9.2

   — Я знаю. Просто тобі теж треба відпочити. Тим паче я вже почуваюся неймовірно добре.

   Поклала долоню йому на груди й обережно почала руйнувати символи, які ще трималися на його тілі.

   — Ти не зрозумів. Це був лише перший етап. Навіріс сказав, що я маю прибрати ознаки свого впливу.

   — Я знаю найкращий спосіб. — Поглянув на мене з цікавістю. — Невже ти згодна піти на таке?

   Я відволіклася від символів і подумки почала перебирати всі відомі мені варіанти. Поглянула на нього. У погляді демона вже відверто світилася насмішка. І лише тоді до мене дійшло, що для інкуба найкращий спосіб приховати сліди чужої енергії — зовсім не той, про який думала я. Миттєво прибрала руку й затулила рота долонею. Азраель розсміявся, остаточно насолоджуючись моєю реакцією.

   — Вибач, не стримався. — Посадив мене на ліжко. — Про що домовилися з Навірісом?

   Сів поруч і глибоко вдихнув.

   — Сказав, що залучить мене до вашої команди. — відповіла я, розминаючи ноги.

   Азраель незадоволено прикрив очі.

   — Погана ідея.

   — Потім поговоримо. — втомлено відмахнулася я. — Їсти хочеш?

   — Було б непогано. — відповів він, уважно за мною спостерігаючи.

   Сходила до кладової й дістала в'ялене м'ясо, сир, сухарики та червоне вино.

   — Нічого собі у тебе тут запаси.

   — Лір завжди каже, що я маю бути готова сховатися щонайменше на місяць.

   — Зрозумів. — Після цих слів він буквально накинувся на їжу.

   Чомусь виявилося цікаво спостерігати, як вищий демон поводиться як звичайна людина. Помітивши мій погляд, Азраель підняв брову.

   — Ти чого?

   — Цікаво, куди поділися всі ті манери, які я спостерігала на званих вечерях.

   — От коли доведеться поїхати з нами у відрядження, тоді тобі буде не до манер. — Посміхнувся й відклав залишки їжі. — Дякую. Я все. Що далі?

   — Далі лягай у ліжко.

   Кинув на мене короткий погляд, але цього разу промовчав.

   — У мене не так багато часу, щоб прибрати свій слід. До ранку доведеться працювати.

   Азраель зняв залишки сорочки, торкнувся пояса штанів і поглянув на мене. Я хитнула головою.

   — Не обов'язково.

   Він лише знизав плечима, вмостився на ліжку й заплющив очі.

   Я залізла поруч із ногами й почала працювати, повільно змінюючи структуру свого впливу. Робити це доводилося поетапно. Кожні дві години я перевіряла результат, підправляла деталі й починала знову. У проміжках розбирала нові записи й намагалася систематизувати інформацію, але втома поступово брала своє.

   Після останньої перевірки я теж вирішила трохи відпочити. До ранку все мало повністю відновитися. І від мого сліду не залишиться нічого.

   Зранку я прокинулася поруч зі сплячим Азраелем. Однією рукою він обіймав мене за талію, ніби притримував ковдру. Хоч убий, не пам’ятала, щоб лягала поруч із ним. Та ще й накрилася ковдрою. Дивно.

   Повільно спробувала прибрати його руку й виповзти з-під ковдри. Обережно поглянула на демона — а він уже не спав і спостерігав за мною з легкою усмішкою в очах.

   Відчула себе дурепою. Щоки миттєво спалахнули.

   — Вибач. Зовсім не пам’ятаю, як опинилася поруч, — ніяково мовила я, швидко сідаючи.

   — Я прокинувся під ранок, а ти спала в мене в ногах, згорнувшись клубочком. Вирішив, що місця на ліжку достатньо, і переклав тебе поруч. Тож це моя провина. Вибач, якщо збентежив.

   Слухаючи його пояснення, я подумала лише про те, що або була неймовірно виснажена, або безмежно йому довіряю. Бо навіть не прокинулася від його дотиків.

   — Нічого, усе гаразд, — відповіла я й стягнула з нього ковдру. — Зараз остаточно все перевірю, і можеш повертатися до моєї тітки.

   — Тейро, зачекай! — несподівано вигукнув він і спробував перехопити ковдру, але не встиг.

   Коли я побачила його збуджений стан, то взагалі розгубилася. Це вперше, коли я звернула на таке увагу. Раніше якось не доводилося. Можливо, просто не придивлялася. Але тепер не могла відвести очей. Невже таке взагалі можливо навіть крізь штани? Щоки спалахнули ще більше. Поглянути йому в очі сил уже не вистачало. Просто стало соромно.

   Я глибоко вдихнула і торкнулася його живота з надією відволіктися на перевірку, але його тіло відреагувало на мій дотик. Точніше, те, на що я продовжувала дивитися.

   І це аж ніяк не допомогло мені зосередитися.

   Азраель нарешті дотягнувся до ковдри й прикрився.

   — Гадаю, мені краще піти просто зараз. І я впевнений, що свою роботу ти виконала бездоганно.

   Я тільки хитнула головою, продовжуючи дивитися в порожнечу. Він сів навпроти і спробував торкнутися моєї руки, через що я перелякано заплющила очі.

   Думка, що він хоче мене, ніяк не полишала. А якщо зараз вплине? Як я відреагую на це? Здається, я зовсім заплуталася.

   — Дякую за все, — тихо промовив він.

   Та руки так і не торкнувся.

   За мить я вже відчувала, що залишилася сама у своєму сховку. Ще кілька довгих хвилин знадобилося, щоб заспокоїтися. Віддихавшись, я перевірила схованку на наявність чужої енергетики, але все було чисто. Отже, час повертатися до кімнати.

   Повернувшись, я зрозуміла, що ще достатньо рано. Тож встигла спокійно прийняти душ, дорікнути собі за зайві думки й неналежну поведінку. А ще домовитися із собою обговорити це питання з кимось досвідченим. Наприклад, із Рейв.

   Коли за мною прийшов Сорінар, я вже була готова до сніданку і навіть цього разу вдягла легку сукню. Останнім часом одяг обирався виключно для лазіння по бібліотеці, а в сукнях це робити незручно.

   Хлопець оглянув мене з усіх боків із помітною цікавістю.

   — Мені здається, чи ти намагаєшся привернути чиюсь увагу? Доброго ранку, до речі.

   — Усе можливо, — весело відповіла я.

   — Виглядаєш неймовірно. І дуже незвично для мене. — Він легко поцілував мене. — Як попрацювала?

   Я задоволено посміхнулася.

   — Достатньо продуктивно, щоб навіть заснути в сховку.