6.1

   Лорі забігла до кімнати, коли я вже сиділа на ліжку. Голова досі паморочилася, але я старанно підживлювала себе резервом.

   — Що там сталося? — почувся голос Сіларія з-за спини відьми.

   — Схрон некромантів, — пошепки відповіла я, намагаючись продумати подальші дії.

   — Тоді зрозуміло, чому нас заблокували, — збентежено мовила Сойра.

   Лорі мовчки знищувала сліди моєї крові. Усе ж таки небезпечно, якщо хтось дістанеться хоча б до краплі.

   Після слів відьми мене наче вдарило осяяння. Я підскочила на ноги й схопила Лорі за руку.

   — Дякую. Але ми маємо допомогти.

   — Як? Нас перекрили, — запитала Аяр, до чогось уважно прислухаючись.

   — Коли це нас зупиняло? — кинула я й побігла до їдальні. — Лір!

   Демон з'явився миттєво.

   — Перевір, будь ласка, що в них там.

   Він лише схилив голову й одразу зник.

   — Сіларію, Аяр, допоможете? Я сама не впораюся, — запитала я, вимальовуючи базову пентограму перенесення.

   — Так, звичайно, — Аяр сіла поруч на підлогу, допомагаючи мені. — Ти відновила Сойру. Я перед тобою в боргу.

   Я вдячно посміхнулася їй.

   — Дякую.

   — Я теж допоможу, — Сіларій опустився поруч.

   Коли повернувся Лір, ми вже майже завершили основу.

   — Усе погано. Викликати підмогу не встигли. Фаеріс поранений, а решті зараз не до цього. Ніхто не очікував такої кількості мерців. Там ще четверо некромантів, які перебували в сплячці.

   Ми уважно його вислухали й додали до пентограми ще кілька символів.

   — Ми туди потрапити не зможемо, але зможемо перекинути тебе. Сподіваюся, їм ці потвори не потрібні для допиту?

   — Тейро, це небезпечно. Не роби цього.

   — А що ти пропонуєш? Спокійно чекати, поки наших магістрів доб'ють, а ця гидота розповзеться по горах? Тоді їх буде набагато важче вистежити. Один такий мертвяк із залишками розуму здатний винищити ціле селище за ніч, — видала я, домальовуючи потрібні сигіли.

   — Ого, — здивувалася Аяр. — У тебе є таке диво в арсеналі?

   — Я вже нічому не дивуюся, — спокійно відповів Сіларій, потроху вливаючи силу в пентограму.

   — Дівчата, будете нас підтримувати, а ми впадемо в транс, — сказала я, поглянувши на відьом. — Ліре, ставай у центр.

   Ритуал розпочався з мого монотонного заклинання. За мить його підхопили Аяр і Сіларій.

   Виклик демона смерті — складна й небезпечна магія. Вона вимагає неймовірної кількості енергії. Одноразова, але надзвичайно дієва. Таке створіння пожирає всіх, кого я накажу, навіть мертвих. Знищити його майже неможливо. Воно виконує наказ і повертається в Безодню перетравлювати здобич.

   Підлога під ногами розкрилася, і на поверхню виповзло створіння, схоже на всі можливі жахи Всесвіту водночас. Безформне, чорне, небезпечне. І все це я мала вмістити в Ліра.

   — Каел'Вір Селаріель Нер'Валір, наказую тобі знищити мертв'яків і некромантів, які ними керують. Моє слово — закон, а твоя винагорода — темна магія і моя сила.

   Я влила в нього частину свого резерву. Судячи з облич моїх помічників, вони теж були на межі можливостей. Відьми вже чекали поруч, готуючись приводити нас до тями.

   Нарешті безформне створіння втягнулося в тіло Ліра. Він розрізав долоню, і ми по черзі торкнулися його руки, віддаючи свою кров. Після цього він рушив до схрону на негнучких, неприродних ногах. І захист, який реагував на нас, його навіть не помітив.

   Нам залишалося тільки чекати.

   Відьмочки вже вливали в нас зілля відновлення, підсилення та здоров'я.

   — Зараз мені стане трохи легше. Допоможу вам, — тихо прошепотіла я, лежачи на підлозі із заплющеними очима.

   Усе, на що мене поки вистачало, — дотягнутися до пентограми й почати її руйнувати. Тим самим займалися й інші демонологи. Мені здається, що ми навіть помираючи будемо прибирати за собою наслідки власної роботи. Це вже стан душі.

   — Я проти, — обурилася Лорі. — Ти сьогодні й так занадто багато на себе взяла.

   — Зате потім буду відсипатися, — мрійливо протягнула я.

   — Скажи чесно, який у тебе резерв? — запитав Сіларій, ледве тримаючись.

   — От йому не буду допомагати. Недоречні питання, — спробувала посміхнутися я.

   — Усе, мовчу. Вибач.

   Ще трохи полежала, а потім підповзла до Аяр. Через долоню трохи підсилила її й поповзла до Сіларія. Торкнулася його губ рукою та влила в нього силу.

   — Тобто поцілунку не було? — здивовано запитав хлопець, важко сідаючи.

   Каарін спробувала його вдарити, але він перехопив її руку й притягнув до себе.

   — Кохаю тільки тебе. І безмежно вдячний за твою турботу.

   Поцілував її з такою ніжністю, що ми всі мимоволі замилувалися. Але насолодитися видовищем не встигли.

   Двері ледь не злетіли з петель.

   На порозі з'явилися Навіріс і Азраель, а за їхніми спинами Древалґ підтримував пораненого Фаеріса.

   Азраель стрімко рушив у мій бік. Кігті подовжені, очі яскраво палають.

   — Ти взагалі розумієш, що щойно створила? — прогарчав він, ледве стримуючи роздратування.

   Йому одразу заступили шлях відьми. Усі троє одночасно, з таким виглядом, ніби готові були вчепитися йому в обличчя. Азраель здивовано вигнув брову й окинув присутніх поглядом, ніби вперше їх бачив.

   — Нічого собі ви тут уже влаштувалися, — мовив Навіріс, заходячи всередину.

   Древалґ затягнув Фаеріса до кімнати й збирався відвести його до ліжка.

   — Кладіть його тут. Я зараз допоможу, — мовила я, оминаючи дивну картину з розлюченим демоном і трьома войовничими відьмами.

   — Досить тобі, — Лорі нарешті відволіклася від бажання когось убити. — Ти сьогодні вже всіх підсилювала. Залиш хоч щось нам.

   Древалґ саме поклав ельфа посеред кімнати. Відьми миттєво оточили його й почали роздягати, щоб оглянути рани.

   — Ого. У мене теж є поранення, — із цікавістю зауважив Навіріс.

   Я посміхнулася, швидко вивела на його руці маленьку пентограму й вклала в неї короткий імпульс сили. По всьому тілу ельфа одразу затягнулися дрібні подряпини.