3.2

   Нарешті мене кудись занесли й безцеремонно кинули на холодне каміння. Добре. Отже, другий варіант. Після такого він точно виживе. А ось після першого — не факт.

   — Коли почнемо?

   Я почула третій голос. Старанно запам'ятала його. Якщо комусь із них пощастить утекти, ми знайдемо кожного. За голосом. За запахом. За манерою говорити. За будь-якою дрібницею.

   — Думаю, до півночі всі зберуться. Тож тягнути не будемо.

   О, як цікаво. Залишилося тільки зрозуміти, скільки ще діятиме ця гидота. Бо мені вже почало набридати лежати обличчям у бруді.

   — Це що, ще одну притягли?

   — Мабуть. Іди допоможи її нормально покласти.

   — Я слабка. Тож сама розбирайся.

   Чулися дівочі голоси, але звідки саме — зрозуміти не виходило. За мить я відчула, як хтось перевертає мене на спину.

   — О, ти вже приходиш до тями. Привіт, я Рін. А та в кутку — Майла.

   Я лише важко хитнула головою у відповідь.

   Не з першої спроби, але Рін усе ж вдалося мене посадити.

   — Та залиш ти її. Прийде до тями й сама вмоститься, як їй зручно.

   — А не пішла б ти до лісових ельфів? Я про тебе добу дбала, тож відвали.

   Поступово я почала відчувати руки й навіть трохи ними рухати.

   — От бачиш, їй допомога не потрібна. А я слабка.

   Майла... Чи не її намагався обміняти на мене той козел у сквері?

   Я спробувала придивитися в темряві, але голова все ще паморочилася, а зір відмовлявся нормально працювати. Використовувати магію поки що було небезпечно — спершу треба перевірити, чи немає тут якихось шпигунських чар.

   — З розмов цих потвор я зрозуміла, що нас має бути троє? — хрипко запитала я.

   — Тобто нарешті ми побудемо декорацією в ритуалі, а потім нас відпустять додому?

   — Майло, закрийся. Не варто вірити всій маячні, яку тобі розповідають ці виродки. Взагалі дивуюся, як ти дожила до свого віку, — гаркнула Рін і сіла поруч, підпираючи мене плечем, щоб я не завалювалася набік. — Вибач, я точно не знаю, скільки має бути в ритуалі. Мені вони лише обіцяють незабутній сексуальний досвід.

   — А я їм більше сподобалася, і вони пообіцяли мене відпустити, — радісно озвалася Майла.

   — Я б так не раділа на твоєму місці, — тихо мовила я, відчуваючи, як голос поступово повертається. — Вони навіть твого батька втягнули у співучасть у моєму викраденні.

   — У сенсі? — скрикнула дівчина, що досі сиділа осторонь.

   — Йому пообіцяли, що тебе відпустять, якщо він знайде когось на заміну.

   — Який молодець! — зраділа Майла й навіть сплеснула в долоні. — А чого тоді я досі тут сиджу з вами?

   Я навіть рота відкрила від такої реакції.

   — Не звертай уваги, — тихо сказала Рін. — Я вже звикла до цієї егоїстичної стерви. Усе ж тиждень її терплю.

   — Я не стерво. Я просто хочу вижити.

   — Нам треба зрозуміти, як діяти, — твердо сказала я, потроху розминаючи руки. — І виробити хоч якийсь план, щоб у потрібний момент діяти разом.

   — Я не з вами, — відразу відповіла Майла.

   — З нами, — роздратовано гаркнула я. — Оскільки ти заслабка, тебе використають для окроплення ритуального каменю, а вже нас запропонують демону. Він обере одну з нас собі, а другу пустять по колу всі ці виродки. Тож повір, у жодної з нас немає перспектив на виживання.

   Запала така тиша, що стало чути навіть шурхіт щурів десь у коридорі.

   Першою від шоку оговталася Рін.

   — І що ти пропонуєш?

   — Поки нічого. Я ще навіть не ознайомилася з навколишнім середовищем. Вас хоча б годують?

   — Хоч ми й сидимо в брудному підвалі, годують нас як на забій... — відповіла Майла і раптом замовкла.

   Кілька секунд вона не озивалася, ніби тільки зараз усвідомила власні слова.

   — Ще нас водять до душових. Єдине, змушують митися разом. І бажано, щоб ми одна одну натирали, — закінчила вже значно тихіше.

   — От збоченці, — прогарчала я.

   У підвалі знову стало тихо. Десь із стелі крапала вода. Пахло вогкістю, цвіллю та старим каменем. До цього запаху домішувався ще один — людського страху, який за тиждень встиг намертво в'їстися в ці стіни.

   Поглянула на браслет. Він виглядав майже мертвим. Ніби звичайна прикраса без краплі магії. Обережно піднесла його до губ.

   — Як буде можливість, вкинь мої координати в схованку. Не факт, що ритуал проводитимуть саме тут, але це вже хоч щось.

   Відповіді, звісно, не отримала.

   — Ти що, молитву читаєш? — здивовано запитала Рін, підводячись із місця.

   — Ага. На смерть, — невдоволено відповіла я.

   Майла нервово хихикнула, але майже одразу замовкла. Здається, нарешті починала усвідомлювати, де саме опинилася.

   — Ходімо. Допоможу дійти до сіна. Там хоча б сухо і можна до ранку поспати.

   Рін обережно підхопила мене під руку. Ноги досі були ватяними. Кожен крок давався важко, ніби я кілька днів пролежала без руху. Повільно ми дійшли до дальнього кута підвалу. Там справді лежала купа сіна. На диво свіжа і суха.

   — Ти швидко відновлюєшся, — зауважила Рін. — Коли мене сюди притягли, я майже добу нормально ходити не могла.

   — Це добре. Не люблю залежати від чужої допомоги.

   — Помітно.

   Я тільки фиркнула у відповідь і обережно вмостилася на сіні. Рін повернулася на своє місце, а я прикрила очі. Спробувала прислухатися до власного тіла. Руки вже слухалися. Ноги повертали чутливість. Але без магії оцінити стан повністю не виходило. Доведеться чекати. Десь далеко коридором пролунав приглушений сміх чоловіків. Після нього знову настала тиша.

   Північ вже далеко. Отже, сьогоднішньої ночі нас навряд чи потягнуть на їхні «розваги». І це навіть добре. Встигну повністю відновитися, тож не доведеться використовувати резерв.

   Зранку принесли сніданок.

   Мене уважно оглянули, навіть можна сказати — прискіпливо. Ще й притягли цілителя жіночого ложа, щоб впевнитися в моїй чистоті. Змусили роздягнутися до спідньої білизни. Шукали татуювання, які я завчасно сховала глибоко під шкіру. Потім, коли повертатиму їх назад, чухатиметься все тіло, але то вже дрібниці. Ще шукали шрами, перевіряли зуби та зір.