7.1

   Як тільки ми опинилися в академії, на мене одразу налетіла Рейв і міцно обійняла. Потім встигла так само затиснути в обіймах Лорі й безсоромно кинулася до магістра.

   — Це що за знущання? На стільки часу зникнути з мого життя! — обурилася демонеса, але водночас ніжно притулилася до його грудей.

   — Вибач. Була важка справа. — Він ковзнув поглядом по мені, старанно приховуючи емоції. — Усе, студенти, тиждень відпочинку.

   Сказавши це, магістр зник у переході.

Сіларій із Каарін одразу попрощалися й рушили до своєї кімнати. Сойра ж стояла розгублена й невпевнена. Я простежила за її поглядом і помітила Ксара. Він стояв навпроти, схрестивши руки на грудях, і дивився на відьму не менш невпевнено. Точніше, я не сумнівалася — на свою відьму.

   Ми вирішили не заважати, попрощалися й попрямували до моєї кімнати. Та дорогою натрапили на Сорінара й Хештара.

   Лорі так зраділа їхній появі, що одразу підбігла обійматися. Здається, навіть забула, що досі ображена на інкуба. А він не розгубився — підхопив її на руки, закружляв і несподівано поцілував. А потім тихо прошепотів просто в губи, поки відьма ще не встигла його проклясти:

   — Виконаю будь-яке бажання. Благаю, пробач ідіота.

   Від такого ми із Сорінаром остаточно розгубилися. Лорі ж узагалі нагадувала рибку, яку викинуло на берег.

   — Пішли, проведу тебе. А вони нехай розбираються, — усміхнувся Сорінар.

   Я взяла його під руку, і ми неспішно рушили до моєї кімнати. Йшли мовчки. І саме це мовчання чомусь змусило мене замислитися. Після кількох місяців розлуки всі ніби забули про стриманість. Обійми, усмішки, щире щастя від зустрічі. А я лише дивилася на це й не могла зрозуміти, чому не відчуваю того самого.

   Я була рада бачити Сорінара. Поруч із ним мені було спокійно. Надійно. Тепло. Але чому мені навіть на думку не спало кинутися йому на шию?

   Дійшовши до кімнати, ми зупинилися.

   — Зайдеш?

   Він кивнув і переступив поріг. Поки Сорінар сідав на стілець, я зібрала речі для ванної. Вирішила не ходити навколо теми й одразу сказати те, що, як на мене, варто знати будь-кому в стосунках.

   — Я дещо зробила для магістра Луміеля. І ще поцілувала його.

   Вимовивши це, уважно подивилася на хлопця, чекаючи реакції. Та Сорінар лише спокійно усміхнувся, підвівся й обійняв мене. Я розгублено завмерла. Відсторонившись, він заглянув мені в очі.

   — Я знаю. Луміель усе розповів: і що саме ти зробила, і чому погодилася його поцілувати. До того ж я бачу зв'язки. Між вами його немає. А от якби був і ви обоє промовчали — тоді мені справді було б важко.

   Я усміхнулася й поцілувала його. Відповів, але якось напружено.

   — Тоді що сталося? — тихо запитала я.

   — Твоя тітка і мій батько знають, що ми зустрічаємося, — похмуро відповів він.

   Ця новина мені не дуже сподобалася, але я терпляче чекала продовження.

   — Вони вимагають, щоб на відпочинок ми приїхали до мене разом.

   — Добре. Поїдемо.

   — Ти не розумієш, — несподівано роздратувався він. — Мій батько — єдина людина у світі, яка здатна вивести мене з рівноваги. Поруч із ним я знову можу накоїти якусь дурницю. Таку саму, як на тій вечірці. А ще там буде мама.

   — Твоя мама проти? — не зрозуміла я.

   — Ні. Саме в цьому проблема. Мама — моя слабкість. І батько дуже любить тиснути через неї. Принижує її, щоб вивести мене на емоції.

   — Не переймайся. Там буду я. А я дуже не люблю, коли хтось так поводиться, — хижо усміхнулася я.

   Нахилився і цього разу поцілував мене вже значно відвертіше.

   На цей раз звітів писати не довелося, оскільки ми займалися ними одразу під час роботи.

   Перед від'їздом я намагалася знайти Лорі, але Лір повідомив, що її немає в академії. Дивно. Невже поїхала ще вночі?

   Перевірила наш зв'язок. На великих відстанях він був занадто слабким, але перебував у своєрідному вегетативному стані, а це означало, що все гаразд і жодних проблем немає.

   Після сніданку Сорінар прийшов забрати мене до себе.

   — Ти не знаєш, що там із Лорі та Хештаром? Зранку нікого не було.

   Хлопець посміхнувся і взяв мене за руку.

   — Сподіваюся, все добре. Хештар за час вашої відсутності ледь не збожеволів без своєї відьми. Уже збирався вирушити до вашого схрону. Якщо Сойра хоча б писала Ксару, і той спокійніше переживав розлуку, то Лорі повністю його ігнорувала. Навіть повертала листи не відкриваючи.

   — Не можу сказати, що мені його шкода.

   Мимоволі подумала, що Сорінар мені теж не писав. Втім, я й сама не написала жодного листа. Поглянула на хлопця, і він, здається, правильно зрозумів мої думки.

   — Вибач. Я взагалі не знав, про що тобі писати.

   — Не переймайся. Я така сама. Навіть сестрам не пишу. Звикла весь час проводити в бібліотеках і вирахуваннях. Мені легше через Ліра про щось дізнатися.

   — Ось у цьому ми з тобою неймовірно схожі.

   Ми розсміялися, підійшли до переходу. Сорінар задав координати й подав мені руку. Після переходу нас зустріли й провели до карети.

   Я за звичкою одразу накрила периметр захистом. Сорінар уважно простежив за моїми діями.

   — Ти завжди така обачна?

   — Майже. Батько привчив мене всюди виставляти захист. Особливо на чужій території, якщо є така можливість.

   Перевела погляд у вікно. Землі тут були родючими й доглянутими, далеко від прикордоння. Люди здавалися спокійнішими, розслабленішими. Навіть сама атмосфера відрізнялася від тієї, до якої я звикла.

   Їхали недовго. Я помітила, що на подвір’ї нас зустрічають лише помічники. Господарів або не було вдома, або ж вони вирішили продемонструвати свою зверхність. Сорінар теж прислухався до того, що відбувається навколо.

   — Батько вдома. І навіть твоя тітка приїхала в гості. Але вони вирішили нас ігнорувати, — прогарчав він.

   — А твоя мама?

   — Якщо батько вдома, мама перебуває в окремому будинку. Вона не вийде мене зустрічати — їй заборонено.