1.3

   — Давай потанцюємо?

   Його голос ніби прошелестів у голові листям на вітрі. Я зробила крок до нього. І знову відчула, ніби всередині все вивертається назовні.

   — Посміхайся, — м'яко наказав він.

   — Як саме я маю боротися? — несподівано для самої себе запитала я.

   Хештар завмер. Схоже, він теж не очікував, що я зможу частково повернути собі контроль. Вплив одразу послабшав, а потім і зовсім розсипався. Інкуб гучно видихнув, сів на камінь і запустив руку у волосся. Нервово всміхнувся й запросив мене сісти поруч. Я сіла, очікуючи пояснень.

   — Я намагався використати максимум своїх можливостей. І водночас постійно думав про те, на кому саме це роблю. Тож для мене це теж своєрідний іспит.

   — Мені здалося, що я навіть забула, як дихати, рухатися і жити. Наче всередині не залишилося нічого мого.

   Страх відступив на другий план. Тепер мені хотілося зрозуміти, як саме це працює.

   Він усміхнувся, але продовжив мовчати, ніби намагався щось з'ясувати для себе. Минуло кілька хвилин, перш ніж інкуб нарешті заговорив.

   — Скажімо так, ти не порожня.

   Я здивовано поглянула на нього.

   — Ти закохана. Саме тому тобі вдається скидати вплив. Але ти не до кінця визнаєш ці почуття, через що це дається важче. Ну і, звісно, брак досвіду теж відіграє свою роль.

   — Якщо подумати, я ж зараз зустрічаюся із Сорінаром. Це може бути своєрідним запобіжником?

   — Найімовірніше. Тож тобі вже відомі два способи захисту.

   Він замовк, підбираючи слова.

   — А щодо блокування... Тут складніше. Уяви, що заморожуєш свої почуття. Щойно відчуваєш раптове збудження або будь-яку іншу неприродну емоцію — одразу її зупиняй. Як із льодом, тільки не зовні, а всередині. Не фізично, а ментально.

   — Давай спробуємо ще раз?

   — Ні. Сьогодні потренуйся охолоджувати емоції. А завтра я знову вплину на тебе, — серйозно відповів інкуб і підвівся з каменя.

   Простягнув мені руку. Я відповіла на жест, але невдало ступила й похитнулася. Хештар одразу підхопив мене за талію, не даючи впасти. У ту ж мить я майже фізично відчула, як він ніби закрився від мене. Мимоволі стиснулася. Здивовано поглянула на нього й торкнулася долонею чола. Шкіра була гарячою.

   — Ти чого?

   Інкуб відсторонився, хитнув головою і попрямував у бік хижки.

   — Пішли. Уже час вечеряти.

   — Я не відчувала призову від наших, — наздогнала я його. — Може, поясниш, що відбувається?

   — А ти можеш чимось допомогти? — несподівано роздратовано кинув він.

   — Можливо. Я все ж демонологиня. Розбиратися в демонах — моя спеціальність.

   Він зупинився і прикрив очі, обдумуючи мої слова.

   — Я відмовився від звичного способу отримання енергії, — тихо промовив він.

   Я різко зупинилася.

   — Тобі не можна. Ти ж не на контракті.

   — А що робити, якщо я нікого не хочу, окрім... — він обірвав себе на півслові, глибоко вдихнув і продовжив уже спокійніше: — А мати, дізнавшись про це, відмовилася мене підтримувати. Каже, що я маю якнайшвидше розібратися в собі.

   — Ого. Та твоя мама жорстока жінка, — протягнула я, чудово розуміючи, на кого натякає Хештар. — Як можна так занапастити власне потомство?

   — Гррр... Ти ж казала, що, можливо, допоможеш мені, а не підтримуватимеш мою матір.

   — Є один спосіб, — задумливо мовила я. — Ми з Лорі поки що не винайшли іншого варіанту передачі сили. Тож можу поділитися своєю.

   — Ні. Я не буду з тобою цілуватися.

   Відповів він так різко, що мені навіть стало трохи образливо. Схрестила руки на грудях і обурено поглянула на друга.

   — Тобто я тобі настільки огидна?

   — Ні, вибач. Я не це мав на увазі, — винувато відповів інкуб і опустив погляд.

   — Закрий очі й уявляй когось іншого, — хитро мовила я, підходячи впритул.

   Він слухняно заплющив очі, хоча напруга нікуди не поділася.

   — Ти впевнена?..

   Я невдоволено гаркнула й притиснула долоню до його губ. Активувала символи на руці й торкнулася губами зовнішнього боку долоні, передаючи силу демону та водночас підсилюючи його. Хештар здивовано розплющив очі. На мить на його обличчі промайнуло справжнє полегшення. Я розірвала передачу, відчуваючи легку слабкість.

   — Тепер я дуже хочу їсти, — повідомила й спокійно рушила в бік будинку.

   — Ти розумієш, що фактично я тепер перед тобою в боргу? Це не просто допомога. Це питання виживання.

   — Думаю, розберемося. Наскільки тобі цього вистачить?

   — Місяці на чотири, якщо, звісно, не витрачатиму надто багато, — відповів демон, помітно повеселішавши.

   — Сподіваюся, цього часу вистачить, щоб розібратися в собі. Бо я не збираюся займатися благодійністю на постійній основі.

   Хитро поглянула на інкуба й прискорила крок, помітивши, що Лорі вже стоїть на подвір'ї та виглядає нас.

   Наздогнав мене й притримав за руку. Ці його дії помітила відьма й помітно напружилася.

   — Тільки не кажи про це Лорі, будь ласка, — прошепотів він мені, вказуючи на символ під ногами. — Обережніше, це Вейлдар виставляв.

   — Я тебе почула. І дякую.

   Обійшовши захист невідомої дії, я прискорила крок і підійшла до відьми.

   — Чого він до тебе руки тягне? — перше, що запитала подруга, обурено кинувши погляд у бік інкуба.

   — Не помітила захисту від магістра. До речі, не знаєш, яка в нього дія? — одразу перевела розмову подалі від Хештара.

   — Здається, відведення погляду, — відповів Сорінар, ідучи слідом.

   — І як це допомогло б, якби хтось вирішив прийти сюди без попередження?

   — Ти б втратила орієнтацію в просторі й не помітила його наближення, — відповів інкуб позаду.

   Лорі гучно видихнула, натякаючи, що не хоче чути його голос. Тепер вона постійно так реагувала, коли інкуб дозволяв собі заговорити.

   — То це вже не відведення погляду, а часткове викривлення простору.

   — Не зовсім, — озвався з їдальні сам магістр. — Цей спосіб тримається довше, але потребує менше енергії.