — відказала відьма, простеживши за його поглядом. — І на нього в мене теж знайдеться зілля. Побудьте поки поруч із Тейрою.

   Азраель лише хитнув головою. Лорі підскочила й попрямувала до своєї жертви, прекрасно розуміючи, що зараз їй дозволять робити з ним усе, що заманеться. Тим паче Навіріс уже переглядав його спогади.

   — На тебе це не схоже, — демон сів поруч. — Як це ти розклеїлася?

   Поглянула на нього з викликом.

   — З чого це ти взяв, що я розклеїлася?

   — З вологих очей.

   Торкнувся моєї щоки й великим пальцем стер сльозу. Уважно подивився на краплину на своїй руці.

   — Я захистила сестер. Маму Сорінара теж майже вдалося приховати. А як захистити Лорі? Якби не наша підозра і недовіра до цього ідіота, — я кивнула в бік Варгула, — їхній план спрацював би.

   — Знаєш, дуже хочеться сказати: «А я попереджав». Але розумію, що це не ті слова, які ти хотіла б зараз почути. Тому скажу лише одне. Якщо починаєш зазирати в пащу хижакові, будь готова, що він спробує відкусити тобі голову.

   — Дякую за пораду, — фиркнула я. Потім уважно поглянула на нього. — То ти мене все ж не ненавидиш. І навіть крихіткою назвав.

   — Я сподівався, що ти цього не запам'ятаєш, — відвів він погляд.

   Натомість почав уважно спостерігати за Навірісом, який щось весело розповідав відьмочці. Лорі дивилася на бідолаху так хижо, що мені майже стало його шкода. Майже. Крики Варгула почали діяти на нерви.

   — Замовкни, — наказала я.

   І він одразу затих.

   — А ще ти мені наказував, — згадала я.

   Цього разу йому довелося знову подивитися на мене.

   — Я обирав між кількома варіантами. Цей виявився найефективнішим.

   — Не хотів ділитися кров'ю? — усміхнулася я, відчуваючи, що нарешті починаю заспокоюватися.

   — Навіщо тобі моя, якщо своєї вдосталь? — відповів він, підводячись і вказуючи на кушетку. — Ти взагалі знаєш, для чого це використовують?

   — Ні.

   Теж швидко підвелася і знову подивилася на місце, де щойно сиділа. На перший погляд нічого особливого, але після його слів уява вже почала малювати зовсім інші картини. Втім, я вирішила не відволікатися ще й на це. У мене й без того вистачало загадок, які потребували відповідей.

   — Розумієш, у мене в голові забагато питань і проблем без відповідей. Я намагаюся розібратися з одним, а поруч одразу виникає наступне. А сьогодні ще й ця історія з Лорі... — я важко видихнула. — Тож зараз я просто зберуся, підніму голову вище й піду далі. Не звертай уваги. Мені просто потрібно було на мить випустити все це назовні.

   — Я в тобі й не сумнівався, крихітко, — весело мовив він.

   І швидко пішов до Навіріса, навіть не озирнувшись. Я тільки примружилася й подивилася йому вслід. Тобто тепер він знущатиметься з мене саме так? Спочатку наказує, потім називає крихіткою... Ні, точно вирішив мене добити.

   Навіріс перевірив кожного. Довелося кілька разів його підсилювати, бо обсяг роботи виявився значно більшим, ніж ми очікували. Когось він вводив у стазис, когось залишав у кайданах до завершення допиту. Як я зрозуміла, шансів на виживання в них майже не залишилося.

   З'ясувалося, що подібні розваги в цій таверні були зовсім не рідкістю. Персонал давно звик, що сюди періодично приводять дівчат без демонічної крові, а після веселощів їх більше ніхто ніколи не бачив. Саме тому Навіріс і Азраель вирішили знести таверну разом із господарем.

   Майже до самого обіду мені довелося спостерігати за роботою двох друзів. До допитів мене не підпускали, використовуючи виключно як підсилювач. А от Лорі дозволили розвернутися на повну силу. І коли з'ясувалося, що серед зниклих були відьми, вона перестала стримуватися навіть для годиться. Усі вони були самотніми, без підтримки ковенів чи близьких сестер. Тому ніхто з відьом не почав шукати винних. Інакше це місце давно перетворилося б на згарище.