5.1

   Ми й справді встигли відпочити й написати звіт, чим неймовірно потішили Древалґа.

   — І цього разу ви вигідно вирізняєтеся на тлі Хештара й Ксара, — повідомив він після перевірки.

   — Що вони знову накоїли? — насторожено запитала я.

   — Особливо Хештар. Не знаю, як йому це вдається, але проблеми він знаходить швидше, ніж інші — двері до аудиторії.

   — Це ще не найгірше, — пробурмотіла Лорі.

   — А от Ксар мене трохи непокоїть.

   — Чому? — занадто швидко запитала відьма.

   Древалґ уважно поглянув на неї, але нічого не сказав.

   — Якийсь розгублений останнім часом. Постійно десь у своїх думках. Уважність впала, реагує із запізненням. Наче й працює нормально, але голова в нього явно зайнята чимось іншим.

   Лорі одразу відвела погляд і зробила вигляд, що її значно більше цікавить чай у власній чашці. Я лише мовчки спостерігала за подругою. Здається, ми обидві чудово розуміли причину цієї розгубленості, але пояснювати її магістру поки ніхто не збирався.

   У вільний час я все ж поговорила з Рейв про те, що не давало мені спокою. Демонеса вислухала мене мовчки, не перебиваючи. Лише зрідка задумливо постукувала нігтем по чашці. Потім важко зітхнула.

   — Ось це мене й бентежить.

   — Мене теж.

   Рейв відкинулася на спинку крісла й примружилася.

   — Не думаю, що проблема в тому, що ти не любиш Сорінара.

   — А в чому тоді?

   — Можливо, ти просто не дозволяєш собі зайти далі.

   Я скептично поглянула на неї.

   — Це звучить як маячня.

   — А мені — як правда, — усміхнулася вона. — Тобі з ним добре. Ти йому довіряєш. Поруч із ним спокійно. Але я майже не бачу від тебе пристрасті.

   Я відвела погляд. Бо й сама це помічала. Були моменти. Короткі спалахи бажання обійняти його, торкнутися, поцілувати. Але вони швидко згасали, ніби щось усередині навмисно їх стримувало.

   — Після завдання поговори з ним, — порадила Рейв. — Чесно. Без недомовок. І перестань контролювати кожен свій крок.

   — Дуже змістовна порада.

   — Я серйозно. Ти поводишся так, ніби обираєш бойового напарника, а не чоловіка. Для мене це дивно.

   Вона трохи нахилилася вперед.

   — Якби ти була байдужою, я б це відчула. Але й закоханою по вуха ти не виглядаєш. Наче постійно тримаєш якусь частину себе на відстані.

   — І що мені робити?

   — Перестати аналізувати. Побути з ним ближче. Обійняти, поцілувати, дозволити собі відчути момент, а не думати, чи все правильно робиш.

   Я мовчала.

   — Бо, Тейро, мене бентежить не відсутність кохання, — тихіше додала Рейв. — Мене бентежить відсутність бажання.

   На тому розмова й завершилася. Тим паче, що до кімнати буквально влетіла весела Лорі.

   — Сойра й Аяр уже на території! — радісно повідомила вона. — Тож нам час їх зустрічати.

   Відьма хитро примружилася.

   — Особливо одну відьму, яка остаточно звела з розуму нашого бідолашного Ксара.

   Я не стримала посмішки. Схоже, попереду нас чекали дуже цікаві кілька днів.

   Ми разом із Лорі вийшли зустрічати подруг.

Щойно Сойра побачила нас, одразу зрозуміла, що розмови не уникнути. Ми синхронно схрестили руки на грудях, і її обличчя стало ще більш напруженим.

   Аяр лише поплескала її по плечу.

   — Привіт, дівчатка. А я думала, нас чекає тепла зустріч, але, схоже, помилилася, — мовила вона й пройшла повз.

   — І тобі привіт. Ти не помилилася. Просто є кілька питань до твоєї відьми, — відповіла я.

   — Повчати не дозволю, — зупинилася за нашими спинами Аяр.

   От хитра. Спеціально пройшла повз, щоб потім ударити в спину.

   — Та хто ж її повчатиме? — фиркнула Лорі й сіла на сходинки. — Лише хочу зрозуміти, що ти вирішила. І чому нормально нічого не сказала Ксару? Він тепер місця собі не знаходить.

   — Я розгубилася, — тихо відповіла Сойра.

   Лорі закотила очі.

   — У якому сенсі розгубилася? Ти примудрилася завагітніти попри його захист.

   — Я вирішила, що хочу від нього дитину. А коли завагітніла... зрозуміла, що кохаю його.

   На кілька секунд запала тиша.

   — Зачекай. А як же навчання? — спантеличено запитала я.

   Чомусь саме це хвилювало мене найбільше. Сойра навіть нервово всміхнулася.

   — Виявляється, тоді я була в такій ейфорії, що навіть мама досі в шоці від того, що я накоїла.

   — І що тепер? — не відступала Лорі.

   — Мама сказала, що без нього я все одно не зможу. Тому мене відлучать від шабашу, щоб я могла прийняти сім'ю Ксара.

   — Ого... — видихнула Лорі. — Ото він зрадіє, коли дізнається.

   Я поглянула на Сойру. А вона дивилася на нас так, ніби ось-ось запустить у когось прокляттям.

   — Заспокойся, і слова йому не скажемо. Хай сюрприз буде. Можеш навіть ще трохи його помаринувати, ми на це очі заплющимо, — розслаблено мовила Лорі й перевела погляд на Аяр.

   — Ти що, справді збиралася на нас нападати?

   — Можливо. А ти як би вчинила, якби на Тейру хтось наїхав?

   — Відійшла б подалі, щоб під руку не потрапити, — усміхнулася Лорі.

   Помітивши мій обурений погляд, вона одразу підняла руки.

   — Добре-добре. Горлянку б перегризла, чого б мені це не коштувало.

   Я сіла поруч зі своєю відьмочкою й обійняла її.

   — Мене все одно хвилює твоє навчання.

   — Архіректор сказав, що я працюватиму за спеціальністю формуляра на землях Ксара й навчатимуся заочно.

   — Чогось я навіть не сумнівалася, що Хальдріґ-старший знайде в цьому вигоду для імперії.

   — Він сказав, що клан Ксаргота зараз особливо вразливий. Останнім часом усе частіше вираховують справжні імена саме кланових демонів, а не представників Домів.

   — Їм простіше наказувати. Немає захисту крові, — задумливо відповіла я.

   Після того як із питанням Ксара розібралися, наш відпочинок знову став безтурботним.

   Останніми прибули Сілар Мел'Астр — демонолог із кров'ю демона, що саме по собі було неймовірною рідкістю, — та Каарін Нокс, ще одна відьма. До речі, наскільки я зрозуміла, між ними були дуже теплі стосунки, хоча напоказ вони їх не виставляли.