10.1

   Навчання майже повернулося у звичне русло, але один маленький нюанс не давав мені спокою. Щоправда, я непогано навчилася про нього забувати. Рівно до того моменту, поки архіректор не викликав мене до себе й не повідомив, що мене переводять в іншу команду.

   — Не зрозуміла. Як це? А що буде з нашою командою?

   — Заспокойся. — спокійно відповів Хальдріґ старший. — Ваша команда нікуди не зникає. Просто через деякі обставини її доведеться розділити на менші групи для окремих завдань. А тебе рекомендували кілька магістрів і мій син як демонолога вищої категорії. Тож у тебе буде трохи інша робота.

   — Ой. І що тепер?

   Перша думка була про Лорі, яка точно влаштує істерику. Друга — що доведеться все пояснювати Сорінару. А третя взагалі стосувалася того, коли я тепер маю встигати навчатися, шукати інформацію і хоч іноді жити нормальним життям.

   — Працюватимеш із моїм сином і Азраелем Тар-Вейсом.

   Останнє ім'я вдарило сильніше за будь-які попередні слова. У голові миттєво спливли спогади, через які я на кілька секунд втратила здатність говорити.

   — Не переймайся так. — архіректор зрозумів моє мовчання по-своєму. — З навчанням ти впораєшся. І з вашою командою все буде добре. Просто тепер вас частіше відправлятимуть на різні завдання.

   Я нарешті відірвалася від власних думок і підвела на нього очі.

   — Це через Ксара?

   — Так. Сама розумієш, студент Урзаг поки що довчатиметься, але візьме академічну відпустку на рік. Йому потрібно бути поруч зі студенткою Вельярою, доки демонічні землі не приймуть її та дитину.

   — Як усе складно.

   — Не кажи. А ще студентка Зе́фар і Морвентіс зараз, м'яко кажучи, теж перебувають не в найробочішому стані. — архіректор важко зітхнув. — Взагалі ваша команда виявилася надто романтичною.

   Ну так, якщо подумати, в інших командах не було такої бурхливої активності у стосунках. Вирішила поки не заглиблюватися в ці роздуми й повернутися до розмови.

   — Будуть якісь подробиці щодо моєї нової команди?

   — Тобі все пояснить Азраель. Пізніше, коли повернеться з відрядження.

   — Зрозуміла, — відповіла я і вже підвелася з місця, думаючи про Рейв.

   — І ще одне. — зупинив мене архіректор. — Я маю знищити свій захист на тобі. На щастя, він не знадобився. Хоча я впевнений, що нападів не було саме через нього. Але я не повинен знати твоє місцезнаходження, якщо працюватимеш із новою командою.

   Я навіть встигла забути про його захист.

   — Можеш звернутися по допомогу до Азраеля. Він не відмовить.

   — А я можу взагалі обійтися без нього?

   — Звичайно. Якщо впевнена, що тобі вистачить сил. І якщо не почнеш нервувати, як минулого разу.

   — Подумаю над вашими словами.

   Відкрила долоню і проявила символ, який архіректор наклав після нападу на мене. Він підсвітився червоним, позначаючи чужорідну магію.

   Усі мої захисні татуювання давно світилися синім. Колись, ще до вступу в академію, вони були білими. Але мені пояснили, що зміна кольору пов'язана зі зростанням магічного рівня й остаточною стабілізацією магії.

   Я пустила поверх червоного символу тонку смужку крові й почала вимальовувати нові знаки. Один за одним вони руйнували старе плетиво. Захист зник напрочуд легко. Навіть майже непомітно.

   Підняла погляд на архіректора, а він із легкою посмішкою спостерігав за моєю роботою.

   — Я ж казав, що для тебе це буде нескладно.

   Усміхнулася у відповідь, попрощалася й попрямувала до кімнати. З єдиною думкою: Мені терміново потрібна Рейв.

     У кімнаті я одразу викликала свою демонесу. Рейвіра з'явилася миттєво і цього разу навіть без звичних жартів чи запитань. Вона лише уважно подивилася на мене. Схоже, мій настрій відчувався настільки добре, що пояснення були зайвими.

   — У мене є питання, але мені соромно. — коротко мовила я.

   Рейвіра вмостилася на моєму ліжку й раптом стала напрочуд серйозною.

   — Я слухаю.

   — Був один... інцидент, який час від часу не дає мені спокою. І я не знаю, як до нього ставитися. — нервово почала я, ходячи кімнатою.

   — Тейро, заспокойся, будь ласка. Ти мене вже лякаєш. — м'яко мовила вона.

   Я зупинилася й поглянула на демонесу.

   — Коротше кажучи, я якось лікувала одного чоловіка й випадково помітила, що він був збуджений.

   — То це нормально. — Рейв навіть плечима знизала. — Ти себе бачила, коли виводиш свої пентаграми на нужденних? Спочатку роздягаєш їх, потім годинами торкаєшся, а іноді ще й майже цілуєш. Якщо цей бідолаха в тебе закоханий, нічого дивного.

   — А якщо це Ксар? — запитала я, бо вимовити ім'я її брата вголос у мене просто язик не повертався.

   Рейвіра здивовано насупилася.

   — Дивно. Він точно не закоханий у тебе. Окрім своєї відьмочки він узагалі нікого не помічає. Може, справа була у твоїх символах? Можна трохи більше подробиць?

   — Проводила експеримент. Довелося всю ніч сидіти поруч і контролювати процес. А вранці, коли вирішила перевірити результат...

   Рейв раптом голосно розсміялася. Я навіть не образилася. Продовжити пояснення все одно було б складно. Відсміявшись, вона махнула рукою.

   — Заспокойся. У чоловіків таке трапляється. Особливо зранку. Це зовсім не означає, що він про когось думає чи когось хоче.

   На цих словах я відчула справжнє полегшення. Але Рейв тут же примружилася.

   — Хоча якби мова йшла про когось іншого, я б не була такою впевненою.

   — Поясни?

   — Ну... про будь-кого, хто не закоханий по вуха в іншу дівчину. — усміхнулася вона.

   І продовжила дивитися на мене тим самим хитрим поглядом, ніби чекала, що я нарешті зізнаюся, що мова зовсім не про Ксара.

   — Головне, що ти пояснила мені і я тепер розумію, що це нічого не означає? — спокійно відповіла я.

   Старанно трималася саме цієї ранкової теорії. Бо що більше згадувала поведінку Азраеля, то більше переконувалася: він намагався мене зупинити й точно не хотів, щоб я неправильно його зрозуміла. Все ж таки він інкуб. Якби в його голові справді з'явилися хтиві думки, навряд чи він зміг би просто проігнорувати бажання вплинути на мене.