4.1

   Щойно магістр з'явився, він окинув усіх присутніх величним поглядом, а потім незадоволено подивився на мене.

   — З тобою пізніше поговоримо.

   І відразу схопив за руку того, хто тримав кинджал над Майлою. Смикнув його з такою силою, що той відлетів у стіну. Помітила, як із переходу виходять хлопці, а Лорі саме затягує дівчат до себе. Вирішила, що свою частину роботи виконала на відмінно, тож тепер теж можу трохи розважитися. Поглянула на нещасного, якого досі тримала за руку.

   — Наскільки пам'ятаю, саме цією рукою ти лапав мене за стегно. — роздратовано прогарчала я.

   Подовжила кігті, врізаючи їх у його плоть мало не до самої кістки. Чоловік одразу впав на коліна.

   — Благаю, не вбивай.

   — Тейро, він може бути важливим свідком. — тихо, але розлючено нагадав Сорінар, одночасно накидаючи магічний батіг на чергового фанатика. — Після перевірки спогадів я впевнений, що тобі його віддадуть. До речі, як ти?

   Я усміхнулася йому і знову подивилася на свою жертву.

   — А хто тобі сказав, що я збираюся тебе вбивати? Ліре, ця частина тіла моя.

   Поруч з'явився мій демон у своїй справжній іпостасі, чим ще більше налякав мою жертву. Замахнувшись мечем, він одним рухом відтяв бідоласі руку. Залу прорізав несамовитий крик. Кров бризнула на ритуальний камінь, і очі магістра небезпечно спалахнули.

   Ой. Я й забула, що фактично підживила викликаного демона власним ритуалом. Потім вислухаю догану. Все ж він інкуб, а я викликала його зовсім не для задоволення. Важко йому зараз, мабуть.

   З роздумів мене вирвав буденний голос Ліра.

   — Я дуже переймався за тебе. Радий, що ти впоралася. І одразу скажу: я в цьому навіть не сумнівався.

   Озирнулася навколо. Хештар своїми ілюзіями підміняв культистам реальність. Ксар без особливих зусиль вкладав тих, хто заблукав у примарних образах, адже вони його все одно не бачили. Сорінар зв'язував фанатиків магічним батогом і складав в окрему купу. Здавалося, втекти не встиг ніхто.

   Опустила погляд на руку, яку досі стискала в долонях, а потім на чоловіка, що корчився на підлозі й захлинався схлипами від болю.

   — Я дещо хотіла зробити з твоєю рукою, але тепер думаю, що це вже виглядало б як збочення.

   Після моїх слів чоловік затиснув рота ще цілою рукою й поглянув на мене очима, повними сліз.

   — От чомусь я впевнена, що ті дівчата, з яких ви знущалися, теж дивилися на вас саме так.

   — Скажи, що хотіла зробити. Може, я це зроблю, а ти подивишся? — поцікавився Лір.

   — Ой ні. Це буде ще гірше. — скривилася я й викинула обрубок на підлогу, після чого ногою відштовхнула його подалі від ритуального каменю.

   — Мені тепер теж цікаво, що саме ти збиралася зробити. — поруч опинився магістр. — І взагалі, що за накази? Ти, мабуть, забула, що я інкуб, а викликати мене слід для задоволення.

   — Вибачте. У мене це вийшло на автоматі. Я звикла захищатися за допомогою демонів, а не задовольнятися.

   — Дарма. Це буває дуже приємно. — протягнув Вейлдар і озирнувся, оцінюючи результати нашої роботи. — То що там за бажання в тебе було?

   — Я просто міркувала, куди краще запхати руку цього покидька, коли настане час помсти. У горлянку чи...

   Магістр різко підняв долоню, зупиняючи мене.

   — Ні. Не продовжуй. Я все зрозумів.

   — Тоді ти права. Якби ти наказала мені це зробити, це було б жахливо, принизливо і не тільки для нього. — з огидою сказав Лір.

   Вейлдар на мить прикрив очі, а потім відкрив перехід. На мене одразу налетіла Лорі й міцно обійняла.

   — Дівчатка вже сплять. Я так рада, що з тобою все гаразд.

   Вона зазирнула мені в очі й простягнула ампулу із зіллям.

   — Як почуваєшся під дією зілля насолоди? Тримай, це протиотрута. Про всяк випадок.

   Я випила її без жодних вагань. Зовсім не хотілося, щоб ця гидота ще хоч трохи залишалася в моїй крові.

   Після того як магістр переконався, що всі співучасники злочину перебувають у стазисі, він викликав "знаючих", а для нас відкрив перехід до хижки.

   Перше, що я зробила, — сходила в душ і завалилася спати. Ні з ким не розмовляла, лише Лорі весь час була поруч.

   Зранку поруч виявився Сорінар, чим неймовірно мене здивував. Особливо тим, що прийшов зі сніданком. Оглянула кімнату — Лорі вже не було.

   — Добрий ранок, красуне. Як почуваєшся?

   Він сів на край ліжка, уважно оглядаючи мене.

   — Жахливо. Спати на сіні — це справжнє випробування. — відповіла я, підводячись. Легенько поцілувала хлопця в щоку. — Як ви тут без мене?

   Підійшла до столика, розглядаючи сніданок, і лише зараз зрозуміла, наскільки голодна.

   — Не знаходили собі місця після того, як твій слід зник. Лір з'явився, повідомив, що ти закинула в схованку якусь пару, але повернув тільки протверезілу й перелякану дівчину. Вона запевняла, що більше ніколи не ходитиме по тавернах уночі.

   Я розсміялася, сідаючи за стіл.

   — Браслет показав, що той чоловік небезпечний. Але залишати дівчину саму в темному провулку теж було не варіант. Тож вирішила, хай Лір розбирається.

   Сорінар сів поруч і взяв мене за руку.

   — Я в тобі впевнений, але все одно неймовірно нервував через твоє зникнення.

   — Але ж так і має бути. З моїми можливостями сидіти безвилазно в маєтку я все одно не зможу.

   Він ніжно торкнувся мого підборіддя й обережно поцілував. По тілу розлилося тепло, але якось інакше, ніж зазвичай. Взагалі Сорінар завжди був стриманим. Я здивовано поглянула на нього.

   — Дуже скучив.

   У двері постукали.

   — У цієї відьми ні краплі терпіння. — посміхнувся Сорінар.

   Ще один поцілунок — і він пішов відчиняти. Щойно двері відчинилися, подруга миттю прослизнула повз нього й підлетіла до мене.

   — Уявляєш, він намагався дати мені хабаря, щоб зранку опинитися поруч із тобою!

   — І як? За скільки мене продала? — усміхнулася я.