11.1

   Декілька діб я намагалася зв'язатися з Навірісом, але безрезультатно. Викликати Азраеля не хотілося, тож довелося записатися на прийом до архіректора. Той повідомив, що його син має скоро повернутися.

   Лорі поки не погоджувалася на зустріч із Варгулом, чекаючи на мою відповідь, але натякнула, що він став надзвичайно наполегливим. Особливо після того, як Хештар вирушив на завдання.

   Навіть мені якось довелося з ним перетнутися.

   — Привіт, Тейро. Радий тебе бачити.

   Почувши його голос, я одразу прислухалася до свого захисту, але той залишався спокійним.

   — Привіт, — відповіла я не одразу.

   — Я чув, що Сорінар у відрядженні.

   — Так. А що?

   — Я вже говорив із Лорі. Поки ваші хлопці на завданні, запрошую вас на вечірку.

   — Ого. Це ти спеціально підібрав час, поки хлопців немає?

   — Звичайно ні. — Він трохи розгублено посміхнувся. — Якби вони були, ми б усе одно вас запросили. Тобто... я.

   Я зробила крок ближче й удавано повірила кожному його слову.

   — Ти просто хочеш помиритися з Лорі? А без мене вона не погодиться прийти.

   — Так. Ти права. — Хлопець помітно пожвавішав. — Тож як? Допоможеш мені поговорити з нею?

   — Якщо не станеться якихось форс-мажорів, то на цих вихідних обов'язково витягну подругу на вечірку.

— Добре. Дякую. Я впевнений, що все буде добре. — Він усміхнувся. — Тоді до зустрічі. Мені ще треба закрити кілька заліків.

   Варгул поспішив далі, а я ще кілька секунд дивилася йому вслід.

   Якщо Навіріс не з'явиться найближчим часом, доведеться викликати Азраеля. Все одно я йому винна — не вб'є ж. Хоча я його лікувала, тож, можливо, і не так багато винна.

   Десь уночі я відчула запит на відвідування кімнати від Навіріса. Зраділа так, ніби підкорила рідкісного демона.

   Коли він з'явився, я ледь не кинулася йому на шию.

   — Нічого собі, крихітко, спокійніше. Я не очікував, що ти мені настільки зрадієш. Щось трапилося?

   — Так, трапилося. Колишній хлопець Лорі дуже наполегливо запрошує її на вечірку. І обов'язкова умова — моя присутність. — випалила я.

   Навіріс поглянув на мене так, ніби перед ним сиділо нерозумне дівчисько. Навіть образливо стало. Помітивши це, він спробував пом'якшити погляд.

   — Крихітко, ти дуже симпатична. Не задумувалася, що можеш комусь просто подобатися?

   Я ображено схрестила руки на грудях.

   — Саме в той момент, коли твій батько зняв із мене захист?

   Ельф миттєво напружився й уважно придивився до мене, ніби намагався побачити щось приховане.

   — А я вже й забув, що він на тобі був. Хоча якщо хтось цілеспрямовано шукав саме тебе, то, впевнений, відчув би це одразу.

   Задумливо обійшов мене й опустився на стілець за столом.

   Грайливий настрій зник миттєво. Ніби переді мною сидів зовсім інший ельф. Не той Навіріс, до якого я звикла.

   — Подробиці.

   Помітивши мою розгубленість, щиро посміхнувся.

   — Не дивись так. Я просто хочу зрозуміти ситуацію. Тебе захищатиму. Ти для мене зробила дуже багато.

   Мимоволі посміхнулася у відповідь і сіла навпроти. Розповіла про запрошення, підозри Лорі та пояснила, чому вирішила звернутися саме до нього, а не втягувати в це наших хлопців.

   — Це правильно. Якщо справа стосується твоєї крові, то сторонніх краще поки не залучати. Хоча питання, наскільки Сорінар для тебе сторонній? — несподівано запитав він.

   Я здивовано поглянула на нього.

   — Азраель нещодавно казав, що, попри твою поведінку і те, як ти принизила тітку в маєтку Нер'Саеля, вона все одно неймовірно тішилася, що ти залишилася з молодшим лордом наодинці.

   — Не розумію, на що ти натякаєш. — хитро запитала я.

   Примружився і підсів ближче.

   — Поруч із такою красунею складно втриматися й не скуштувати.

   — Спостереження з власного досвіду? — продовжила гру я.

   — Коли це ти стала такою стервочкою?

   — Можливо, все ж контракт із Рейв у цьому винен? — підморгнула я.

   Навіріс розсміявся й підвівся з місця.

   — Мені вже час. Переговорю з Азраелем, продумаємо план дій і зв'яжемося з тобою. До речі, враховуючи той факт, що ми з тобою тепер будемо працювати в одній команді, треба налагодити зв'язок між нами. У вас, серед студентів і магістрів, це відбувається майже автоматично, а ми вже формально до академії не належимо.

   — Добре. Я розумію.

   Відкрив перехід і вже збирався піти, але несподівано зупинився.

   — Ти знаєш ім'я цього Варгула? І Дім, до якого він належить?

   — Ім'я я вирахувала одразу. А Дім — Вічних.

   Навіріс помітно напружився.

   — Це погано. Вічні не підтримують союз демонів та ельфів, але дуже добре це приховують. — Уважно подивився на мене. — Він знає, що тобі відоме його ім'я?

   — Звісно, ні. Я просто вирішила перестрахуватися, коли він почав проявляти інтерес до Лорі.

   — Не сумнівався в тобі. — Він усміхнувся. — Азраелю привіт передати?

   Я настільки розгубилася від такої різкої зміни теми, що навіть відкрила рота. Навіріс знову розсміявся, послав мені повітряний поцілунок і зник у переході.

   В які ж ігри він грає? Щось я зовсім перестала його розуміти.

   До вихідних Навіріс знову з'явився. Настільки несподівано, що ми з Лорі ледь його не прокляли. Якраз проводили цікавий експеримент зі створення зворотної дії.

   Тобто той, кого ми затягували в ритуал, ніби помирав від страшної хвороби. Причому ми заклали таку умову: жертва помирає саме від того, чого найбільше боїться. А потім поступово одужує.

   І до Триєдиної ради не поскаржишся, бо прокляття фактично не існувало. Зате всю необхідну інформацію можна дізнатися.

   Так от, цей недоельф з'явився без жодного запиту в моїй кімнаті. Якраз коли ми виводили останні символи.

   — Скажи чесно, ти безсмертний? — обурено скрикнула я, знищуючи закляття.

   Навіріс окинув нас розгубленим поглядом.