7.3

   Не стала уточнювати, звідки саме. Уже й так здогадалася, що леді Ілморас, як і Сорінар, бачить зв'язки.

   — Я знав, що в неї хтось є. Але хто саме — ні.

   — Зрозуміла, — задумливо мовила я. — Як вважаєш, якщо леді Ілморас приїде до мене в гості, у моєму маєтку вона буде в безпеці?

   Азраель здивовано подивився на мене, але швидко вловив мою думку. Зробив крок ближче.

   — І як довго ти збираєшся її там тримати? Для цього потрібне правдоподібне пояснення. Але так, там безпечніше, ніж тут. Ще тільки треба, щоб твої сестрички прибрали шпигунів Дамірани.

   — Їх там всього двоє і ті я вже впевнена переформатовані.

   Азраель посміхнувся, чим дуже мене здивував.

   — А я все думав, чому вона так біситься. А у вас там уже справжня фортеця.

   Я хитнула головою й відвела погляд. Чомусь стало приємно, ніби мене похвалили. Поглянула на Сорінара, який уважно слухав нашу розмову.

   — То що щодо правдоподібного пояснення? — нагадав Азраель.

   — Почнемо зі знайомства з сестрами майбутньої невістки, — весело відповіла я. — А завершимо тим, що в маєтку живуть дві неповнолітні дівчинки без належного нагляду.

   — У вас немає батьків? — стривожено запитала леді Ілморас.

   — Це довга історія. Але, на мою думку, план непоганий.

   — Можливо, — погодився Азраель. — Але все доведеться продумати до дрібниць.

   Прикрив очі, ніби до чогось прислухаючись. Мабуть, тітка знову кликала свого демона.

   — Дамірана їде. Тож і мені час. — Він розплющив очі й уважно подивився на мене. — Заборони мені говорити про подробиці цієї розмови твоїй тітці.

   Я шоковано поглянула на демона, а потім перевела погляд на інших. Вони теж виглядали спантеличеними.

   — Вона обов'язково почне допитуватися, і мені доведеться все розповісти. Впевнений, навіть спробує наказати.

   — Я зрозуміла.

   Підійшла до нього ближче. Азраель накрив нас непроникним куполом.

   — Азраелю іл Каел’Моріан Тар-Вейс, забороняю тобі згадувати про нашу розмову в присутності Дамірани Торілл. Моє слово непохитне.

   На долоні я вивела кров'ю символ печаті й приклала руку до губ демона. На мить здалося, ніби він злизнув мою кров, але, мабуть, це була лише гра уяви. Його очі залишалися спокійними.

   — Як довго тобі ще це терпіти?

   — Якщо порівнювати з тим, скільки вже терпів, то зовсім недовго. — Він ледь торкнувся моєї щоки. — Дякую за вечір.

   І зник. Я так і залишилася стояти на місці, намагаючись зрозуміти, до чого це було сказано. Здається, він постійно дякує за вечір. Дивна звичка.

   — Оу, у тебе кров. — вигукнула леді.

   Я поглянула на руку, але рана вже затягнулася.

   — Цікаві у тебе відносини з контрактним демоном леді Торілл. — мовив Сорінар, підходячи ближче.

   — Я наступна на контракт. Бо дозволила собі викликати його й наказувати. Тож тепер винна.

   — Зрозумів. І на яких умовах?

Я лише знизала плечима й підхопила його під руку.

   — Якщо чесно, я втомилася. Краще завтра познайомиш мене з бібліотекою.

   Він усміхнувся у відповідь.

   — Обов'язково. Зараз проведемо маму до її будиночка, а тоді я відведу тебе до кімнати.

   Ми провели леді, попрощалися й удвох рушили до маєтку.

   — Ти вважаєш, цей спосіб захистить маму?

   — Сподіваюся. Треба все підготувати й прорахувати. І зробити так, щоб твій батько нічого не запідозрив.

   Зайшовши всередину, нас зустріла помічниця. Вона схилила голову й привітно посміхнулася.

   — Я проведу вас до вашої кімнати.

   Поглянула на Сорінара. Він помітно напружився.

   — Не зрозумів. Повтори, будь ласка.

   Дівчина винувато опустила очі.

   — Господар наказав підготувати кімнату для вас і вашої нареченої.

   Від слів помічниці Сорінар зблід і знову стиснув кулаки. Я взяла його за руку, заглянула в очі й намалювала на скроні сигіл заспокоєння. Вкинула невеликий імпульс енергії.

   Глибоко вдихнув, поцілував мене в щоку й уже спокійніше повів слідом за помічницею. Дівчина довела нас до кімнати й спробувала допомогти з речами, але ми швидко її відпустили. Щойно двері зачинилися, Сорінар одразу виставив непроникний захист і розвернувся до мене.

   — Поганої ж він думки про мене, — роздратовано прошепотів хлопець.

   — Ну, не знаю. — Я весело усміхнулася й з розгону впала на ліжко.

   Сорінар підійшов ближче.

   — На що ти зараз натякаєш? — насторожено запитав він.

   — На це.

   Підняла руку. Намистини на браслеті світилися червоним.

   — І з чим це пов'язано?

   — Не думаю, що нас хочуть отруїти. Скоріше за все, намагаються максимально зблизити.

   — Щось підмішали в їжу?

   Знизала плечима, прикрила очі й розкинула руки.

   — Якби не зілля Лорі, які ми постійно приймаємо, невідомо, чим би все це закінчилося.

   Сорінар сів поруч. Торкнувся моєї щоки й повільно провів пальцями до шиї. Замість напруження я відчула, як тіло відгукується на його дотик.

   — А я все думав, чому весь вечір у мене з'являються недоречні думки щодо тебе.

   Нахилився й поцілував мене. Відповіла, не стримавши тихого стогону.

   І ми обидва завмерли. Розплющила очі. Сорінар теж дивився на мене. Кілька секунд ми просто мовчки дивилися одне на одного.

   — Нічого собі. Яке ж там було дозування.

   Сорінар розсміявся й уткнувся носом мені в шию.

   — Я б і не проти нашого зближення, але не за вказівкою батька, — прошепотів він, торкаючись губами моєї шиї. — Мені навіть здається, що я здатен піти на будь-що, аби лише вчинити всупереч його волі.

   — Розумію, — відповіла я, запускаючи пальці в його волосся.

   — Тейро, над тобою Лорі постійно проводить свої експерименти, а от я її не бачив уже кілька місяців. Тож маєш розуміти, що зараз я тримаюся виключно на власній впертості та ненависті до батька.

   — Все, більше не буду. З іншого боку, навіть добре, що ми з тобою в одній кімнаті. Буде можливість поспілкуватися без зайвих вух. Але вже не сьогодні. Сил ні на що немає.