28.3

   Тож залишок вечора ми просто цілувалися. Без зайвих слів. Без пояснень. Без спроб розібратися в тому, що буде далі. Усе це можна обговорити потім. Зараз мені чомусь було достатньо просто стояти поруч із ним, відчувати його руки на своїй талії й більше ні про що не думати. Здається, саме цього мені й бракувало останні тижні.

   ...А Сорінару, мабуть, так було навіть легше. Бо будь-які пояснення цього вечора явно не належали до його сильних сторін. Зате цілувався він значно переконливіше, ніж говорив.

   Після вечірки з'ясувалося, що Лорі тепер зустрічається з демоном із дому Вічних. Як виявилося, він уже давно ходив колами навколо відьми, просто ми цього не помічали. Ще з'ясувалося, що вона тепер ненавидить Хештара. Настільки, що відмовлялася не лише розмовляти з ним, а навіть дивитися в його бік.

   Сам інкуб, до речі, після вечірки залишився ні з чим. Що мене, якщо чесно, навіть потішило. Була ціль відштовхнути відьму? Досягнув. Тепер нехай кусає лікті.

   Розумію, що Лорі навряд чи відчуває до свого нового хлопця щось справді серйозне. Але такий розвиток подій мені подобався значно більше.

   Нас із Сорінаром теж привітали з початком стосунків.

   А от Рейв перевершила всіх. Після вечірки вона вже чекала на мене в кімнаті. Причому не просто чекала. Демонеса сиділа на моєму ліжку, обіймаючи подушку, і виглядала так, ніби зараз вибухне від цікавості. Щойно я переступила поріг, вона підскочила на ноги.

   — Нарешті!

   — Навіть не починай.

   — Починати? — обурилася Рейв. — Я кілька годин героїчно стримувала себе, щоб не з'явитися прямо посеред вашого романтичного вечора!

   — Дуже тобою пишаюся.

   — Не треба. Просто розповідай.

   Я мовчки пройшла до шафи.

   — Тейро!

   — Що саме тебе цікавить?

   — Усе!

   Я розсміялася.

   — Ми поговорили.

   — І?

   — І тепер зустрічаємося.

   Рейв кілька секунд дивилася на мене. Потім радісно заверещала й кинулася обіймати.

   — Я знала!

   — Уся академія знала.

   — Не перебільшуй.

   — Рейв, навіть Лорі знала.

   — Добре, можливо, знала не лише я. Але радію все одно найбільше!

   У цей момент двері відчинилися, і до кімнати зазирнула Лорі.

   — Ви ще не спите?

   — Вони тепер офіційно зустрічаються! — одразу здала мене Рейв.

   — Я вже в курсі. — спокійно відповіла відьма.

   — І все?

   — А що ти хочеш від мене? Феєрверк?

   — Хоча б трохи ентузіазму!

   — Мій ентузіазм закінчився десь між Хештаром і пляшкою вина.

   Я не витримала й розсміялася, а Рейв обурено кинула в подругу подушкою.

   На щастя, Лорі стійко перенесла ідіотизм Хештара. Ба більше, Рейв швидко знайшла цьому пояснення.

   — Таке буває у представників нашої хтивої крові, — філософськи мовила демонеса, розвалившись на ліжку. — Коли вони лякаються власних почуттів, то починають поводитися як повні дарки.

   — Тобто він просто дурень? — уточнила Лорі.

   — Ні, дурень — це стан душі. А це тимчасове загострення.

   Я не стримала сміху.

   — І що тепер?

   — Перебіситься. Потім зрозуміє, що накоїв. Потім почне страждати.

   — А далі?

   Рейв хижо посміхнулася.

   — А далі починається найцікавіше.

   Лорі підозріло примружилася.

   — Наша задача — мучити його, але не добити.

   — Рейв!

   — Що? Я серйозно. Якщо добити одразу, він нічого не зрозуміє. А от якщо трохи потримати на голодному пайку уваги й проігнорувати кілька разів...

   Демонеса мрійливо закотила очі.

   — Це ж справжнє мистецтво виховання інкубів.

   — Я починаю боятися тебе. — чесно зізналася я.

   — Не ти одна, — пробурмотіла Лорі, але куточки її губ усе ж смикнулися в усмішці.

   У гарному настрої ми вляглися спати. Рейв через перехід повернулася до свого коханого.

   Наступні кілька днів промайнули в підготовці до від'їзду: ми складали останні заліки, збирали речі та намагалися закрити всі дрібниці, які неодмінно спливають перед довгим завданням.

   Після сніданку за мною зайшов Сорінар. Без зайвих слів забрав мої сумки, а я підхопила його під руку, і ми разом попрямували до переходу.

   Лорі проводжав Варгул Кайреліс. Обличчя Хештара на мить перекосилося, але він швидко взяв себе в руки. Особливо коли помітив мій уважний погляд.

   Ксаргот теж прийшов не сам. Сойра підійшла до нас із Лорі та простягнула невеликі захисні амулети, які сплела власноруч.

   — Щоб повернулися цілими, — буркнула вона.

   Потім несподівано міцно обійняла нас обох, ніби ми були її рідними сестрами. Після цього швидко повернулася до Ксара, поцілувала його й майже втекла в бік навчального корпусу. Я провела її поглядом.

   — Що це з нею? — здивовано запитала я.

Лорі різко насупилася.

   — Ксар, ти що наробив?

   Демон розгублено кліпнув.

   — Я? Нічого. Принаймні нічого поганого. Все було як завжди.

   У його очах промайнула якась думка. Він навіть зробив крок у напрямку, де зникла Сойра.

   — Стій, — гаркнула Лорі.

   Ксар завмер.

   — Поки ми будемо на завданні, вона прийме рішення. Зараз ти зробиш тільки гірше.

   Запала важка тиша.

   — Поясніть мені, що відбувається? — втрутився Варгул.

   Лорі важко зітхнула.

   — Сойра, швидше за все, вагітна.

   Усі завмерли.

   — Неможливо. Я контролював... — випалив Ксар.

   Він урвав себе на півслові й безсило загарчав, не відводячи погляду від коридору.

   — Ти забув, що вона відьма? — сухо відповіла Лорі. — Для нас це не проблема, якщо дитина від того, кого ми кохаємо.

   Ксар зблід.

   — Яке рішення вона має приймати?

   Вперше за весь час у його голосі прозвучав справжній страх.

   — Бути тобі батьком цієї дитини чи викреслити тебе зі свого життя.

   — Але чому? Я ж нічого поганого не зробив! Я навіть пропонував їй одружитися! Чого вона боїться?