8.1

   На ранок я прокинулася від гучного чоловічого з'ясування стосунків. Підсиливши магічно слух, мимоволі почала розбирати слова.

   Спочатку дізналася про неспроможність Сорінара поводитися з жінками. Потім про те, що лорд Нер'Саель, на відміну від сина, чудово розуміється на подібних питаннях. Я вже збиралася втрутитися, коли почула те, від чого по шкірі побіг мороз.

   І останнє, після чого стався якийсь приглушений вибух, — це слова про матір Сорінара. Що вона бракована. Що не змогла виконати свого призначення. Що всі роки була тягарем для цього роду. Що давно мала б доживати свій вік у монастирі, а не називатися господинею цих земель.

   Схопивши халат і на ходу його вдягаючи, я вискочила в коридор і побігла туди, де відчувала Сорінара.

   Перше, що побачила, — розтрощені двері кабінету й невеликі осередки полум'я навколо. Встигла перехопити хлопця під час наступної атаки й перенаправити удар у Безодню. Заглянула йому в очі. Порожнеча. І чиста ненависть.

   Пальці до скронь. Символи забуття — короткострокові, лише щоб повернути контроль. Потім передача сили через поцілунок. Поки Сорінар намагався зібрати докупи залишки самовладання, я розлючено розвернулася до його батька.

   — Хоч хтось здатен контролювати цього психопата, — зверхньо кинув лорд.

   — У вас немає приналежності до демонічної крові, тому наказати я вам не можу. Але якщо протягом цього тижня ще раз побачу вас поруч із Сорінаром, особисто кину до Хаосу. І повірте, там ви не виживете.

   Зробила крок уперед.

   — Вважайте це погрозою від майбутньої крові. Тож добре подумайте, на чиєму боці буде імператор, коли дізнається правду.

   Чоловік відкрив рота й одразу закрив. Хай скільки він розповідав суспільству про свою приналежність до зниклого демонічного роду, але тепер я бачила лише порожнечу. Сорінара за час навчання я навчилася відчувати й була впевнена, що зможу вирахувати його забуте ім'я. А от його батько не відгукувався нічим. Наче демонічної крові в ньому ніколи й не було. І це породжувало ще більше запитань.

   — Тейро, вибач, — тихо мовив хлопець. — Ти як?

   — У мене є питання. Але не до твого батька. І точно не в його присутності.

   — Тобто мене зараз виганяють із власного дому? — нарешті оговтався Нер'Саель-старший.

   — Це не твій дім, — зло кинув Сорінар.

   — Якби не я, твоя мати залишилася б і без цього...

   — Досить! — гаркнув Сорінар. — Їдь до столиці. Ми з Тейрою прекрасно проведемо цей тиждень і без твоєї присутності. Можливо, навіть занадто прекрасно для твого спокою.

   Поглянула на Сорінара з цікавістю, з козирів зайшов. Не буде батька, буде між нами близькість. Посміхнулася грайливо. Лорд теж уважно поглянув на нас і зробив такі самі висновки, але з урахуванням своїх інтересів.

   — Можливо, ти й маєш рацію. Моя присутність змушує тебе почуватися слабким.

   Сорінар різко сіпнувся в бік батька. Я лише сильніше стиснула його руку, і він зупинився.

Кинувши на сина ще один зверхній погляд, лорд розвернувся й пішов.

   Сніданок пройшов у сумбурі, зате вже до обіду Сорінар познайомив мене з неймовірною бібліотекою. Ми удвох засіли всередині й навіть зачинилися від усього навколишнього світу.

   — Розкажи, будь ласка, на що натякав твій батько. Розумію, що мене це ніяк не стосується, але це ж твій тригер. А я тебе вже достатньо добре знаю, щоб дивуватися твоїй нестримності.

   Я якраз сиділа на підлозі й розглядала мапу земель Нер'Саель. Сорінар сів поруч, зазираючи мені через плече.

   — Це довга й неприємна історія з елементами жаху, — тихо мовив він.

   — Я демонолог. Для мене жах — це брак інформації, — поглянула на нього я.

   — А ще це сімейна таємниця. Тож тобі доведеться стати моєю дружиною, щоб усі ці скелети залишилися в цих стінах.

   Він навіть спробував посміхнутися, але було помітно, що нервує.

   — Цікаво ти приховав пропозицію, — відповіла я з усмішкою.

   Сперлася на нього спиною. Він обійняв мене за талію й поклав голову на плече.

   — Тоді слухай. Зниклий рід — з маминого боку, але кров передається лише від жінки до жінки. І мамі все життя казали приховувати це. Ти навіть не уявляєш, як батько зрадів, коли дізнався про її кров. Мама розповідала, що він оточив її неймовірною любов'ю й турботою, але тільки до первістка... — сумно мовив хлопець. — Як розумієш, ним виявився я.

   Я поклала свої руки поверх його й трохи стиснула на знак підтримки.

   — Він ще кілька років намагався зачати дітей. Але мамі не вистачало сил їх виносити. І всі вони були дівчатками. Вона благала його зупинитися, бо кожна втрата дитини ніби забирала частину її життя. Він усе частіше залишався в столиці й майже не навідувався додому. А коли й з'являвся, то це були постійні докори мамі й мені.

   Після цих слів він замовк, ніби обдумуючи сказане.

   — Але ж ти бачиш, як і твоя мама. Тобто ти є спадкоємцем крові?

   — Ось це і є найцікавішим. Роки три тому до нас почала часто заїжджати твоя тітка. Тоді я ще нічого не розумів, але мама, мабуть, побачила зв'язок між ними й остаточно зненавиділа батька. А я тоді ще не бачив, і Дамірана почала ходити навколо мене колами.

У мене був неймовірний тренер із бойової магії, і він якось запідозрив, що ця жінка приділяє мені занадто багато уваги. Але його заспокоїли тим, що в неї є племінниця і вона просто придивляється до мене. Тоді я не звернув на це уваги. А от на вечірці, коли зрозумів, що це ти, не стримався.

   — Зачекай. — зупинила його я і навіть сіла рівніше. — Я пам'ятаю, що мені говорили, ніби ти довів до істерики потенційну наречену?

   Він розсміявся і підтягнув мене ближче.

   — Було таке. Я якраз збирався до вступу в академію, і на мою голову звалилося те щастя. Батькові запропонували якісь вигідні умови, і він вирішив погодитися. Але я вже почав сперечатися з ним, тож усе пішло не за його планом.

   — Та ти жорстокий. — посміхнулася я, дозволяючи поцілувати себе в шию. — Тобто ми зараз на землях твоєї матері, а не батька?