5.2

   Коли нарешті настав час зміни дислокації, перше, що зробили відьми, — виставили власний захист. Тим паче, що схрон знаходився в горах. І, як завжди, Древалґ дозволив діяти на власний розсуд.

   Для нас облаштували щось схоже на простору печеру, дуже добре замасковану серед скель. Усередині все було підготовлено на найвищому рівні.

   — Нічого собі, — ледь не присвиснула Лорі. — Скільки ж вони сюди ресурсів влили?

   — Це говорить лише про те, що ми тут надовго, — якось невесело відповів Древалґ.

   — Хочете, Рейв покличу? — усміхнулася я й пішла оглядати приміщення.

   — Студентко Ілсаріс, щось ви занадто багато собі дозволяєте, — серйозно, навіть погрозливо мовив магістр.

   Поглянула на нього. Навіть руки на грудях схрестив. От тільки в очах танцювали смішинки.

   Знизавши плечима, я разом із Лорі увійшла до кімнати, на дверях якої, до речі, було написане моє ім'я. Виявилося, усі кімнати розраховані на одну особу. Оцінивши таку перевагу, Лорі миттєво вислизнула шукати свою.

   — Я не зрозуміла, а з чого це тільки твоя кімната має ім'я? — обурилася подруга, повернувшись за кілька хвилин.

   Я сіла на ліжко й помітила поруч свої улюблені цукерки. Здивовано перевела погляд на Лорі.

   — Можливо, тому, що Навіріс брав участь у підготовці житла, — відповів замість мене магістр.

   Він теж зайшов подивитися, чим саме моя кімната відрізняється від інших. Виявилося — нічим. Якщо не рахувати солодощів. Дрібниця, а приємно.

   Древалґ не призначав чергових. Кожен сам розпоряджався своїм часом. Хтось любив працювати вночі, а хтось міг пропрацювати кілька діб поспіль, а потім відсипатися не менше. Нашою роботою було перебрати всю інформацію, знайдену в схроні. На наявність магічних предметів та артефактів його вже перевірили, але якщо ми випадково знайдемо щось підозріле, слід негайно викликати Древалґа або, ще краще, Фаеріса.

   Він не мав бути присутнім тут постійно, але прямий зв'язок із ним нам уже під'єднали.

   У перший день ми лише ознайомилися з фронтом робіт і розібралися, хто та як звик працювати. Вечір провели за веселими розмовами й переказами всіляких історій.

   Сіларій одразу магічно з'єднав свою кімнату з кімнатою Каарін. Виявилося, вони вже настільки звикли бути разом, що навіть кілька днів окремо сприймали як покарання. Хоча, якщо подумати, ми з Лорі теж давно стали нерозлучними. Але, впевнена, не настільки.

   А далі розпочалися нудні будні формулярів.

Ми майже не бачилися. Виявилося, ті мразоти обожнювали мародерство. Тягнули до свого схрону все підряд, що тільки потрапляло під руку. Записи, пентограми, старі дослідження, навіть кілька гримуарів. Серед мотлоху траплялися й справді небезпечні артефакти. Як ці ідіоти примудрилися притягнути їх сюди й самі не повбиватися — для мене залишилося загадкою.

   Один із таких артефактів потрапив до моїх рук. Точніше, я випадково торкнулася невеликого медальйона, захованого під сувоями.

   У ту ж мить спрацював мій особистий захист.

Поряд виник нижчий демон ненажерливості, проковтнув артефакт разом із частиною важливих записів, відкинув мене в дальній кут кімнати й завмер у настороженій позі, не відводячи погляду від глухої стіни. Я негайно викликала магістра Фаеріса.

   Коли той з'явився, то спершу навіть не помітив мене, бо я ніяк не могла вибратися з-під перекинутих полиць.

   — Як цікаво, — він обійшов мого демона, уважно його роздивляючись. — Студентко Ілсаріс, як це ви примудрилися так облажатися? До речі, радий вас бачити.

   Простягнув мені руку зі своєю звичною зверхньою усмішкою.

   — Чого одразу облажалася? Захист спрацював миттєво. Добрий день.

   — Каеліс сказав, що ви виправили прокляття. То, може, і мені допоможете? — нахилився він майже до самого мого вуха.

   Я насторожено поглянула на нього. Він лише продовжив дивитися з відвертим знущанням.

   — Щось це на вас не схоже. Ви дозволяєте собі так поводитися зі студенткою? Тим часом мій демон уже почав перетравлювати артефакт.

   Фаеріс розсміявся й знову перевів погляд на нижчого демона.

   — Ти непробивна. Точно відьма. У них у крові бути самодостатніми й упевненими в собі.

   Кивнув на демона.

   — А тепер змусь його віддати те, що він зжер.

    Підійшла до нижчого демона й торкнулася його спини, вливаючи силу.

   — Виплюнь усе, що з'їв.

   Він повернув голову до мене й обурено поглянув.

   — Я маю на увазі те, що ти з'їв у цій кімнаті.

   Демон зригнув усе, що встиг проковтнути. Мене мало не вивернуло слідом за ним. Фаеріс навіть не зреагував. Одразу почав магічно очищати документи й медальйон від чорного слизу.

   — Дякую. Повертайся.

   Але нижчий не відреагував і знову повернувся мордою до стіни. Поглянула на магістра, той — на мене.

   — Тобто там небезпека для тебе? — тихо запитав він, виплітаючи магічне плетіння.

   — Скоріше за все.

   За спиною вже з'явилися Древалґ і Сіларій. Дівчат сюди не допустили.

   — Тейро, виходь. Ти зараз лише заважатимеш, — мовив Древалґ, заступаючи мене собою.

   — Зачекайте! — скрикнула я. — А якщо це щось знищить схрон?

   Фаеріс невдоволено поглянув на мене, але погодився.

   — Закинь усе це до своєї схованки, — наказав він.

   — Не хочу. Тоді доведеться переправляти туди всіх. А я тільки відновила кордони й створила нові шляхи.

   — Боїшся, що прийду без запрошення? — хитро запитав Фаеріс.

   — Що з вами? Ви сьогодні якийсь занадто грайливий.

   Він уважно поглянув на мене.

   — У вас тут три відьми. Нехай об'єднають магію й створять провалля в скелі. Скинемо туди все, що ви ще не перевірили. Яка різниця, де продовжувати роботу — в цьому хаосі чи в новому?

   Сіларій вийшов пояснити завдання відьмам. Я залишилася, бо тут був мій захисник, і краще все ж прикриватися ним.

   Фаеріс підійшов ближче.

     — Можливо, є надія, що після виправлення прокляття я нарешті возз'єднаюся зі своєю єдиною в забутті.