27.1

   Після вечірки Лорі перестала спілкуватися з Хештаром. Виявилося, він відмовився її поцілувати, навіть коли вона нагадала, що він винен їй бажання. Пояснив це тим, що, по-перше, вона не твереза, а по-друге — краще залишити все як є.

   — Заспокойся, це нормально для інкубів. Він зараз розгублений, — відповіла Рейв.

   Під час одного з дівочих вечорів, які ми іноді влаштовували, я теж вирішила запитати у дівчат поради.

   — Поясніть мені чесно: я всіх хлопців від себе відлякала? Навіріс тримає дистанцію, а Сорінар узагалі уникає мене. Може, я чогось не розумію?

   Рейв сіла поруч і обійняла мене.

   — Найімовірніше, через реакцію мого брата Навіріс чекає саме на ритуал.

   — А Сорінар, як і Хештар, не знає, як ці стосунки вплинуть на роботу нашої команди, — додала Лорі, сідаючи з іншого боку.

   Я здивовано поглянула на неї.

   — Це все, що мені вдалося дізнатися від Сойри. Сама знаєш, Ксар на такі теми не говорить.

   — У такому разі нервувати через них я не збираюся. — Я відкинулася на ліжко. — Забагато честі відповідати за їхню невпевненість.

   — Підтримую. — Лорі теж вляглася поруч. — Мені набридло про це думати. Хлопця я можу знайти й деінде.

   — Неймовірно рада за ваші рішення. На них світ клином не зійшовся, — усміхнулася Рейв і теж впала поруч із нами.

   Ми розсміялися й навіть влаштували бійку подушками.

   Коли вже збиралися вкладатися спати, а Рейв — іти до свого коханого, вона вже ступила в перехід, але раптом різко розвернулася.

   — Ти ж пам'ятаєш, що не зможеш призвати мене завтра на звану вечерю?

   — Звичайно пам'ятаю.

   — І... — вона якось невпевнено зам'ялася, але все ж продовжила. — Найімовірніше, твоя тітка буде там з Азраелем. Усе ж статус і фактично він її охоронець.

   — Я це розумію.

   — Тоді на добраніч вам.

   Демонеса зникла, а я зручніше вмостилася в ліжку, роздумуючи про свої почуття до демона. Образа вже вщухла, залишивши після себе лише байдужість. Але це зараз. Хто знає, як я почуватимуся, коли побачу його знову.

   — Я нервую, — тихо мовила відьма.

   — Це тобі не притаманно, — усміхнулася я, поглянувши на подругу.

   — Це правда. Але я нервую за тебе. Тітка буде тебе перевіряти, княгиня теж прискіпуватиметься, а ще цей демон може щось ляпнути. Тож я хвилююся, як ти все це витримаєш.

   — От завтра й дізнаємося. Тож давай відпочивати.

   Лорі погодилася зі мною і повернулася до стіни.

   Зранку зайшов Навіріс і приніс нам із Лорі гарненькі сукні. Подруга спершу обурилася, але ельф пояснив, що це його подарунок для нас обох. Рейв оцінила такий жест і одразу взялася збирати нас на вечерю. Увесь день минув у легкій напруженості.

   Коли ми нарешті були готові й чекали на перехід від Навіріса, у двері постукали. Рейв побігла відчиняти.

   — І з чого б це ти тут з'явився? — обурилася вона.

   Ми з Лорі теж підійшли ближче, і мій погляд зустрівся з прискіпливими очима Азраеля.

   — Дамірана попросила привести свою племінницю... і її подругу на вечерю, — відповів він, не відводячи погляду.

   Я гордо підняла підборіддя, взула туфлі. Лорі зробила те саме. Підхопивши подругу під лікоть, я пройшла повз демона, демонстративно не звертаючи на нього уваги. Рейв побажала нам удачі й зачинила двері.

Азраель повільно рушив попереду, а ми пішли слідом, оскільки не знали дороги. Кілька разів демон кидав у наш бік короткі погляди, але мовчав.

   Довівши нас до зали, відчинив двері й пропустив уперед. Я все ж не втрималася і поглянула на нього. Це ж як треба принизити свого контрактного демона, щоб він виконував роботу дворецького? Але розвинути цю думку не встигла.

   Назустріч уже швидко наближалася тітонька з неймовірною посмішкою на губах. Несподівано вона обійняла нас обох і прошипіла на вухо:

   — Постарайтеся не зганьбити ні себе, ні мене.

   Потім відсторонилася, зазирнула нам в очі й солодко додала:

   — Посміхайтеся.

   Розвернувшись, вона попливла до шанованих гостей, які вже зайняли свої місця за столом.

   Поруч із Хальдріґом старшим сиділа неймовірної краси леді. Навіріс розташувався біля батька. З іншого боку княгині — молода ельфійка, бліда й виснажена настільки, що від одного погляду на неї ставало не по собі. Здається, їй залишилося недовго. Дивно. Зазвичай так виглядають ельфи, які більше не бачать причин залишатися серед живих.

   — Я неймовірно рада бачити свою дівчинку, — проспівала тітка.

   Ми з Лорі перезирнулися і майже одночасно сіпнулися.

   — Контролюйте свої емоції, — несподівано опинився поруч Азраель і тихо прошепотів нам на вухо.

   Я поглянула на нього й помітила на губах ледь помітну усмішку. Але щойно наші погляди зустрілися, усі емоції зникли з його обличчя.

   Підійшовши до столу, я здивувалася розташуванню приборів. Нам із Лорі пропонували сісти по обидва боки від Дамірани. Я одразу попросила слуг пересунути місце Лорі ближче до мене. Після цього повернулася до княгині й схилилася в привітанні.

   — Добрий вечір. Неймовірно рада з вами познайомитися. Я перечитала всі ваші трактати щодо оновлення законів співпраці між расами в імперії. Особливо мене зацікавила ваша робота про право вільного вибору для жінки, яку не обтяжують сімейними обов'язками.

   Тітка помітно розгубилася. Натомість княгиня Лореймер явно оцінила мою обізнаність. Поруч так само шанобливо схилилася Лорі.

   — Я Ілоріна Зе́фар. Але, на жаль, у ваших роботах недостатньо висвітлені проблеми відьом. Через це наші інтереси часто просто не враховують.

   Іншої відповіді від подруги я й не очікувала.

   Помітивши роздратований погляд тітоньки, я ледь стримала усмішку. Вона справді сподівалася говорити за нас? Не вгадала. Ми сіли за стіл.

   Азраелю теж запропонували місце за столом. Його посадили поруч із Даміраною. Наскільки я зрозуміла, спочатку він мав просто стояти за нашими спинами. Але після запитання Хальдріґа старшого: