5.3

   — Ви як? — сіла поруч із Лорі й торкнулася її обличчя.

   Вона втомлено притулилася до моєї руки.

   — Важкувато. Допоможеш?

   — Звичайно.

   Ми переплели пальці й активували символи на долонях. Вже за мить до її обличчя повернувся колір, а погляд став яснішим.

   — А нам допоможеш? — тихо запитала Сойра.

   Я перевела погляд на Сіларія. Він сидів поруч із Каарін, яка теж виглядала виснаженою.

   — Допоможу. Тільки Сіларію краще відвернутися.

   — А що ти збираєшся робити? — здивувався він.

   — Підсилювати, — роздратовано відповіла я. — Просто ви, хлопці, чомусь втрачаєте здоровий глузд, коли бачите поцілунок двох дівчат.

   Він на мить задумався, а потім підвівся.

   — Я зрозумів. Не буду дивитися.

   Розвернувся до нас спиною. Я підійшла до Сойри, приклала долоню до її губ, активувала символи й почала вливати силу. Через мить вона тихо застогнала, і я мимоволі завмерла від несподіванки. Навіть Сіларій сіпнувся.

   — Не розвертайся, — гаркнула Лорі, яка вже саме підводилася.

   Я лише похитала головою і підійшла до Каарін. Вона з цікавістю спостерігала за мною.

   — Це буде для мене новий досвід, — мовила вона з таким придихом, що я ледве стримала усмішку.

   — Може, досить уже знущатися зі свого хлопця? — прошепотіла я, помітивши, як Сіларій напружився. — У тебе, здається, надто багата уява.

   — Ти навіть не уявляєш наскільки, — прогарчав він у відповідь.

   Я тільки посміхнулася, нахилилася до Каарін і повторила звичний для себе спосіб підсилення. Вона теж вирішила додати трохи драматичності й видихнула так, що дівчата поруч одразу розсміялися. А от Сіларій, який досі стояв спиною до нас, здається, вже не знав, куди подітися.

    — Я дивлюся, веселі у вас тут розваги?

   Від голосу Навіріса всі миттєво замовкли.

   — Привіт, крихітко. От думаю залишитися у вашій компанії й поспостерігати за вашими іграми.

   — А участі не братимеш? — запитала я з усмішкою.

   Підвела очі на ельфа і одразу знітилася. Біля входу до схрону стояв роздратований Азраель, а Навіріс, здається, спеціально насолоджувався моєю реакцією.

   — Ти ж знаєш, що не зможу побавитися з вами.

   — А було б весело, — мовила Сойра, підводячись із землі. — Їсти дуже хочеться. Сіларію, вечеря з тебе.

   — Я вже зрозумів і не проти. Можу тепер розвернутися?

   — Так, мій коханий, — мелодійно протягнула Каарін.

   За мить він уже опинився поруч із нею. Допоміг підвестися, уважно оглянув, а потім перевів погляд на мене.

   — Дякую.

   Я лише знизала плечима.

   — Пішли, я допоможу тобі з приготуванням, — сказала Аяр і, взявши Сойру за руку, повела її слідом.

   Я схрестила руки на грудях і дивилася тільки на Навіріса, вперто не звертаючи уваги на Азраеля. Лорі залишилася поруч.

   — Фаеріс сказав, що ти знайшла прохід?

   — Не зовсім. Я випадково торкнулася артефакту.

   — Що ж ти так необережно? — насупився ельф. — Пішли, потрібна допомога.

   Він зайшов усередину схрону. Лорі торкнулася моєї руки. Я лише кивнула, показуючи, що все гаразд, і рушила слідом. Відьмочка ще кілька секунд дивилася на Азраеля, ніби оцінюючи ситуацію, але зрештою теж попрямувала до місця проживання.

   Демон і не ворухнувся, чекаючи, поки я пройду повз. Лише його погляд ковзнув по мені, а потім повернувся до Навіріса.

   Між нами зависло щось важке й невимовлене. Я досі пам’ятала його слова. Те, як легко він у гніві зруйнував мою впевненість, а потім просто відійшов убік. І досі не вибачився.

   Тепер стояв поруч — мовчазний і похмурий, ніби сердився на весь світ. Хоча насправді, здавалося, найбільше — на себе. Принаймні мені хотілося в це вірити.

   Зайшовши всередину, я здивовано озирнулася. Стіна, перед якою мій нижчий демон відчув небезпеку, була зруйнована. За нею відкривалися сходи, що вели кудись углиб. І чомусь усі присутні стояли поруч, але не поспішали спускатися.

   — І як це розуміти? — запитала я й зробила крок до проходу.

   Несподівано відчула важку руку на плечі, яка зупинила мене. Озирнулася й обурено подивилася на Азраеля. Помітивши мій погляд, він миттєво відсмикнув руку, ніби я його обпекла.

   Підійшла ближче до сходів і прислухалася. Знизу долинали звуки якихось створінь.

   — Це не демони, — прошепотіла я. — І ці фанатики не змогли б створити таку пастку. Серед них магією володіли одиниці... На кого вона реагує?

   — На всіх, — коротко відповів Навіріс.

   Я наблизилася ще на крок. Азраель чомусь не відходив.

   — Тобі що, тітка наказала й далі мене мучити? — роздратовано запитала я.

   — Заспокойся, — втрутився Навіріс. — Ми впевнені, що там нижчі. Якщо вони полізуть нагору, Азраель із ними впорається.

   Я невдоволено поглянула на них, але помітила, що всі готові до бою. Навіть магістри тримали захист напоготові. Дивно..Я не відчувала нічого небезпечного.

   Присівши біля порога, роздерла долоню й кров'ю почала виводити пентограму призову темних демонів-шпигунів.

   — Магістре Древалґ, думаю, після сьогоднішнього дня мені знадобиться кілька діб відпочинку.

   — Без заперечень, — відповів магістр, уважно стежачи за моїми діями.

   З пентограми виповзли десятки дрібних демонів, схожих на чорних змій, і вмить зникли в темряві. Те, що ховалося внизу, затихло. Мабуть, відчуло мою кров.

   Я підвелася й, не дивлячись на Азраеля, підтягнула його перед собою. Без зайвих запитань він став так, щоб прикривати мене від входу.  Поклала долоні йому на спину, заплющила очі та приєдналася до своїх шпигунів. Світ одразу змінився.

   Побачила вздовж стін прикуті тіла людей, ельфів та інших створінь. Давно мертвих, але добре збережених. Мимоволі притиснулася ближче до Азраеля, відчуваючи навіть його напружене дихання.

   — Це старий схрон некромантів-найманців. Уся підлога вкрита захисними символами й смертельними вузлами. Вони зібрали тут величезну кількість матеріалу для підняття.