2.3

   — Правдоподібно для кого?

   — Для дівчини, яка вперше вибралася з-під батьківської опіки й ще не зрозуміла, наскільки небезпечний світ.

   Я тільки похитала головою. Повернувшись до їдальні, ми застали решту команди за обговоренням плану. Розмови стихли, щойно я переступила поріг. Вейлдар із цікавістю оглянув мене.

   — А мені все одно подобається. І я все ще відчуваю від тебе жіночність.

   — Так я й не маю на меті справді приховуватися. Наскільки розумію, магії використовуватимемо по мінімуму.

   — Добре. Переконала.

   Простягнув мені папку.

   — Це сім'я, з якої ти втекла. Ознайомся. Якщо серед них знайдеться хоч хтось місцевий, він підтвердить твоє існування.

   Я сіла вивчати документи. Сорінар одразу опинився поруч і теж уважно вдивлявся в записи. Інколи ставив уточнювальні питання, перевіряючи, чи запам'ятала я необхідні деталі.

   Лорі старанно робила вигляд, що не помічає присутності Хештара поруч, і доповідала магістру, які зілля варто приготувати та що саме вона винайшла для ефектної появи. Ксар уважно слухав і ділився своїми спостереженнями щодо поведінки подібних фанатиків. Звичайна робоча атмосфера трохи заспокоювала.

   Коли я дочитала документи, то ще кілька разів повторила найважливіші моменти. Сорінар поставив кілька додаткових запитань про сім'ю, дитинство та причини втечі. Зрештою ми вирішили, що я готова.

   — Ти ж розумієш, що ніякої магії? — уточнив магістр.

   — Звичайно.

   — І зв'язку між нами не буде аж до самого ритуалу? — цього разу в його голосі відчувалася напруга.

   — Я розумію ризики. І на крайній випадок сховаюся в схованці. Так, справа буде провалена, але гинути я не збираюся. І геройствувати теж.

   Вейлдар кілька секунд мовчки дивився на мене.

   — Це правильна відповідь. Інакше мені за втрату студента голову відкрутять і назад не причеплять.

   На мить він замовк, а потім важко зітхнув.

   — Архіректор цілком на таке здатний.

   По кімнаті прокотилися тихі нервові посмішки, але напруга нікуди не зникла. До початку операції залишалося все менше часу.

   До міста мене мали довезти на возі, а там я вже повинна була зникнути з поля зору команди. Ксар і магістр узялися мене супроводжувати. Лорі ж ув'язалася за ними, бажаючи краще ознайомитися з містом і перевірити, чи є там місцеві відьми. Не хотілося, щоб її діяльність сприйняли як небажану конкуренцію.

   Підготовка тривала майже до самого вечора. Кожен перевіряв спорядження, уточнював деталі плану або просто намагався зайняти себе справою.

   Перед самим виходом Сорінар раптом схопив мене за руку й потягнув за собою до лісу.

   — Сорінаре...

   Не відповів. Лише впевнено вів мене знайомою стежкою, поки будинок не сховався за деревами. Лише тоді зупинився й різко притягнув мене до себе. Обійми вийшли настільки міцними, що я відразу зрозуміла — він нервує значно сильніше, ніж намагається показати.

   — Ти не впевнений, що я впораюся? — тихо запитала я.

   — Ні.

   Його долоня ковзнула по моїй щоці. Нахилився й ніжно поцілував мене.

   — Я нервую через те, що поруч нікого не буде. Навіть Ліра ти не зможеш викликати.

   Я усміхнулася й уткнулася носом у його плече.

   — Ти ж розумієш, якщо мене спробують убити, я просто сховаюся. А от відкритий перехід випустить назовні те, що я ховаю в схованці.

   Він тихо засміявся.

   — Навіть страшно уявити, з чим вони тоді зустрінуться.

   — Але ж саме цього вони й прагнуть, якщо вірити спостерігачам.

   На кілька митей між нами запала тиша. Було дивно стояти посеред лісу й говорити про можливу смерть так буденно. Але саме це й означало навчання в Академії Чистої Аркани. Ми надто часто опинялися поруч із небезпекою.

   — Будь обережна, — нарешті промовив він.

   — Завжди.

   — Брехуха.

   Я тихо засміялася.

   — Добре. Постараюся бути обережною.

   Сорінар похитав головою, ніби чудово знав ціну цим словам. Потім знову поцілував мене й неохоче відпустив.

   Коли ми повернулися до інших, ніхто не став ставити запитань. Навіть магістр зробив вигляд, що нічого не помітив. Вирушати вирішили пізно ввечері. Так було легше приховати мою появу в місті під покровом темряви. Та й потенційні культисти значно частіше виходили на полювання саме вночі.

   Побачивши Ксара, то спершу навіть не впізнала його. Демонічна сутність була повністю прихована. Засмагла шкіра виглядала так, ніби він і справді все життя працював десь у полі, а від татуювань не залишилося й сліду.

   До речі, у Вейлдара теж зникла вся ця вичурність. З першого погляду й не скажеш, що перед тобою якийсь феодал. Трохи зсутулений, рукави закочені, одяг простий і зручний. Звичайний роботяга. І від цього ставало трохи не по собі. Якщо Ксар ще зберігав свою звичну кремезність, то магістр ніби розчинився в образі. Якби я зустріла його на вулиці, то навіть не звернула б уваги.

   — Що? — помітивши мій погляд, запитав Вейлдар.

   — Ви лякаєте.

   — Чим саме?

   — Тим, наскільки добре можете прикидатися звичайною людиною.

   Магістр лише самовдоволено всміхнувся.

   — Це одна з причин, чому демони так добре виживають серед людей.

   — А я думала, причина в тому, що ви надто вперті, щоб померти.

   — Це теж.

   — Слухай, а ти взагалі на себе не схожий без татуювань, — кинула я Ксару, застрибуючи на віз.

   Із хижки вислизнула Лорі й миттєво опинилася поруч. Вигляд у неї був такий, ніби вона збиралася виступати на міському святі. Яскравий, легкий, привабливий. Погляд сам мимоволі затримувався на ній. Красуня, одним словом.

   За мить до нас підійшов Хештар і обережно торкнувся моєї руки.

   — Пам'ятай, як правильно скидати вплив. Не думаю, що це тобі знадобиться, але всяке буває.

   Я лише кивнула у відповідь. Потім інкуб винувато поглянув на Лорі, але відьма старанно робила вигляд, що його поруч не існує.