1.1

***

   Моя історія, здається, вже за звичкою починається не з тріумфу й точно не з надії. Вона почалася вночі — на холодному ритуальному камені. Здається, щось подібне вже було в моєму житті?

   Хочеться одразу закутатися в ковдру та попити чаю разом із Лорі, розбираючи чергову загадку із сигілами, але ні. Замість цього я лежу тут і відчуваю, як мене ледь не вбивають. Поруч лежало ще декілька переляканих дівчат приблизно мого віку. І, що найголовніше, чистих і невинних. Лорі дуже образилася, що я не взяла її із собою на таку розважальну виставу. Навколо каменю стояли зо два десятки наївних ідіотів, упевнених у власній важливості.

   — Скоро все це скінчиться для вас... і нарешті розпочнеться нова ера для всесвіту, — пафосно промовив один із них, заносячи кинджал наді мною.

   Яка несподіванка. Здається, я потрапила у власне минуле, яке чомусь зациклилося на одній і тій самій події. Дивна слабкість розтікалася тілом, але ці бовдури не знали, хто моя подруга і наскільки давно вона напхала всю команду протиотрутами від будь-яких зіль. Далі буде ще веселіше. Обіцяю.

   Усе через те кляте завдання й неможливість дістатися до головних дійових осіб, які, схоже, вирішили, що закони призову їм не писані. Чудово. Усі ці ритуали, закляття, тренування... І ось результат: лежу тут, наче експонат у магічному музеї. «Результат багаторічного навчання». Саме такою могла б бути табличка поруч. І як же вчасно виявилося, що я демонологиня. Та ще й невинна. Перевірку, до речі, пройшла. І це був далеко не найприємніший процес у моєму житті.

   І знаєте що? Попри все, у голову закралася одна дивна думка: добре, що на цю роль обрали мене, а не Лорі. Бо я майже впевнена, що вона не стала б чекати, поки всі зберуться, і давно вже влаштувала б їм витончене та принизливе винищення.

   Напевно, усе ж варто було почати цю історію не зі сцени власної «жахливої загибелі», а з моменту, коли все почало йти шкереберть. Що ж, спробуємо ще раз. Із самого початку. Поки мій сарказм ще живий і здатний усе це розповісти.

***

   Вирушаючи на завдання, ми очікували, що, як і минулого разу, опинимося в якомусь заїжджому дворі. Але ні. Вейлдар переправив нас до невеличкої хижки посеред лісу. Гарненької, чистенької, але віддаленої від будь-якого поселення.

   До вечора ми облаштовувалися та виставляли захисні закляття. Жодних помічників — усе самі. Тож довелося розбитися на пари й по черзі чергувати на кухні. Цього вечора вечерю готували сам магістр і Ксаргот. Вмостившись в їдальні, магістр одразу почав знайомити нас зі справою.

   — У місті з'явилися фанатики, за якими ми полюємо вже досить давно. Але досі не можемо їх упіймати, оскільки нам дещо не вистачає.

   Ми зацікавлено переглянулися й навіть відклали виделки. Стало цікаво, чого ж саме бракує могутнім магам.

   — І чого ж? — першою не витримала відьма.

   — Цноти, — весело посміхнувся магістр і спокійно продовжив їсти.

   Ми з Лорі ошелешено витріщилися одна на одну.

   — Ви з нас знущаєтеся? — обурено вигукнула подруга.

   — Тобто в нас бачать лише цю деталь, а не вміння, силу чи знання? — мене це теж зачепило.

   Магістр лише знизав плечима.

   — Раніше ці потвори підняли на вуха прикордонне місто Ховар. Але там відьми швидко взялися за справу, і фанатики тікали звідти як навіжені. Дехто загинув, але навіть некроманти не змогли підняти тіла. Тож лишаються лише спостереження і приманка.

   Я схрестила руки на грудях, демонструючи свій бойовий настрій. Вейлдар поглянув на мене, як на малу дитину, з легкою посмішкою й повернувся до пояснень. Але я не витримала.

   — По-перше, терміново займуся позбавленням цієї деталі в собі. А по-друге, якщо ви не поясните нашу роль у цій справі, я відмовляюся брати в ній участь.

   — І я теж, — підтримала мене Лорі.

   За столом запала тиша. Магістр оцінив наші погрози й усе ж вирішив приділити нам більше уваги.

   — По-перше, мої хороші, після справи я можу особисто допомогти вам із цією дрібничкою. Повірте, вам сподобається. А по-друге, відмова від завдання завжди закінчується виключенням з академії.

   — Добре. Я готова до свого виключення, — відповіла я, збираючись підвестися.

   Лорі поглянула на мене, кілька секунд поміркувала й підвелася слідом.

   — І що ж ви робитимете без диплома спеціаліста? — продовжив гру магістр.

   — Мені диплом не обов'язковий. Я відьма, — одразу знайшлася Лорі.

   — А я заміж вийду, — відповіла я перше, що спало на думку.

   Сорінар схопив мене за руку, намагаючись затримати.

   — А ти чого сидиш? Пішли. Твої послуги терміново знадобилися.

   Бідолашний хлопець розгубився й помітно знітився.

   Лорі поглянула на мене, потім обвела поглядом усіх присутніх і важко зітхнула, дивлячись просто в очі магістру.

   — На жаль, вибір у мене невеликий. Доведеться звернутися до вас.

   — Все, досить. Я вже зрозумів, що ви образилися.

   Сорінар нарешті отямився й потягнув мене назад на місце.

   — Я, звісно, не проти допомогти тобі. Але не настільки, щоб робити це на зло всім іншим, — усміхнувся він, підтягуючи мене ближче разом зі стільцем і обіймаючи.

   Лорі теж сіла на місце й притулилася до Ксара. Той поплескав її по плечу на знак підтримки.

   — Повірте, вас уже оцінили і як неймовірних спеціалісток, і як пробивних відьом, — магістр кинув на мене швидкий погляд. — Причому обох. Але справді добре, що саме в цьому питанні ви можете стати в пригоді. На сильних магів вони навряд чи клюнуть. Швидше насторожаться.

   — Які ж вони лякливі, — пробурмотіла я, притуляючись спиною до Сорінара.

   Він лише міцніше мене обійняв.

   — Це дуже влучне слово. Настільки обережні, що постійно прикривають себе магічним куполом. А от цнотливих викрадають і, як нам стало відомо, використовують для виклику, — магістр обвів нас поглядом і навіть роздратовано смикнув плечем. — А тих, хто не підходить для ритуалу, використовують по колу, а потім показово залишають тіла для залякування.