10.2

   Після всіх подій ми вирішили зустрітися всією командою на одній із вечірок. Ксар залишив Сойру лише на пів години.

   — Вибачте, що через мене наша команда розпалася. — винувато промовив він.

   — Та заспокойся. Ніхто ж не казав, що ми будемо разом усе життя. — Сорінар поплескав його по плечу. — Команди створюють, щоб між собою спрацювалися представники різних рас і суспільних прошарків. Зв'язок між нами залишиться назавжди. Просто хтось повертається на свої землі й займається їхнім добробутом, а хтось продовжує працювати з академією.

   — До речі, що тобі запропонував Фаеріс? — поцікавився Хештар, обіймаючи Лорі.

   Сорінар окинув нас задоволеним поглядом і з помітною гордістю відповів:

   — Пропонує скласти дострокові іспити й працювати разом із ним.

   — Як цікаво. Вітаю. — щиро зраділа я.

   Та всередині щось неприємно ворухнулося, і наступні слова лише підтвердили моє занепокоєння.

   — Дякую. Каже, що я найкраще підходжу на роль його наступника. Тож найближчим часом на мене чекає багато відряджень разом із ним. — Він поглянув на мене з легкою тугою.

   Я всміхнулася у відповідь, але радість швидко згасла, перевела погляд на Лорі. Наступник. Останнім часом це слово викликало в мене зовсім не ті асоціації, що мало б. Особливо коли мова йшла про Фаеріса.

   — Фаеріс збирається звільнятися? — здивувався Ксар.

   Ми з відьмою одночасно опустили очі. Нам навіть не потрібно було нічого пояснювати одна одній.

   — Можливо. Поки він нічого не говорить. — спокійно відповів Сорінар і торкнувся моєї руки.

   Потім підтягнув мене ближче до себе.

   — Чув, тебе теж академія залучає до таємних операцій.

   Я лише з усмішкою кивнула.

   — А я готуюся до переїзду на відьомські землі. — весело повідомив інкуб, цілуючи руку Лорі. — Архіректор уже поставив переді мною кілька завдань, із якими маю розібратися.

   — Схоже, академія нікого не відпускає просто так. — раптом з'явилася Сойра, обійнявши Ксара зі спини. — Я вже скучила. Пішли танцювати?

   Демон миттєво підхопився, махнув нам рукою і зник разом із нею в натовпі.

   — Дівчатка, будете щось пити? — запитав Хештар, теж підводячись.

   — Оберіть на свій смак. — відповіла за нас обох Лорі й багатозначно поглянула на Сорінара.

   Той усміхнувся у відповідь.

   — Дівочі таємниці?

   Нахилився, поцілував мене й разом із Хештаром попрямував до столів із напоями.

   Щойно хлопці відійшли, Лорі одразу підсунулася ближче.

   — По-перше, поки я завершуватиму навчання, мене відправляють у таємну канцелярію перебирати архіви. Тож якийсь час бачитимемося рідше.

   Я задумливо хитнула головою.

   — Значить, зв'язок треба підсилити.

   — Це само собою. А по-друге, ти ж казала, що архіректор більше тебе не захищає?

   — Так. Він не має права знати подробиці всіх моїх відряджень.

   — А знаєш, що сталося майже одразу після того, як тебе позбавили захисту?

   — Не тягни вже. — обурилася я.

   Лорі усміхнулася. Вона чудово знала, що терпіння ніколи не було моєю сильною стороною. Втім, як і більшості відьом.

   — Після повернення зі схрону Хештар майже одразу забрав мене до себе. Каже, ще трохи — і сам би збожеволів за ті три місяці. А от Варгул без мене часу не гаяв. Навіть дівчину собі знайшов.

   Я фиркнула.

   — Коротше, ми нормально поговорили й вирішили, що наша історія давно закінчилася. І тут він раптом з'являється. Каже, що не може мене забути, просить про зустріч і мало не благає вислухати його.

   — Не зрозуміла. Ти хочеш, щоб я сходила з тобою і допомогла розібратися?

   — У тому й проблема. Він запросив нас обох. Сказав, що я все одно без тебе нікуди не ходжу, і він хотів би вибачитися та пояснити, чому мене не дочекався.

   — Якась нісенітниця.

   — От і я про це. Або він вважає мене повною дурепою. Або розраховує на нашу допитливість.

   — І знаєш що? Тепер мені теж цікаво.

   Я пригадала його Дім і все, що мені про нього було відомо.

   — То погоджуємося? — одразу пожвавилася Лорі.

   — Домовся на наступні вихідні. А я поговорю з Навірісом.

   — А я думала, ми просто візьмемо з собою хлопців. — сумно протягнула вона.

   — Якщо це стосується саме мене, хлопців краще не втягувати. А Навіріс із Азраелем зроблять усе тихо. І якщо щось не так — ще й допитають.

   Очі Лорі миттєво загорілися.

   — А на допиті мені дозволять бути присутньою?

   — Відколи ти стала такою кровожерливою? — запитала я з удаваним жахом.

   — Ой, не перегравай. — розсміялася вона. — Але використовувати мене, щоб дістатися до тебе, я нікому не дозволю.

   Коли хлопці повернулися, ми  захоплено обговорювали найрізноманітніші способи покарання потенційних змовників. Сорінар і Хештар навіть не здивувалися. Просто поставили перед нами напої й додали до списку ще кілька особливо творчих варіантів.

   Пізніше ми розійшлися парами. Я запросила Сорінара до себе ненадовго. Вже з ранку він вирушав на чергове завдання, і мені хотілося провести з ним хоча б трохи часу.

   — Мама займається перенесенням бібліотеки до свого сховку.

   — Нічого собі. Там же неймовірна кількість матеріалів.

   — Вона каже, що впорається.

   Сорінар підійшов ближче й ніжно поцілував мене. Спочатку це був звичайний поцілунок, але непомітно він почав переростати у щось більше. По тілу прокотилася хвиля тепла, а разом із нею прийшов несподіваний прилив енергії й бажання. Цього разу ніхто з нас не поспішав зупинятися.

   В момент, коли його пальці торкнулися краю моєї нижньої білизни, мене нарешті наздогнала думка, наскільки далеко ми вже зайшли. Його руки повільно ковзнули нижче, між нами майже не залишилося відстані. І саме тоді у голові раптом пролунав голос Ліра:

   — Тейро, зупинися!

   Я не одразу зрозуміла, що відбувається. Лише напружилася, намагаючись повернути ясність думок. Сорінар теж миттєво завмер і уважно поглянув на мене.