4.3

   Древалґ важко зітхнув і потер перенісся.

   — Ось про такі жарти я й говорю.

   Рейв уже відверто сміялася.

   — Слухайте уважно. Луміель — важливий викладач академії, хороший бойовий маг і мій друг. Тому жодних травм, каліцтв, проклять, експериментальних зіль, підозрілих амулетів і демонічних контрактів.

   — Яка нудьга, — пробурмотіла Лорі.

   — Я все чую.

   — Ми будемо чемними, — повторила я вже серйозніше.

   Древалґ кілька секунд мовчки дивився на нас, після чого похитав головою.

   — Найстрашніше, що зараз я вам майже повірив.

   — Ось бачите. Ми відповідальні студентки.

   — Саме це й насторожує найбільше.

   Як тільки демонеса зникла разом із нашим магістром, ми вирушили до їдальні, адже це була найбільша кімната в хижці. Відсунули меблі до стін і взялися виводити пентаграму посеред приміщення.

   Коли до нас зайшов Луміель, ми з Лорі вже, мабуть, удев'яте перевіряли схему, символи й сигіли.

   — Дивлюся, все неймовірно серйозно, — мовив він трохи знервовано.

   — А ви думали, ми в дитячі чари бавимося? — грайливо запитала Лорі. — Роздягайтеся.

   Після наказу відьми ельф помітно напружився.

   — Повністю? — спробував пожартувати Луміель, хоча було чутно, що йому зовсім не до жартів.

   — Слухайте, невже ми настільки вам не подобаємося, що ви так нервуєте? — остаточно роздратувалася Лорі.

   — Не думаю, що маю відповідати на це питання. Просто уточнюю подробиці.

   — Достатньо зняти туніку й потерпіти мої дотики. Без цього ніяк. — відповіла я.

Луміель кинув на мене уважний, ніби оцінюючий погляд. На цей раз навіть я відчула ніяковість. Хмикнувши, він повільно зняв туніку.

   — Що ж усі ельфи такі неймовірні... — вирвалося у відьми.

   Та, зустрівшись із важким поглядом магістра, вона миттєво відвела очі.

   — Лягайте в центр. Я зараз виведу на вас необхідні символи, — тихо мовила я, відчуваючи сором і за себе, і за слова подруги.

   Луміель, на відміну від Навіріса, дуже обережно оминув усі сигіли й вмостився в центрі пентаграми. Я підійшла до нього й сіла поруч. Повільно почала виводити потрібні символи пальцем, але чомусь цього разу це давалося важче.

   Поглянула на магістра. Він лише прикрив очі й, схоже, намагався зберігати спокій. А от Лорі відверто насолоджувалася ситуацією і спостерігала за мною з неприхованим задоволенням.

   Після цієї маленької екзекуції над моїми нервами я вмостилася біля узголів'я й приготувалася вливати силу в ельфа, щойно це знадобиться. Якщо формула прокляття виявиться такою самою, ми одразу зможемо її виправити. Якщо ж ні — Лорі вже підготувала все необхідне, щоб перенести результати до нотатника.

   Я заздалегідь активувала символи на долоні, адже ми так і не винайшли стабільного способу підживлення.

   Роботу розпочали повільно й обережно. Чомусь із Навірісом усе було не настільки напружено. Можливо, тому що й ставлення до нього було зовсім іншим.

   Усе йшло так само, як і минулого разу. Я притримувала голову магістра й навіть встигла розгледіти формулу. На мить зраділа — вона виявилася дуже схожою. Але раптом Луміель почав сіпатися й вигинатися дугою. Я різко нахилилася над ним і ледь не торкнулася його губ своїми, та вчасно підставила долоню й почала вливати в нього силу.

   Для Лорі ми заздалегідь підготували амулет підсилення, бо цього разу саме їй доведеться самостійно виправляти помилку.

   Коли нарешті все завершилося і я почала поступово припиняти підживлення, магістр відкрив очі. Несподівано торкнувся долонею мого обличчя.

   — Ти дуже на неї схожа, — прошепотів він.

І одразу знепритомнів.

   Я завмерла й розгублено поглянула на Лорі. Вона теж виглядала спантеличеною.

   Стерла символи з його шкіри й сіла поруч, продовжуючи руйнувати решту знаків на підлозі.

   — І як ми його тепер до кімнати дотягнемо? — втомлено запитала Лорі, опускаючись поряд.

   — Ліре, допоможи, будь ласка.

   Мій демон з'явився майже одразу. Уважно оглянув нас, ковзнув поглядом по кімнаті та непритомному магістру.

   — Може, братів покликати? Разом буде швидше.

   — Добре.

   Допомога прийшла швидко. Ми навели лад, а Луміеля перенесли до його кімнати. Після цього я наситила Ліра та його братів силою й відпустила. Рейв теж надіслала дозвіл повертатися, але вони не поспішали.

   Ми з Лорі вирішили лягати спати. Вона пішла до себе, а я залишилася біля Луміеля, щоб поспостерігати за його відновленням. Вмостилася в крісло й сама не помітила, як задрімала. Кілька разів прокидалася, перевіряла його стан і підживлювала магістра силою.

   На ранок повіки здавалися неймовірно важкими. Відкрити очі вдалося лише тоді, коли я почула голос Луміеля.

   — Поясни мені, будь ласка, як тепер зрозуміти, що ви справді все виправили?

   Розплющила очі й завмерла. Магістр сидів занадто близько і уважно мене розглядав. Я навіть сіпнулася від несподіванки. Він лише ледь посміхнувся й відкинувся назад, сідаючи навпроти.

   — Ви ж казали про жінку, з якою були впевнені, що вона ваша єдина, — тихо нагадала я.

   — По-перше, вона вже заміжня і має дітей. Я не збираюся втручатися в її особисте життя. А по-друге, ти пропонуєш мені прийти до неї і що далі?

   — Поцілувати, — пошепки відповіла я, опускаючи очі.

   — Мені тепер цілувати кожну жінку, яку я раптом вважатиму своєю єдиною? — невдоволено запитав він.

   Я розгублено насупилася. А потім відчула легке роздратування.

   — Я щось не зрозуміла. Ви незадоволені, що ми зняли прокляття? Чи вас усе влаштовувало?

   — Ні, — різко відповів Луміель і потер обличчя долонями. — А якщо я думаю про дівчину, якій зовсім недоречно проявляти увагу? Тим більше цілувати її.

   Після цих слів мені стало не по собі. У пам'яті одразу спливло його нічне: «Ти дуже на неї схожа». Невже він натякає на мене? Тільки цього мені ще бракувало. Хоча, якщо бути чесною із собою, Луміель був неймовірним. Сильний, розумний, врівноважений. Але я була щаслива у своїх стосунках і зовсім не хотіла, щоб усе стало складнішим.