27.3

   На мить у грудях щось ворухнулося. Можливо тому, що поруч із ним я вперше побачила когось, хто міг виявитися значно важливішим за мене. Втім, ці думки швидко зникли, поступаючись місцем більш нагальним проблемам.

   — У такому разі забереш нас хвилин за двадцять. До кімнат ми й самі дістанемося. — мовила Лорі, тягнучи мене іншим шляхом у бік гуртожитку.

   Навіріс кинув на мене винуватий погляд і схилив голову на знак згоди.

   Ми швидко прямували до гуртожитку. На розмови часу не було. Я помітила на собі стурбований і водночас зацікавлений погляд Лорі, але ми лише переглянулися й розбіглися по кімнатах.

   Усі записи залишилися в неї, тож мені потрібно було лише швидко перевдягнутися і приєднатися до подруги.

   Я саме встигла змінити сукню на звичний одяг, коли відчула запит на відвідування кімнати. Важко зітхнула. Найменше зараз хотілося говорити саме з ним перед ритуалом. Але відмовлятися було безглуздо. Дозволила Навірісу увійти. Мить — і я несподівано опинилася в його обіймах. Від подиву навіть забула, що сказати.

   — Так, ми зустрічалися, — випалив він раніше, ніж я встигла поставити хоч одне питання. — І саме з Рією мати намагалася мене одружити. Через власну дурість я тоді й погодився на ритуал прокляття.

   Я все ж відсторонилася і прибрала його руки зі своєї талії.

   — І тобі жодного разу не спало на думку, що саме вона може бути твоєю єдиною?

   — Ритуал не спрацював. Тому ми й розійшлися.

   Він похмуро сів на край мого ліжка.

   — І після цього вона почала хворіти на незрозумілу недугу та втрачати бажання жити?

   — Хворіє вона останні три роки, — вже помітно роздратовано відповів Навіріс. — До того вона навіть зустрічалася з ельфом з іншого князівства.

   Я несподівано розсміялася. Нервово. Настільки нервово, що Навіріс поглянув на мене так, ніби я остаточно втратила здоровий глузд.

   Заспокоївшись, підійшла ближче і нахилилася майже до самого його обличчя. Він інстинктивно відхилився назад. І саме це остаточно підтвердило мої підозри.

   — Прикрий очі.

   Не одразу, але він усе ж виконав моє прохання. Я повільно видихнула, підбираючи слова.

   — І не думай зараз про прокляття. Не думай про обов'язок. Про ритуал. Про те, що правильно чи неправильно.

   Навіріс ледь помітно насупився, але очей не відкрив.

   — Просто уяви людину, поруч із якою хочеш прокидатися.

   Він завмер.

   — Ту, чий голос шукаєш серед сотень інших. Чию усмішку помічаєш першою, навіть коли навколо повно людей.

   Кімната занурилася в тишу.

   — Уяви того, кого хочеться торкнутися без причини. Кого хочеться захищати навіть тоді, коли ця людина про це не просить.

   Його пальці ледь стиснули край покривала.

   — Кого згадуєш перед сном. Про кого думаєш, коли трапляється щось хороше. Кого хочеться бачити поруч не тому, що так треба, а тому, що інакше світ здається неправильним.

   Я усміхнулася.

   — І не бреши самому собі. Просто подивися, хто стоїть поруч із тобою в цих спогадах.

   Мені здалося, що тиша тривала цілу вічність. Але коли Навіріс нарешті відкрив очі, відповідь мені вже була не потрібна. Усе й так стало зрозуміло.

   — Почуваюся ідіотом, — тихо мовив він, вдивляючись у мене так, ніби шукав хоч якоїсь реакції.

   Я глибоко вдихнула і випрямилася.

   — Перенось уже до Лорі. Вона, мабуть, зачекалася.

   Про свої почуття і цей неприємний клубок усередині я поговорю з Лорі або Рейв, але точно не з Навірісом. Він нічого мені не обіцяв. Навпаки — від самого початку чесно попереджав про прокляття. Те, що я десь у глибині душі дозволила собі сприйняти все трохи серйозніше, було вже виключно моєю проблемою.

   Навіріс підвівся, обережно обійняв мене і відправив запит на переміщення Лорі. Я відсунула переживання убік і переключила увагу на сам процес переходу. Останнім часом почала краще розуміти його механізм і навіть вловлювати логіку прорахунку координат, тому тепер кожне переміщення викликало не лише захоплення, а й професійний інтерес.

   Лорі вже чекала на нас. Кинула на мене той самий уважний погляд, від якого неможливо було приховати жодної емоції, всунула мені в руки частину необхідних речей і першою ступила в перехід.

   Опинившись у кімнаті Навіріса, ми з Лорі швидко озирнулися, оцінюючи підготовку. Тут уже все було готово до ритуалу. Ріа тихо сиділа за столом, з цікавістю спостерігаючи за метушнею навколо. Княгиня Лореймер уважно стежила за нами, ніби оцінюючи кожен рух, кожне слово і навіть погляд.

   Я вирішила повністю зосередитися на роботі й не відволікатися на подібні дрібниці. На прохання Лорі вивела в повітрі формулу і пентаграму, закладені в основу прокляття Навіріса. Світні лінії слухняно розгорнулися перед присутніми.

   — Я мало не збожеволіла, перевіряючи цю схему, — одразу почала Лорі. — Передивилася кожен символ, кожен контур і не знайшла жодної помилки.

   Вона схрестила руки на грудях.

   — Тому вирішила, що мені потрібен свіжий погляд і попросила Тейру подивитися на все з позиції демонолога.

   Княгиня підійшла ближче, уважно вдивляючись у формулу.

   — Ми вже зверталися до кількох відьомських кіл. Вони також не знайшли жодних порушень.

   — А треба було звертатися до демонолога, — весело відповіла Лорі.

   Я посміхнулася, спостерігаючи за її настроєм.

   — Тейро, підсвіти, будь ласка, символ «Альт». Тобто в нашому випадку — «Крон».

   Я ледь махнула рукою, і потрібний символ одразу спалахнув яскравішим світлом.

   — Але ж це «Альт». Я вже вивчила всі відьомські сигіли, намагаючись вилікувати сина, — тихо мовила княгиня, простягаючи руку до символу. — Якого розміру твій резерв?

   — Це зараз неважливо, — відповіла за мене Лорі. — Придивіться уважніше. У верхній частині символу є подвоєна крапка. І, наскільки б прискіпливо я не ставилася до правильності виконання ритуальних символів, навіть я не звернула на це уваги.