1.2

   — У мене алергія саме на цього інкуба.

   Вейлдар із цікавістю поглянув на неї. Я перевела погляд на Сорінара й сумно зітхнула.

   — Я буду з Хештаром, а Лорі — із Сорінаром.

   — Ну, якщо в тебе немає алергії на інкубів, то я не проти, — усміхнувся магістр.

   — Жодної. Ми в бібліотеку.

   Схопивши відьму за руку, я потягнула її за собою.

   — Ми завершимо захист зовнішнього кола й приєднаємося до вас, — кинув Сорінар, прямуючи до виходу.

   Бібліотекою це місце назвати було б занадто гучно. Швидше кімнатою, заваленою записами. Вони лежали всюди, займаючи кожен вільний клаптик простору. Тут навіть столу не було.

   Ми з Лорі окинули поглядом фронт робіт і швидко зрозуміли, що застрягли тут надовго. Я покликала Ліра.

   — Допоможи, будь ласка, — благально попросила я.

   Він поглянув на мене з легкою посмішкою.

   — Дозволиш моїм демонятам узяти участь?

   — Я б не хотіла, щоб вони потрапили в неприємності, — невпевнено мовила я.

   — У кожному з них закладена частка твоєї сили й магії. Без тебе їх би не існувало, тож до тебе вони ставитимуться з повагою.

   — Добре. Якщо не бешкетуватимуть.

   — У них твій склад розуму. Вистав захист по периметру, — розпорядився демон, відкриваючи перехід.

   — Уже готово, — відповіла за мене відьма. — Тож і до мене доведеться ставитися з повагою.

   Лір лише хитнув головою. Поруч із ним уже стояли двоє хлопців на вигляд років дванадцяти. Темне волосся, занадто бліда шкіра й уже помітні подвійні ріжки — ознака належності до дому Чорного Попелу. Хоча щодо віку я могла й помилятися. Це ж демони. У них із такими речами все складно.

   — Привіт. То це ви брати Ліра, викликані з Безодні? — я простягнула руку для привітання.

   — Привіт, — невпевнено відповів один із них і торкнувся моєї руки. — Ого, а ти сильна.

   — Навіть не сподівайся скуштувати мою сестру, — одразу опинилася поруч Лорі.

   — Ми надто вдячні їй, щоб так вчинити, — відповів відьмі другий і попрямував до купи записів. — Я давно мріяв попрацювати на Верхніх землях.

   Ми швидко розподілили обов'язки й узялися до роботи. Спочатку потрібно було впорядкувати весь цей хаос. А вже потім — вчитуватися в документи й знайомитися зі справою.

   До повернення хлопців ми повністю все розібрали. Щойно Лір відчув наближення магістра та решти команди, одразу відкрив перехід для своїх братів. Йому я теж дозволила відпочити. Перш ніж він пішов, легко поділилася сплеском енергії з ним і його помічниками. За що демон подякував і зник.

   — Вибач, що через мене тобі доведеться працювати в парі з Хештаром, — тихо мовила Лорі.

   — Заспокойся. Це ти на нього ображена. А мені якраз не завадить потренуватися блокувати вплив.

   — А я думала, ви із Сорінаром захочете усамітнитися, — хитро кинула відьма.

   — По-перше, ми з ним частіше усамітнюємося в бібліотеці. А по-друге, зараз немає часу на розваги. Завдання на першому місці.

   Я жбурнула в неї сувоєм.

   — Все-все, я пожартувала! — розсміялася вона, недбало виставляючи захист і перехоплюючи мій снаряд.

   Коли Вейлдар із хлопцями постукали в двері, ми зрозуміли, що забули зняти захист. Через це вони не могли увійти без дозволу.

   — Я щось не зрозумів, чим ви тут займалися? — збентежено запитав магістр, озираючись навколо.

   — Наводили лад, — спокійно відповіла Лорі.

   — Нічого собі. Оце так талант. Як у дівчат виходить усе впорядкувати? Я тут із розуму сходив, коли треба було щось знайти.

   — Вам би повчитися цього у Фаеріса або Древалґа, — відповіла я, підводячись із підлоги.

   — Вони занадто нудні. Я неймовірно втомлююся від монотонної роботи.

   — Ну що, щось цікаве знайшли? — запитав Ксар, заходячи всередину.

   — Ти знущаєшся? — вигукнула Лорі, простягаючи руку до демона. — Ми тільки розсортували все за датами надходження, спостереженнями «знаючих» і скаргами. Ми тобі не феї.

   Ксар без проблем допоміг їй підвестися й вибачливо знизав плечима. Взагалі помітила, що від початку його стосунків із Сойрою Лорі ніби підпустила демона ближче до себе. Наче прийняла вибір сестри. Хоч вони й були з різних міст.

   — Тоді зараз усі разом попрацюємо, а потім ми з Ксаром підемо готувати вечерю.

   Сорінар опинився поруч і легко мене обійняв.

   — Може, дівчата відпочинуть? Я бачив, що тут було.

   — Ні, я проти. Мені здається, щойно вони вийдуть за поріг, безлад одразу повернеться, — відповів магістр.

   — А ви тут давно? — несподівано запитала я.

   — Майже місяць, — насторожено відповів він.

   — Тоді такий безлад багато чого пояснює. Скажіть чесно, куди подівся стіл?

   Магістр поглянув спочатку на мене, потім на Лорі. Відкрив рота і одразу закрив. Наче відповідь була не для наших вух. Я відчула, як спалахнули щоки.

   — Ви тут чим займалися?

   — Скажімо так, я перенервував через брак інформації, і мені була потрібна підтримка, — якось винувато відповів інкуб.

   — Це безвідповідально, — обурилася я, притискаючись ближче до Сорінара. — Сподіваюся, ви хоча б не зваблювали потенційних жертв. Хоча... мабуть, у цій ситуації це навіть можна було б вважати порятунком... Е-е-е, ні, стоп. Ви ж не займалися таким неподобством?

   — Та за кого ти мене маєш? — запитав він оксамитовим голосом і повільно рушив у мій бік.

   — За інкуба, який занадто довго сидів без уваги, — тихенько буркнула я й сховала обличчя на грудях Сорінара.

   — Я все ж вищий демон і здатний контролювати свою хіть, — зупинився поруч із нами магістр. — А от тобі вже час навчитися захищатися.

   — От і збираюся цим зайнятися разом із Хештаром, — тихо відповіла я, неохоче вибираючись з обіймів свого хлопця.

   — Ксаре, пішли допоможеш притягти сюди стіл. Хештаре, з тебе стільці.

   Вейлдар вийшов із кімнати, а Лорі одразу опинилася поруч.

   — Ото ти його вивела.