9.1

   Почувши стукіт з боку Безодні, я цього разу навіть не здивувалася. Такий спосіб полюбляв лише Навіріс. Будь-хто інший скористався б координатами й одразу відкрив прохід. Уже налаштувавшись на обурення, я попрямувала до захисного бар'єра. Але від побаченого розгубилася й не одразу відреагувала.

   За бар'єром вирувала справжня битва. Темрява Безодні раз по раз розривалася спалахами магії. Сріблясте світло ельфійських заклять різало морок гострими лезами, на мить вихоплюючи з нього потворні силуети. Десятки викривлених істот повзли по каменю, стрибали з темних розломів і кидалися вперед, ніби збожеволівши від запаху здобичі.

   У центрі цього хаосу стояв Навіріс. Втомлений, забризканий чужою кров'ю, з подряпаним обличчям і пошкодженим одягом, він безупинно відбивав нові атаки. Навколо нього кружляли залишки захисних плетінь, які вже ледве трималися. Але найбільше мене насторожив не він. Поруч із ельфом напівсидів Азраель.

   Демон притулився до скелі, важко дихаючи. Його одяг був розірваний у кількох місцях, а темна кров повільно стікала по руці. Судячи з того, як він тримався, сил залишалося небагато.

   Довелося швидко створити вузький коридор крізь захист. Відчиняти бар'єр повністю я не збиралася — надто багато охочих потрапити на мою територію чатувало зовні.

   Поки вибудовувала подвійний контур захисту, Азраель уже просто притулився спиною до бар'єра, а Навіріс узяв усіх потвор на себе. Істоти Безодні відчули слабкість здобичі. Для них поява вищого демона й ельфа в одному місці була майже святом. Коли ще випаде нагода влаштувати такий бенкет?

   Відкривши коридор, я кинулася всередину. Приклала руки до спини Азраеля і, щойно останній захист розійшовся, почала буквально затягувати демона на свою територію. Навіріс відбивався від нападників, прикриваючи нас спиною.

   Обережно поклавши Азраеля на землю, я одразу побігла до ельфа. Вихопила маленьку кульку, влила в неї максимум сили й приклала долоню до його спини. Наступної миті кинула приманку в Безодню. Створіння миттєво відволіклися на дармовий пайок. Не гаючи часу, я щосили смикнула Навіріса на себе й захлопнула захист. Ельф не втримався на ногах і полетів просто на мене. На щастя, в останню мить виставив руки й не розчавив своєю вагою.

   Лежачи під ним, я нарешті змогла нормально його роздивитися. Подряпини. Опіки. Розірваний одяг. Сліди виснаження, які навіть він уже не міг приховати. Здивовано підняла погляд на його обличчя.

   — Привіт, крихітко, — нетипово весело мовив він. — Потрібна твоя допомога.

   На кілька секунд я просто втратила здатність говорити.

   Вони щойно ледь не загинули в Безодні. Азраель лежить напівпритомний. Сам Навіріс більше схожий на жертву нападу, ніж на переможця. А він посміхається. Обурення піднялося десь до горла і там безсило застрягло, поступившись місцем щирому нерозумінню того, що взагалі відбувається.

   — Що тут взагалі відбувається? — обурилася я, виповзаючи з-під ельфа.

   Спробувала торкнутися його поранень, але він перехопив мою руку.

   — Йому допоможи. — кивнув у бік друга.

   Я одразу підповзла до Азраеля. Важке дихання, холодна шкіра, одяг просочений кров'ю. Розірвавши сорочку, швидко оглянула рану. Живіт був розпорений, але нічого смертельного я не побачила.

   — Я чогось не зрозуміла. Кілька діб — і він сам відновиться. — тихо мовила я, вже вимальовуючи навколо рани символи відновлення.

   — У нього немає кількох діб. — відповів Навіріс, вмощуючись на підлозі.

   Я різко підвела голову.

   — Поясни. Негайно. Поки я не почала панікувати.

   Азраель щось прохрипів і навіть спробував підвестися. Вперся руками в підлогу, але долоні зісковзнули по власній крові, і він знову впав. Добре хоч я вже встигла запечатати рану. Приклала долоню до його губ.

   — Лежи мовчки.

   — Якщо Дамірана завтра побачить його в такому стані, то зрозуміє, що він був причетний до справи, до якої причетна й вона сама. — якось надто розмито пояснив Навіріс.

   Кілька секунд дивилася на нього.

   — Ти сам зрозумів, що щойно сказав?

   — Розумієш, це державна таємниця. І я не маю права тобі розповідати...

   — Тоді розгрібайте це без мене. — роздратовано відрізала я.

   — Будемо вважати, що Азраель зараз не в тому стані, щоб заперечувати. Тому я одноголосно ухвалюю рішення залучити тебе до нашої команди.

   — Навірісе...

   — Тейро, вислухай. Ти його відновлюєш і приховуєш свій вплив. А після повернення до академії ми вирішуємо це питання разом з архіректором.

   Кілька хвилин я думала, хоча, якщо бути чесною, радше прораховувала, яке лікування краще застосувати, щоб повністю приховати свій вплив.

   — Добре. Я згодна. Тобі допомога потрібна?

   — Ні. — Він із полегшенням видихнув. — Тобі й так доведеться витратитися на нього. Мене моя кохана підлікує.

   — Передавай привіт Ріі.

   Він хитнув головою й відкрив перехід.

   — Зачекай! — скрикнула я. — А чого ви поперлися через Безодню? Ти ж міг напряму.

   Зупинився й задумливо поглянув на мене.

   — Я саме так і збирався. Але коли ми вже опинилися в Хаосі й я почав безпосередньо прораховувати координати до схованки, Безодня несподівано здригнулася. Її мешканці одразу почали рухатися в бік заданих координат. Якби я відкрив перехід, вони послідували б за нами. Тож ми вирішили прориватися до тебе.

   — Останнім часом мене насторожує активність мешканців. — уважно вислухавши, мовила я. — Все, іди. У мене багато роботи.

   — Все, крихітко, не відволікаю.

   — Як твоя наречена ставиться до такого твого звертання?

   — Вона й сама тебе іноді так називає. — з усмішкою відповів ельф і зник у переході.

     Кілька секунд я дивилася на місце, де щойно зник перехід ельфа. Але часу в мене було небагато.

   Дістала невеличку подушку й швидко підклала її під голову Азраелю. Потім викликала маленьких помічників-очисників, щоб знищили всі сліди крові. Вони неймовірно зраділи, оскільки кров вищого демона діставалася їм нечасто.