3.1

   Я скрутилася в глибині воза й вирішила трохи подрімати. Лорі швидко вживалася у свою роль і всю дорогу невимушено розповідала історії двом своїм попутникам. Щоправда, історії в неї були доволі двозначні. Подекуди в них навіть вгадувалися настанови з виживання. То про символи, які можуть допомогти навіть без магічного впливу, то про прикмети, на які варто звертати увагу в дорозі.

   До речі, браслет магістр дозволив залишити. Він був геніальним у своїй простоті. Мати Лорі — неймовірно розумна й хитра жінка. Саме тому браслет без проблем пройшов перевірку Вейлдара. Він ніби мімікрував під мене, прикидаючись звичайним плетеним браслетом із дешевими намистинками.

   Щойно ми заїхали до міста, відьмочка ледь помітно торкнулася мене, натякаючи, що настав час непомітно залишити свій затишний сховок. Я вислизнула з воза, а вони поїхали далі, ніби зовсім не помітили моєї втечі.

   Озирнулася навколо, перевіряючи, чи немає поблизу магів. Нікого. Усі або сиділи в тавернах, або вже відпочивали. Тоді я кинула легкий імпульс на пошук небезпеки. Браслет миттєво вказав напрямок. Я рушила за ним.

   Пошуки почалися, але несподівано знаходила я кого завгодно, тільки не тих, кого шукала. Спочатку натрапила на злодія й старанно забралася з його шляху, щоб не довелося втручатися та захищатися. Потім побачила чоловіка, який тягнув нетверезу дівчину в темний провулок.

   Вирішила, що це вже моя категорія.

Але коли він почав задирати їй спідницю й одночасно намагався стягнути власні штани, я, недовго думаючи, відправила обох до схованки. Хай Лір розбирається, ким вони доводяться одне одному. І сам вирішує, кого повертати назад, а кого віддати моїм зголоднілим мешканцям.

   Трапилося ще кілька компаній, які поки нічого не робили, але браслет уперто визначав їх як потенційну небезпеку.

   От що означає не гуляти містом ночами й не знати, скільки нечисті виходить на полювання. І зараз я говорю зовсім не про нижчих демонів.

   На щастя, лише з третьої спроби браслет указав на непримітного чоловіка, який сидів на лаві й неквапливо щось пив. Заспокоївшись, я пішла повз нього. Браслет миттєво затих і перестав поводитися так, ніби був окремим живим організмом.

   Чоловік не одразу звернув на мене увагу, і я вже встигла відійти на достатню відстань.

   — Хлопче, а чого ти шастаєш у такий пізній час? Тобі нема куди піти?

   Я зупинилася й з викликом поглянула на нього.

   — А ви хочете запропонувати мені притулок?

   У відповідь він усміхнувся, старанно демонструючи доброзичливість.

   — Та ні. Мені самому нікуди піти. Просто подумав, може, погодишся скласти компанію та перекусити разом.

   Він кивнув на скромні продукти, розкладені на лаві.

   — І чим потім доведеться розплачуватися? — насторожено запитала я, роблячи крок назад.

   — Я мало добрих вчинків зробив за своє життя. От і вирішив, що, можливо, нарешті настав час щось змінити.

   — Не можу сказати, що переконали, але їсти хочеться, — невпевнено відповіла я, не зводячи погляду з хліба.

   Чоловік трохи посунувся, залишаючи мені більше простору для втечі. Я підійшла ближче й обережно вмостилася на самому краєчку лави. Схопила шматок хліба й почала жадібно їсти під уважним поглядом незнайомця.

   — Ти не вуличний шибеник, еге ж? По руках видно, що надто вже вичепурений.

   Я поглянула на свої руки й мимоволі стиснула їх у кулаки.

   — Знаєш, що в місті зараз небезпечно? — він підсунув до мене ближче овочі й шматок в'яленого м'яса.

   — Ні, не знаю. А чого це?

   — Та от молоді дівчата почали зникати. Уже з тиждень, мабуть.

   — А вам яке до цього діло? Ви, як бачу, не дівчина, — нахабно відповіла я, продовжуючи їсти.

   Чоловік гірко всміхнувся.

   — От жив собі, ні про що не думав. Дружина померла, і якось звично стало, що донька взяла на себе всі хатні клопоти. А потім раптом усвідомлюєш, що вона ще зовсім дитина. Вразлива. Беззахисна.

   Його голос став тихішим.

   — Саме тоді, коли вона зникає.

   Тобто він не один із них? Чи це просто жаліслива історія для мене? Але браслет чомусь указав саме на нього.

   — То ви її шукаєте? — обережно запитала я.

   — Скоріше шукаю того, хто її замінить.

   Раптом він різко схопив мене за руку й пильно вдивився в очі.

   — Вибач. Вони пообіцяли, що не скривдять її, якщо я знайду когось на заміну.

   — З чого ви вирішили, що їм можна вірити? — я спробувала вирвати руку з його хватки.

   — Вона хвороблива. Точно такого не витримає. Вони самі на мене вийшли.

   — Але до чого тут я? Якщо їм потрібні дівчата.

   Чоловік раптом розсміявся.

   — Ти справді вважаєш, що схожа на хлопця?

   Він вивернув мою кисть долонею догори.

   — Подивися на ці руки. Але ти точно міцніша за мою доньку.

   З кишені дістав маленьку монету й силоміць втиснув її мені в долоню. У ту ж мить усе навколо завмерло. Вітер стих. Навіть звуки ніби зникли. За мить світ знову рушив уперед. Тільки мене це вже не стосувалося. Поряд з'явилися ще двоє чоловіків. Вони уважно мене оглянули, безцеремонно зазирнули під сорочку, задоволено перезирнулися й кинули горе-батькові:

   — Завтра на світанку чекай на виїзді з міста свою неміч.

   Один із них без зусиль закинув мене на плече. Поплескав по сідниці й рушив геть. Останнє, що я встигла побачити, — засмучений погляд незнайомця. Здавалося, він і сам розумів, що накоїв. Але до останнього намагався вірити, що чинить правильно.

   Те, що вони взагалі не користувалися переходами, наштовхнуло мене на дві думки: або маги з них слабкі, або вони бояться бути виявленими.

   Поки що я не могла зрозуміти, чим саме на мене вплинули. Але той факт, що я не відключилася повністю, а лише частково втратила можливість рухатися, говорив про одне — Лорі вже давала мені зілля від чогось подібного.

   — Тільки не кажи, що ти справді збираєшся віддавати ту хворобливу? — обурився один із культистів. — Оскільки на нас уже полюють, ми не можемо витрачати час на пошуки ще однієї.