11.2

   Вони сиділи й дивилися одне на одного з відвертим викликом.

   — По-перше, я не зрозуміла, до чого ця розмова. А по-друге, якщо вони почнуть із Лорі? Мені що, дивитися, як її вбивають?

   — Хм. Усе можливо. — Нарешті ельф відволікся від мовчазного двобою з відьмою. — Якщо вони захочуть зробити тебе поступливішою або змусити співпрацювати, можуть спробувати саме цей варіант.

   — Ідіоти, якщо вирішать діяти так. — тихо прогарчала я.

   — От мені цікаво, а за мене ти теж готова вбивати?

   — У тебе для цього є Азраель. — несподівано для самої себе відповіла я.

   Він щиро розсміявся, хоча ми з Лорі переглянулися, бо нічого веселого в моїх словах не помітили. Помітивши, що ми не розуміємо його настрою, Навіріс посерйознішав і вирішив продовжити розмову.

   — Через відьмочку не вийде пропустити демона. Може не витримати. Тоді ти повбиваєш нас усіх.

   — І що пропонуєш? — запитала я, розмірковуючи, якого демона ілюзій можу взяти із собою замість Лорі. Вищого так підставляти не хотілося, а нижчі надто нестабільні.

   — Слухайте, у мене є ідея. — несподівано зрадів Навіріс, чим спантеличив нас обох.

   — За день до вечірки проведемо ритуал, під час якого Ілоріна поділиться своїми спогадами й аурою з Азраелем. І він вирушить на вечірку разом із Тейрою.

   — Ні. Я на таке не піду. — обурилася відьма.

   — Є щось, за що соромно? — знущально примружився ельф.

   — До біса сором. Хоч усі спогади нашої близькості з Хештаром продемонструю. А от те, що я не буду поруч із Тейрою, — це не варіант.

   — А коли розпочнуться веселощі, Азраель відкриє нам перехід.

   — Тоді я згодна.

   Останні дні перед вечіркою Варгул ходив неймовірно щасливий і привітний після того, як ми підтвердили свою присутність.

   Напередодні я підготувала у своїй кімнаті пентограму перенесення особистості. Азраель, звичайно, інкуб, і я впевнена, що магією ілюзій він володіє на найвищому рівні. Але ми не знали, хто саме чекатиме на нас там. І дуже не хотілося, щоб наш план розкрили раніше, ніж ми самі заманимо їх у пастку.

   Азраель з'явився трохи раніше запланованого часу.

   — Ти чого? Лорі ще на заліку.

   — Привіт. — якось невпевнено почав демон. — Я це… хотів вибачитися, мабуть… і подякувати.

   — Не розумію, як ти можеш бути інкубом, якщо такий невпевнений. — весело мовила я.

   Чомусь його поведінка мене на диво розслабляла. Поруч із ним я вже не нервувала, як раніше. Зробив крок ближче, цього разу вже впевненіше.

   — Для інкубів узагалі не типово вибачатися. Але враховуючи, що ми будемо працювати разом, я впевнений, що маю дещо пояснити. Щоб не виникало жодних непорозумінь.

   Уважно поглянула на нього, але погляд сам собою ковзнув нижче пояса. І раптом спіймала себе на думці, що тепер намагаюся зрозуміти, чи є в нього бажання, чи ні. Усвідомивши це, швидко відвела погляд і навіть відвернулася.

   — От про це я і кажу.

   Почувши його слова, навіть образилася. Раптом здалося, що він насміхається з моєї поведінки. І це вдарило по самолюбству ще сильніше. Вирішила трохи збити з нього цю зухвалість і заговорила першою.

   — Якщо ти намагаєшся поговорити зі мною про той ранок у моїй схованці, то все гаразд. Мені Рейв усе пояснила. — старанно зберігаючи холодний тон, мовила я.

   — Ти питала про це в Рейв? — у його голосі раптом промайнула тривога.

   — А в кого ще мені було питати?

   На мить замовк, помітно занервувавши.

   — І що вона сказала? — напружено запитав він.

   — Нічого. Лише пояснила, що в чоловіків таке буває.

   — Тобто не казала, що мене знищить цією інформацією? Не вірю.

   — А ти про це? Я сказала, що то був Ксар.

   Азраель ледве помітно розслабив плечі.

   — Дякую.

   У відповідь я лише хитнула головою, але після цього сама продовжила цю тему:

   — Просто… я спочатку подумала, що ти…

   Зрозумівши, куди саме завела цю розмову, замовкла й почала займатися перевіркою сигілів.

   — Що я тебе хочу?

   Відчула, як щоки спалахнули ще сильніше.

   — Я не це мала на увазі.

   — Звичайно.

   Кілька хвилин ми мовчали, ніби раптом обоє забули, навіщо взагалі почали цю розмову. Якраз вчасно до кімнати залетіла Лорі.

   — Невже я запізнилася? — уважно поглянула на нас. — Чи, навпаки, я невчасно?

   — Ні, якраз вчасно. — відповів Азраель, розстібаючи сорочку й чомусь дивлячись на мене.

  Я опустила очі, старанно вишукуючи недоліки в символах пентограми, хоча чудово знала, що все вже намальовано ідеально.

   Поки Азраель знімав сорочку, Лорі без зайвих вагань скинула сукню, натягнула брюки й залишилася в темному мереживному бюстьє. Після цього вмостилася майже в центрі пентограми.

   Азраель оцінювально поглянув на відьмочку й перевів погляд на мене. Я знизала плечима й запитально поглянула у відповідь.

   — Дуже вишукана річ, як для відьми, — спокійно зауважив демон, сідаючи навпроти Лорі.

   — Це мене Тейра з Рейв до такого привчають. — Відьма пирхнула. — Ви маєте рацію, відьми зазвичай полюбляють менш вишукані речі, зате значно зручніші.

   Азраель знову ковзнув поглядом у мій бік і прикрив очі.

   Я влаштувалася між ними й почала виводити на тілі Лорі потрібні символи. Потім проколола їй палець і зібрала кілька крапель крові. Закінчивши з відьмою, повернулася до Азраеля.

   Він досі сидів із заплющеними очима, але щойно я торкнулася його шкіри, щоб продублювати символи, ледь помітно здригнувся. Через це довелося переробляти кілька ліній.

   — Настільки тобі неприємні мої дотики? — тихо запитала я, додаючи кров Лорі до символів.

   — Тейро, не став запитань, на які не хочеш чути відповіді, — так само тихо відгукнувся він.

   Після цих слів Азраель розплющив очі. Вони вже світилися яскравіше, ніж зазвичай. Мабуть, відчув запах крові. Обвела його поглядом, перевіряючи правильність символів, а тоді поклала його руки на коліна долонями догори. Те саме зробила з Лорі, тільки її долоні розвернула вниз. Завершила останні штрихи зв'язку між ними й вийшла за межі кола.