26.3

   — Думала знайти тебе найближчими днями. Ми майже розібралися з твоєю проблемою. Залишилося тільки все перевірити остаточно. Тож приїзд княгині буде дуже доречним.

   — Це справді хороша новина. Тоді й розставимо всі крапки над «і». — відповів ельф і раптом до чогось прислухався.

   Його погляд на мить змінився.

   — А тепер вибачте. Мені час.

   Він кивнув нам на прощання і зник у переході. Я лише знизала плечима й спокійно потягнула Сорінара далі крізь натовп. Тим паче що неподалік уже помітила Лорі з напоями в руках і Хештара, який якимось дивом примудрився дістати цілу тарілку закусок.

   Вечір пройшов неймовірно весело. Ми з Лорі навперебій скаржилися хлопцям, як нам було нудно сидіти серед старих записів і архівів, хоча за той час встигли виконати роботи більше, ніж за кілька попередніх місяців.

   — Тобто ви хочете сказати, що два тижні добровільно сиділи серед книжок? — жахнувся Хештар.

   — Не добровільно, — заперечила Лорі, роблячи ковток зі свого келиха. — Нас примусово експлуатували.

   — Магістр Древалґ дозволяв вам робити все, що заманеться.

   — Саме тому це була експлуатація. Ми навіть поскаржитися не могли.

   — Бідолашні, — співчутливо кивнув інкуб. — Такі страждання.

   — Ніхто нас не розуміє, — сумно зітхнула відьма і одразу ж усміхнулася якомусь незнайомому старшокурснику, який проходив повз.

   Я ще на початку вечора помітила, як вона уважно спостерігає за реакцією Хештара. А потім почала методично випробовувати його терпіння.

   Спершу затрималася біля того старшокурсника, який розповідав їй про бойові формули. Потім раптом зацікавилася чужими записами. Після цього вже обговорювала щось із двома незнайомими магами. Нічого особливого вона не робила. Просто розмовляла. Але кожного разу я помічала, як Хештар дедалі сильніше напружується.

   — Ти бачиш те саме, що і я? — тихо запитала я в Сорінара.

   Той простежив за моїм поглядом і ледь посміхнувся.

   — Бачу.

   — Вона ж спеціально.

   — Вона завжди спеціально.

   Я розсміялася.

   Тим часом Лорі вже стояла біля чергового співрозмовника й уважно слухала якусь історію. Принаймні робила вигляд, що слухає. Бо коли її погляд випадково зустрівся з поглядом Хештара, в очах відьми промайнуло таке задоволення, що всі сумніви остаточно зникли. Вона просто гралася. Інкуб теж це зрозумів. Тому коли якийсь хлопець надто захопився розмовою з Лорі, Хештар несподівано опинився поруч. Відьма ж навіть не намагалася приховати веселощів.

   Під кінець вечора Хештар уже навіть не намагався приховувати свого роздратування. Щоразу, коли хтось занадто довго затримувався поруч із Лорі, інкуб опинявся десь неподалік і дивився так, що навіть мені ставало ніяково.

   Найсмішніше було те, що Лорі чудово це помічала й, здається, отримувала від цього щире задоволення. В якийсь момент терпіння Хештара остаточно скінчилося.

   — Тобі не здається, що він зараз когось вкусить? — тихо запитала я у Сорінара.

   — Здається.

Наче почувши наші слова, інкуб знову опинився біля Лорі саме тоді, коли до неї звернувся черговий студент.

   — Все гаразд? — запитав він таким тоном, що хлопець одразу почав сумніватися у власному існуванні.

   — Цілком, — безтурботно відповіла Лорі.

   — От і добре.

   Студент поспішив ретируватися.

   — Хештаре, ти поводишся дивно.

   — Нормально я поводжуся.

   — Ти вже пів вечора гарчиш на людей.

   — Бо вони мене дратують.

   — Чим саме?

   Інкуб кілька секунд мовчав, після чого обвів поглядом усіх присутніх і абсолютно серйозно заявив:

   — Бо ти моя відьма.

   Після цих слів за столом запала така тиша, що я мало не розсміялася вголос. Лорі кліпнула очима.

   — Твоя?

   — Моя.

   — Я щось не пам'ятаю, щоб мене про це питали.

   — Тепер знаєш.

Відьма відвернулася, старанно приховуючи усмішку, а я остаточно переконалася, що вона навмисно доводила його весь вечір. Судячи з того, як задоволено блищали її очі, результатом вона залишилася дуже задоволена.

   — Я проведу тебе до кімнати.

   — Навіщо? — невинно кліпнула очима Лорі.

   — Щоб ти не загубилася.

   Я фиркнула в кулак. Лорі підняла брову.

   — За весь час навчання я жодного разу не губилася.

   — Усе буває вперше.

   — Або ти просто боїшся, що я дорогою ще з кимось познайомлюся.

   Хештар кілька секунд мовчав.

— Саме так.

Відьма аж розпливлася в усмішці.

— Ну нарешті чесна відповідь.

Вона підхопила його під руку й дозволила себе вести до виходу.

Я проводила їх поглядом і похитала головою.

— Бідненька Лорі.

— Це ще питання, кого тут варто жаліти, — задумливо мовив Сорінар.

І, дивлячись на задоволену відьму та приреченого інкуба, я була змушена погодитися.

   Ми з Сорінаром повільно рушили в бік моєї кімнати. Було помітно, що він ніяк не наважується почати якусь важливу розмову. Виявляється, терпіння в мене не більше, ніж у Лорі.

   — Я не збираюся, як Лорі, виводити тебе на емоції. Якщо маєш щось сказати — краще скажи. Не люблю відчуття недомовленості.

   — Я трохи здивувався сьогодні, що Навіріс не забрав тебе із собою, — почав здалеку хлопець.

   — Тобто Хештар і Ксар тобі нічого не розповіли? — запитала я й різко розвернулася до нього.

   Він ледь устиг зупинитися, помітно розгубившись. А потім несподівано розсміявся зі своєї реакції. Заспокоївшись, узяв мене за руку.

   — Розповіли. Сказали, що ваші стосунки поставлені на паузу. І Хештар окремо запевнив мене, що Навіріс тебе не образив.

   — А якби образив? — хитро запитала я.

   Сорінар на мить замислився.

   — Мені важко відповісти на це запитання. Розумію, що тягатися з ним силою — дурна ідея. Але впевнений: заради тебе ми б об'єдналися й придумали щось цікаве.

   Я тихо розсміялася.

   — Якось це по-дитячому.