4.2

   Відьма винувато опустила голову. Я взяла її за руку й легенько стиснула на знак підтримки. Дівчина глибоко вдихнула і вперто підняла підборіддя. Будь-яку проблему переживемо разом. Магістр простежив за нами, ледь помітно посміхнувся й вказав рукою на стіл.

   — Сідайте.

   Ми швидко зайняли свої місця, і лише тоді він продовжив:

   — Навіріс передав мені інформацію, що у цих фанатиків виявили схрон. І тепер я маю разом зі своїми найкращими студентами розібратися з усім, що там приховано.

   Ми з Лорі переглянулися.

   — Здається, це трохи забагато для нас двох? — невпевнено запитала я.

   — Я вже повідомив кількох своїх учнів з інших команд, тож самі ви не будете.

   — О, то це завдання тільки для формулярів? — помітно засмучено запитав Хештар.

   Лорі поглянула на нього таким убивчим поглядом, що інкуб навіть вдавився шматком хліба. Закашлявся, хапаючись за склянку з водою. Ксар здивовано поглянув на нього, потім перевів погляд на відьму, але та лише знизала плечима. Після цього демон, здається, щосили гримнув друга по спині, через що той ледь не впав зі стільця.

   — Вибач. Трохи не розрахував. — мовив Ксар.

   Але було помітно, що провини він не відчуває. Все ж його дівчина теж навчалася на нашому факультеті.

   — А ти цьому ілюзіоністу ще додай. — зло мовила Лорі. — Одразу вибачаюся, магістре Вейлдар, мої слова стосуються лише цього...

   — Я все розумію. — вальяжно відповів магістр.

   Древалґ уважно поспостерігав за всією командою й з цікавістю перевів погляд на Вейлдара.

   — Все навіть гірше, ніж ти казав.

   — Так хто входитиме до нашої групи? — Лорі вирішила відволікти магістра від розмови про непорозуміння в команді.

   Древалґ не став сперечатися. Відкинувшись у кріслі, він почав перераховувати імена:

   — Ви, Сойра Вельяра й Аяр Нейріс, Сілар Мел’Астр і Каарін Нокс. Це ті, хто зараз вільний і не має жодних боргів перед академією.

   На імені Сойри Ксар напружився й навіть, здається, сіпнувся знову вдарити Хештара, який усе ще кашляв. Але інкуб виставив руки, намагаючись зупинити друга.

   — Ми хоч до академії потрапимо чи як? — незадоволено запитала Лорі. Вона дуже розраховувала на відпочинок після цього завдання.

   — По-перше, ні, до академії ви поки не потрапите, тож можете відпочивати. А по-друге, студентко Зе́фар, здається, ви не маєте права так поводитися після того, як ледь не зірвали завдання.

   Лорі шумно видихнула, але цього разу навіть не збиралася демонструвати невпевненість. Гордо поглянула на магістра, через що той лише посміхнувся.

   — У такому випадку, я можу попросити Рейв про допомогу? — запитала я.

   — Так. Офіційно ви поки не на завданні, а воно розпочнеться лише за декілька діб. Тож можете розпоряджатися вільним часом на власний розсуд.

   Після вечері хлопці пішли збирати речі, а я викликала Рейв, бо неймовірно за нею скучила. Ми чекали поруч із магістрами, щоб провести хлопців.

   — Магістре Вейлдар, а що там з дівчатами? — запитала я, бо після обіду їх більше не бачила.

   — Їх оглянули, трохи підчистили пам'ять і відправили додому.

   — А що з Майлою та її батьком?

   — Його теж перевірили й дещо підкоригували спогади. Знаєш, ніхто не здатен діяти правильно чи справедливо, коли справа стосується найближчих і найрідніших. Він був у відчаї.

   — Зрозуміла.

   — І, до речі, одразу після твого зникнення він пішов шукати нічних дозорних, щоб розповісти, що накоїв. Йому трапилися "знаючі", і вони взяли його свідчення до уваги.

   — Не повірив, що ще побачить доньку? — зло запитала Лорі.

   Магістр лише хитнув головою і почав готувати перехід.

   Хештар підійшов і обережно мене обійняв. Потім поглянув на відьму, яка демонстративно обіймала Ксара і щось шепотіла йому на вухо. Сорінар теж обійняв мене і поцілував.

   — Сумуватиму, — тихо прошепотів він.

   Я лише посміхнулася і притиснулася ближче. Було приємно відчувати його тепло й ніжність.

   Щойно хлопці разом із Вейлдаром зникли в переході, Рейв одразу пожвавішала.

   — Чого це ви залишаєтеся? І чому вам дозволили виклик? — запитала вона. Питання було адресоване ніби мені, але дивилася вона на свого коханого.

   — Магістре Древалґ, а як довго ми будемо тут без нагляду? — обережно поцікавилася я.

   — Думаю, дні три. Можливо, трохи довше. Тож матимете час і звіт здати, і відпочити. А коли збереться вся команда та підготують житло поруч зі схроном, я перекину вас туди.

   — А можна буде запросити сюди магістра Луміеля? — запитала Лорі, чудово розуміючи, на що я натякаю.

   — Неочікуване прохання, але, думаю, проблем із цим не буде.

   — От і добре, — зраділа я. — А зараз нам потрібна Рейв. Потім ми відпустимо її до вас.

   Древалґ лише прикрив очі й рушив оглядати приміщення. Але я все ж помітила легку посмішку на його губах.

   — Чого це він? — здивовано поглянула я на демонесу.

   — Він не очікував, що ти дозволиш мені залишитися поруч із вами на час відпочинку.

   — Коли прийде час, усі віддячать Тейрі за її доброту, — відповіла за мене Лорі й першою попрямувала до кімнати.

   — Насправді я не така вже й корислива, — підхопила під руку Рейв і теж рушила слідом.

   — Я навчу тебе користуватися такими можливостями. Послуги завжди повертаються, — повчально додала відьма.

   Попросили Рейв через перехід потрапити до кімнати Лорі, щоб поповнити запаси амулетів, зіль та інших речей, які могли знадобитися у відрядженні. Такі дрібниці я зазвичай вирішувала через Ліра. Усе необхідне в мене було в схованці. А от Лорі було складніше — вона лише нещодавно почала розширювати свій сховок, тому там поки панував справжній безлад. Спати ми вляглися далеко за північ.

   Звіт написали, як завжди, швидко. А весь інший час відпочивали з дівчатами на повну. Древалґ майже не з'являвся нам на очі, лише іноді забирав від нас Рейв.