7.2

   — Чого вони такі напружені?

   — Бо всі готуються до скандалу від господаря. Він не переступить поріг маминого будинку, а от відірватися на помічниках для нього завжди в радість.

   — Щось мені вже не хочеться знайомитися з господарем. Може, я краще тут залишуся?

   Сорінар розсміявся, чим мене здивував. Зараз він був напрочуд відкритим і розслабленим.

   Ми трохи відпочили. Леді Ілморас постійно розпитувала про навчання, нашу команду, останні новини й те, коли саме ми почали зустрічатися. За цей час кілька разів прибігали помічники й перелякано поглядали на Сорінара. Востаннє прийшов уже сам дворецький.

   — Леді Ілморас, лорде Нер'Саелю, леді Ілсаріс, прошу до маєтку. Вечеря готова, і на вас уже чекають.

   Я помітила, як Сорінар напружився. Його тривога миттєво передалася матері.

   — Ну що ж, починаємо розваги? — підвелася я, беручи леді під руку. — Розкажете мені про деякі рослини у вашому саду?

   — Так, звичайно, — зраділа жінка й ніби розквітла.

   Я нахилилася до Сорінара.

   — Взагалі-то ти спадкоємець. Тож дій.

   Підморгнула йому й рушила вперед. Садом ми ще трохи затрималися, розглядаючи красу навколо. А коли підійшли до центрального входу, побачили роздратованого чоловіка й поруч із ним не менш обурену Дамірану.

   Перш ніж вони встигли хоч щось сказати, я здивовано вигукнула:

   — О! То ви були всередині? А я дивлюся — нас ніхто не зустрічає. От і вирішила прогулятися територією.

   Від обурення чоловік почервонів і почав жадібно хапати ротом повітря. Поглянула на Сорінара. Він не зводив очей із Дамірани й помітно зблід. Підхопила його під руку.

   — Що з тобою? — тихо запитала я.

   — Пізніше поясню, — прогарчав він.

   — Синку, то ти вже бачиш? — несподівано запитала леді Ілморас.

   — Так, мамо. Тепер я дуже добре бачу.

   Дамірана знітилася під його важким поглядом і несподівано викликала Азраеля. А от його я тут зовсім не очікувала побачити. Судячи з виразу обличчя, він теж був спантеличений.

   — Милий мій, заспокойся, будь ласка. Бо тітонька моя, здається, налякана.

   — Коли я все поясню, ти теж будеш обурена не менше за мене.

   — Вірю на слово.

   Знадобилося кілька хвилин, щоб обидва Нер'Саелі взяли себе в руки. Після цього старший зробив крок у наш бік і простягнув мені руку. Я обережно подала свою. Він стиснув її надто міцно й потягнув мене до себе.

Я зробила вигляд, що розгубилася.

   — Я Аеріон Нер'Саель, господар цих земель. І в моєму будинку є правила. Трохи пізніше я вас із ними ознайомлю. Тож радий вас бачити.

   Не відпускаючи моєї руки, він повів мене всередину. Я ковзнула поглядом по обличчю Сорінара. Той уже збирався втрутитися. Підморгнула йому й пішла далі.

   Проходячи повз Азраеля, помітила його напруженість і уважний погляд. Ніби він намагався прорахувати мої подальші дії.

   Дамірана гордо підняла підборіддя й рушила поруч із лордом, наче саме вона була господинею цього маєтку, а не мати Сорінара. Від думки, що раптом майнула в голові, я навіть збилася з кроку й різко зупинилася. Поглянула на цю парочку. Вони про щось мило розмовляли, а лорд досі не відпускав моєї руки.

   — Тейро, що трапилося? — м'яко й аж занадто солодко запитала тітонька.

   Та коли наші погляди зустрілися, її усмішка миттєво згасла. Вона мимоволі відступила на крок і одразу почала шукати очима свого демона.

   — От цікаво, що ти робитимеш, коли твій контракт завершиться? — несподівано прогарчала я.

   Я завжди вважала Дамірану сильним магом.

І ніколи не помічала, що вона постійно ховається за спиною Азраеля. Втім, як я могла це помітити, якщо мене майже не випускали з маєтку?

   Азраель одразу опинився поруч зі мною. Дивно, але загрози від нього я не відчувала. Натомість в очах тітки миттєво з'явилася впевненість.

   — Леді Торілл, усе гаразд? — запитав Азраель.

   — Щось ти останнім часом надто багато собі дозволяєш. Вибити б із тебе цю пиху.

   — Ви накажете своєму контрактному демону побити власну племінницю? — запитав Сорінар, стаючи поруч зі мною.

   Тітка глибоко вдихнула й рушила далі. Слідом за нею пішов і лорд — такий самий роздратований.

   — Ви ще не достатньо увійшли в силу, щоб тягатися з ними, — тихо мовив Азраель.

   — Про що це ви? — різко розвернувся до демона Сорінар.

   — Ви занадто безтурботні. І у вас є ті, кого ви ще не захистили, — майже пошепки відповів Азраель.

   Він кинув короткий погляд на матір Сорінара й пішов слідом за своєю контрактницею.

   — Він щойно погрожував мені у моєму ж домі? — хлопець перевів погляд на мене.

   — Скоріше попереджав. Якщо ця стерво накаже — він виконає, — відповіла я, розмірковуючи над словами демона.

   — У такому разі наша позиція дуже невигідна, — озвалася леді.

   До цього вона трималася майже як тінь, і я навіть здригнулася від усвідомлення, на що її перетворив власний чоловік.

   — Якщо наказ пролунає при мені, я зможу його перехопити, — твердо відповіла я. — А взагалі зараз я найбільше хочу крові.

   Сорінар запропонував мені лікоть. Я схилила голову й прийняла його галантність. Леді рушила слідом за нами.

   За столом усі поводилися чемно. Нам із Сорінаром запропонували вина, і ми погодилися. Азраель увесь час стояв за моєю спиною, а тітка, здається, отримувала від цього особливе задоволення.

   Щойно напруга трохи спала, розпочалися розмови з натяками.

   — То наскільки далеко зайшли ваші стосунки? — запитала тітонька, не зводячи з мене погляду.

   Я подивилася на неї стримано, але зверхньо.

   — Далі поцілунків не заходили, якщо ти про це.

   — А що щодо одруження? — озвався батько Сорінара, кинувши короткий погляд на Дамірану.

   — Не раніше завершення навчання, — відрізала я.

   — І весь цей час ви просто цілуватиметеся? — втрутилася тітка. — Можете скласти клятву біля ритуального каменю. Живіть собі разом у своє задоволення, а після навчання вже одружитеся.